Днепропетровский национальный исторический музей

Епістолярна колекція в зібранні Дніпропетровського історичного музею

Одним з основних напрямків науково-дослідної діяльност музеїв залишається традиційне вивчення колекцій. Проте на осо бливу увагу, в зв’язку з науковою парадигмою сьогодення, а сам гуманізацією науки, актуалізацією персонологічних досліджень заслуговують колекції, точніше комплекси джерел, що найбіль повно віддзеркалюють внутрішній світ людини, а також її повсякденне життя. Підвищується інтерес до звичайної біографії. Актуальним стає, на думку сучасної української дослідниці Н. Яковенко, прагнення «спробувати звести історію з п’єдесталу» науки про суспільство до рангу науки про людину в суспільстві»1.
Суспільство як структурована система реалізує себе лише через конкретні вчинки людей. Тож від вивчення їх поведінки і мусить починатися дослідження цієї системи — на рівні конкретного індивіда, на рівні його соціального прошарку, стану і т.д., що виявляється у вивченні невеликих спільнот: парафії, села, родини, містечка, вулиці, будинку тощо. За термінологічним регістром цей напрямок в історіографії здобув назву «мікро-історія» (локальна історія). Харківські вчені С. Куделко та С. Посохов такого характеру дослідження вважають краєзнавчими дослідженнями, що здійснюються на новому методологічному рівні2.
Прихильники мікроісторії акцентують увагу на тому, що треба вивчати не індивіда взагалі, не його узагальнений статус, а конкретну людину з усіма її неповторними біографічними особливостями, зі специфікою її соціальних контактів, родинних зв’язків, усталених залежностей тощо. Головним у мікроісторії є не локалізація рамок аналізу, а різке збільшення кількості «параметрів» людської поведінки, що аналізуються3.
З іншого боку, предметом уваги істориків стає буденне життя звичайних людей, за визначенням репрезентантів французької «школи анналів», зокрема Ф. Броделя, «історія повсякденності», що сприяє об’ємному «глобальному» зображенню минулого, подоланню фрагментарності й площинного погляду на історію4.
Ці методологічні підходи гостро порушили питання розширення кола джерел, удосконалення методів їх дослідження, які б допомогли висвітлити’ рельєфно, «зсередини» життя людей, їх смаки, уподобання, родинні стосунки, сприйняття подій тощо.
Серед джерел, що акумулюють інформацію такого характеру, вирізняються джерела особового походження, передусім приватне листування — традиційний засіб особистих стосунків. Ще В. Дільтей відзначив, що «листи зберігають повну життя дійсність», відбиваючи, поряд з повсякденним, «Rara hora et parva mora!» (Рідкісний і швидкоплинний час).
Приватне листування має тривалу традицію прикладного використання у конкретно-історичних й особливо персонологічних дослідженнях. Найбільшою інформаційною віддачею відзначаються комплекси приватного листування, у нашому випадку — музейні колекції. Єдиний комплекс листування дозволяє дізнатись про автора значно більше, ніж проста сума інформації, що міститься у кожному з листів окремо.
Дослідження колекцій тісно пов’язане з проблемою музей ного джерелознавства, центральне місце в якому посідає музей ний предмет, передусім питання інформаційного поля музейного предмета, що складається з двох рівней: внутрішнього інформаційного поля, котре репрезентує атрибутивні ознаки музейного предмета, й зовнішнього інформаційного поля, котре містить інформацію «навколо» предмета, тобто інформацію про предмет, виокремлену (синтезовану) з інших джерел6. Виявлення інформаційного поля музейного предмета стає найбільш ефективним саме завдяки колекційному дослідженню. Колекційний підхід також сприяє підвищенню якості експозиційно-виставочної роботи музею. Окрім того, цей підхід найбільш чітко й повно репрезентує архітектоніку музейного зібрання, сприяє більш пропорційному його комплектуванню. Проте, якщо речова та образотворча пам’ятка у плані колекційного вивчення й експонування (експозиційної репрезентації) набула широкої апробації і визнав чення, то писемна пам’ятка, особливо рукописна, в цьому плані ще недостатньо розкрила свій потенціал (можливо, лише за ви ключенням літературних і меморіальних музеїв письменників, або рукописна пам’ятка — «цариня» всього). Справа, ускладнюється, коли ми залучаємо лише один вид писемної пам’ятки, в нашому випадку — це приватне листування.
