Днепропетровский национальный исторический музей

З невичерпних джерел духовного натхнення

Скарбницею рідкісних та дивовижних предметів називають музей. Кожен з тих предметів — то відбиток певної епохи, відгомін давно минулого і знамення прийдешнього. Оскільки музей існує не поза людською увагою, то він і покликаний сприяти вирішенню суттєвих проблем сьогодення, відтворенню історичної справедливості як запоруки духовного розвитку суспільства через усі можливі форми спілкування. Існуюча комунікативна система в сучасній музеології — доказ того.
У музеї здійснюються різні форми комунікації:
— музейного предмета і дослідника, який розкриває різні сторони інформаційного потенціалу, закладеного в предметі;
— того, хто створює наукову концепцію експозицій, тобто експозиціонера, включаючи і сценариста, що виявляє можливості емоційно-естетичного впливу всього експозиційного комплексу.
Музейна справа пов’язана із зверненням у минуле, до спадщини, до того, що вже було. Спадщина має своїм джерелом минуле, але належить вона нині сущому. Освоєння її — завдання культури живої, сьогоднішньої, зокрема, і музеїв, у стінах яких зібрана в наші дні значна частина культурних цінностей. Тому-то ми маємо повторити про проектування в музейній справі, що покликане віднайти непогаслу зорю минулого і викресати нову іскринку, тобто створити своєрідну проекцію минулого в теперішнє і майбутнє.
Одним з напрямків «незалежного» музейного проектування є проектування сценарне, яке ще донедавна не мало законного права на існування.
Сценарій задає драматичну концепцію музею, є основою масового заходу.
В одних випадках сценарій (масового заходу) може бути фокусованим на експозицію і вміщує її сюжетну схему.
В інших — завдання сценарію виходить по суті за рамки опозиційного проектування: предметом сценарних розробок стає саме відвідання музею, де особливе значення надається відвідувачц, потребам його внутрішнього спрямування.
Часом сценарій задає рольову і позиційну структуру для всіх кісників музейної комунікації, включаючи як відвідувачів, так фахівців конкретної справи.
У розвитку масових заходів — джерело життєдайності музею, бо якщо предмети, що зберігаються в ньому й не змінюються, то змінюється світ, в якому ми живемо, а відтак і наш погляд на ці предмети. Музей покликаний не лише стежити за цими змінами, але й попереджувати їх, скеровувати у вірне річище.
Аби музейні заходи були дієвими, вони мають бути відкритими до живих проявів сучасного культурного і суспільного життя. Стоячи саме на цій позиції, ми говоримо про музей майбутнього, де все спрямовується не лише на осмислення предметного світу, а перш за все — на потреби загальнолюдської вартості.
Особливе місце у цьому належить меморіальним музеям, де окрім предметного споглядання існує ще й світ більш відчутний, створений самим господарем, його ж спадщина — джерело натхнення музейного працівника.
То ж бо сам Дмитро Яворницький — наш поводир у минуле, небайдужі свідки продовження його справи на тлі сьогоднішніх проблем української держави, українського народу. Від того, наскільки вдало ми трансформуємо реалії минулого, відповідно до потреб суспільства, буде залежати впливовий ефект масового заходу. Не менш вагомим є визначення діючих персоналій задуму та його реалізації. Своєрідним епіграфом у цьому випадку стали слова самого Д. Яворницького: «…працюй на користь твого народу і на благо батьківщини, дорогої тобі».
Маючи певне відношення до спадщини вченого, пересвідчимось в істинності вищезгаданих слів, а відтак мусимо з гідністю виконати його скромний заповіт: «Я зійду вбік зі свого шляху аби дати дорогу молодій силі, коли вона забажає продовжити любу моєму серцю справу. Тоді я скажу так: ще не вмерла козацька сила, ще не загинуло козацтво».
Усі ці та інші проблеми і покликані, бодай частково, разкрити масові заходи, які проводяться в меморіальній оселі.
Маючи скромний досвід на царині масової роботи в музеї, претендую на пріоритет думки, слова, дії.
Спочатку не було ні вибудованої сюжетної лінії, ні розроблених методів втілення написаних сценаріїв. Існував лише об’єм матеріал — підтвердження багатогранності постаті вченого, прагнення послужити справі відкриття народом своїх правитоків.
Сюжет експозиції став предметом