Імпульсом до актуалізації дослідження саме епістолярної колекції в музейному зібранні стала апробація виставки «Д.І. Яворницький в листах сучасників», що була присвячена 140-річчю від дня народження видатного енциклопедиста козаччини і музейного діяча (1995 р.)7.
Завдання значно ускладнилося, коли за об’єкт дослідження було визначено усі епістолярні пам’ятки музейного зібрання; хронологічним діапазоном пер. пол. XVIII — поч. XX ст. Варто зазначити, що приватні листи в музейному зібранні розпорошені по справах різних фондоутворювачів. Тому найбільш трудомістким був евристичний етап дослідження. Пошуковий алгоритм визначався схемою: особові фонди — вид джерела — хронологія.
Внаслідок чого була умовно впорядкована штучна колекція, головною ознакою якої був вид писемної пам’ятки — приватний лист. Було виявлено 817 приватних листів зазначеного періоду особових фондах відомих катеринославських родин Адаменків, Алексєєвих, Болтових, Євецьких, Єгорових, Нечаєвих, Піскарьових-Руанет, Струкових, Шпербергів, Родзянок, Синельнікових та ін. Переважна більшість приватних листів припадає на XIX ст. — період розквіту приватного листування. З найбільш ранніх особлву увагу привертає лист 1736 р. удови переяславського війта Лаврентія Фомовича Анастасії до її приятельки, переяславської полковниці Горпини Романівни Новаковичової8. 1931 р. відомий білоцерківський архівіст і колекціонер Стефан Дроздов подарував музею лист 1743 р. Наталії Розумовської до Пантелеймона Жили, в якому йдеться про повернення коней, що були забрані в її людей. Ще один лист Наталії Розумовської 1744 р. надійшов до музею з колекції знаного архівіста й археографа О. Андрієвського. Це лист-подяка Н. Розумовської київському губернаторові Михайлу Леонтьеву за різдвяне віншування9.
Приватне листування декількох генерацій, репрезентоване в епістолярній спадщині катеринославських дворянських родин. Ці листи є неоціненним джерелом з генеалогії, родинних стосунків, внутрішнього світу людини того часу, яскраво віддзеркалюють повсякденне життя дворянської садиби XIX ст., соціально-скономічний розвиток та культурний рівень, інтереси «звичайних» репрезентантів різних прошарків панівної верстви тогочасного соціуму. В приватному листуванні знайшли відображення й доленосні події, що відбувалися у країні.
Епістолярія родини Алексєєвих репрезентована листами різних кореспондентів до Варвари Алексєєвої — матері відомого нам Георгія Петровича Алексеева (генерала, мецената, колекціонера, катеринославського губернського маршалка). Це листи другої половини XIX ст. Інтерес викликають листи родичів Варвари Алексєєвої — брата Миколи Кучарьова, племінниці Олени Дурново та ін.10. Значним є «блок» листів до самого Георгія Петровича Алексеева за 1842—1884 рр. (48 од.) від сестри — графині Олени де Теотокі, від катеринославського губернського маршалка П. Миклашевського, від дядька Миколи Кучарьова. Маються також листи Георгія Петровича Алексеева до дружини — Анжель Петрівни (уродженої де Гелоннієр). Серед листів до Анжель Петрівни подибуємо кореспонденції від представниць таких відомих родин, як-от: Тарновські, Горчакови, Кащенки. В епістолярному комплексі Алексєєвих є також вітальний лист 1784 р. князя Г.О. Потьомкіна до Ларіона Спиридоновича Алексеева, в зв’язку з нагородою його орденом святого князя Володимира IV ступеня11.
В особовому фонді Євецьких виявлено декілька листів 1908—1916 рр. Степана Васильовича Євецького до його матері Інни Пилипівни, уродженої Рубець12. Степан Васильович належав до відомої катеринославської дворянської родини Євецьких. Це були місцеві старожили. Найбільш відомі нам брати Федір та Орест Євецькі, уродженці Катеринослава, випускники Харківського університету, у 1820—1830-і рр. сподвижники видатного українського вченого-славіста Ізмаїла Срезневського, спільно з яким збирали український фольклор по місцях запорозьких вольностей. Орест Євецький служив також на Кавказі й в Польщі, залишив цінне «Статистичне описання Закавказького краю». Його молодший брат Федір також служив у Варшаві, співпрацював у часописі «Денниця», що його видавав П. Дубровський.
Прямий нащадок Євецьких Степан Васильович Євецький, листи котрого збереглися в музейній колекції, у 1913—1916 рр. навчався в імператорському Олександрівському ліцеї. Один з листів до матері він написав ще коли був підлітком. Це лист з Катеринослава від 10 квітня 1908 р., в якому міститься інформація про культурне життя нашого міста на початку XX ст. Степан «звітував» матері, що був з бабусею в театрі, де бачив Варламова у п’єсі «Не все коту масленица, придет и великий пост», а також про те, що у неділю відвідав «синематограф». Переважна більшість листів Степана Євецького надіслана з ліцею, тобто з Царського Села, й містить інформацію про навчання, іспити, викладачів, ліцейський побут, дозвілля. В листах відчувається туга за рідними й велика любов до матері. Під час 1-ої світової війни Степан Євецький служив прапорщиком Севастопольського артилерійського полку.
Наступний «блок» — це листування Струкових, передусім листи до Петра Ананійовича Струкова за 1913—1916 рр. від матері, брата Олександра, сестер Діни та Оксани13. Є листи французькою мовою з Будапешта, Берліна, Парижа, з елітного курорту Віші (поблизу Парижа). В листах Діни Струкової до брата йдеться про курортне життя дворянської еліти у Віші, про бальні танці курортних дам тощо. В листуванні родини Струкових знайшли відображення події 1-ої світової війни.
Ще один епістолярний комплекс, на якому варто зосередити увагу, містить листування родини Шпербергів, а саме листи Олени Петрівни фон Шперберг до її чоловіка Івана Яковича фон Шперберга14. Блискучий шляхетний офіцер, ад’ютант цесаревича Костянтина Павловича І. Я. фон Шперберг служив спільно з Михайлом Петровичем Родзянком, в маєтку котрого — селі Вільному Новомосковського повіту, що на Катеринославщині — він познайомився з сестрою М. П. Родзянка Оленою Петрівною, яка й стала його дружиною у 1809 р. Село Вільне надійшло 1790 р. у спадок матері Олени Петрівни — Авдотії Петрівні Родзянко (уродженої Фалєєвої) від рідного дядька останньої, відомого сподвижника князя Г.О. Потьомкіна на Україні — Михайла Леонтійовича Фалеева15. Згідно із заповітом, А.П. Родзянко успадкувала й усіх музикантів, що були у М.Л. Фалеева у маєтку Вільному. Саме тут молоді люди покохали одне одного. Листи О.П. фон Шперберг насвітлюють етикет і звичаї, що панували у дворянському середовищі. Також ми спостерігаємо роль листів як своєрідної знакової системи, що регламентувала певні стосунки у тогочасному суспільстві. На початку 1809 р. І.Я. Шперберг листовно звернувся до А.П. Родзянко, прохаючи її згоди на шлюб з Оленою. А.П. Родзянко відповіла листом-згодою16. Зберігся також лист цесаревича Костянтина Павловича Івану Яковичу Шпербергові з дозволом на шлюб з Оленою Родзянко.17. Цесаревич надіслав також листа (своєрідну атестацію) Авдотії Петрівні Родзянко, в якому вельми високо поцінував здібності іі шляхетність її майбутнього зятя13. Чільне місце в цьому комплексі належить листам Олени Петрівни до Івана Яковича фон Шперберга. Ці листи припадають на період війни 1812 р. й закордонного походу російської армії. Іван Якович став бойовим офіцером, командував артилерією у Донському козачому корпусі графа М. І. Платова. Листи Олени Петрівни до чоловіка — це зворушлива сповідь безмірної любові, відданості, хвилювання за його життя. Усталеною інскрипцією її листів був зворот «мій янгол». В одному з листів вона писала: «Слава, знатность и богатство не ослепляют меня — истинное счастье есть: любовь и вера в Бога, чистая совесть и доброе сердце, а с этим богатством и с любовью твоею мне ничего не надо больше…» Проте в листах О. П. фон Шперберг відчувається також й твереза думка власниці маєтку, яка має вести господарство й вирішувати різні економічні питання. Вона постійно опікувалася долею рідних, знайомих. Листи Олени Петрівни віддзеркалюють не тільки її прекрасну душу, але й шляхетність, порядність, людяність її чоловіка. В листах неодноразово згадується Ганна Іванівна Коновніцина, котра була кузиною Шпербергів, та її чоловік Петро Петрович Коновніцин — герой війни 1812 р. Коли читаємб листи Олени Петрівни Шперберг, спадає на думку висловлювання давньогрецького міфографа, V ст. до н. е. Галланіка про те, що науку писати листи, винайшла саме жінка — якась міфічна правителька Атосса19.
Резюмуючи, зазначимо, що даний вельми стислий огляд такої великої за обсягом колекції епістолярних пам’яток дав можливість лише «пунктирно» відзначити головні структурні компоненти колекції, хронологічно-географічний її діапазон і тематичну насиченість. Наступний етап передбачає ґрунтовне дослідження кожного структурного компонента (блока), детальне «розшифрування» усіх іменних реалій, генеалогічних зв’язків, коментування подій й т. ін. Все це, безумовно, сприятиме підвищенню рівня конкретно-історичних та джерелознавчих досліджень, вивченню внутрішнього світу людини, її світобачення, світосприй мання, саме «людського» в людині, що є особливо актуальним у наш час культурної кризи.

Примітки.

  1. Яковенко Н. До питання про методологію вивчення історії України // Генеза. — 1996. — № 1 (4). — С. 121.
  2. Див.: Куделко С., Посохов С. Історичне краєзнавство в контексті сучасних тенденцій розвитку науки та суспільства // Краєзнавство. — 1995. — № 1 — 4. — С. 13.
  3. Див.: Бессмертный Ю.Л. Некоторые соображения об изучении феномена власти и о концепциях постмодернизма и микроистории // Одиссей. — М., 1995. — С. 11.
  4. Див.: Ястребицкая А.Л. Повседневность и материальная культура средневековья в отечественной медиевистике // Там же. — М., 1991. — С. 84—102.
  5. Див.: Куделко С., Посохов С., Вк. пр. — С. 14.
  6. Детальніше цро це див.: Абросимова С.В. Музейне джерелознавство і наукова атрибуція музейних предметів // Матеріали наукової конференції, присвяченої 110-річчю Харківського художньо-промислового музею. — Харків, 1996. — С. 72—76.
  7. Епістолярій Д. Яворницького є об’єктом комплексної археографічної програми, що розроблена у Дніпропетровському історичному музеї, див.: Абросимова С.В., Журба О.И. Эпистолярное наследие академика Д.И. Яворницкого как объект археографического исследования // Исследования археографии и источниковедению отечественной истории XVI—XX вв.: Межвузовский сб. науч. тр. — Днепропетровск, 1990. — С. 129—135; Епістолярна спадщина академіка Д.І. Яворницького: Каталог музейної колекції. — Дніпропетровськ, 1992.—221 с.
  8. Дніпропетровський історичний музей (ДІМ). — ВР.—КП—163647/АФД-9.
  9. Там само.— КП-165800/Арх-107; КП-165802/Арх-109.
  10. Там само. Арх-39848, 398149, 37273, 37274, 39850, 40790 та ін.
  11. Там само. Арх-411749.
  12. Там само. Арх-:4373І2, 43740-43756.
  13. Там само. Арх-43753, 43756.
  14. Там само. Арх-43765-43784.
  15. Див. заповіт М.Л. Фалеева у кн. Эварнищкий Д.И. История села Фалеевки-Садовой Херсонской губернии и уезда. — СПб., 1892. — С. 27—31.
  16. ДІМ. — ВР. — Арх-17377.
  17. Там само. Арх-17374.
  18. Там само. Арх-17375.
  19. Див.: Татиан. Славо к эллинам // Вестник древней истории. — 1993. — № 1. — С. 241.

Абросимова С.В., провідний науковий співробітник ДІМу

Джерело: Музей і майбутнє: Доповіді та повідомлення наукової конфе­ренції до Міжнародного дня музеїв, травень 1997 р. — Дніпропетровськ, 1998. — 106 с.



Hosting Ukraine Проверка тиц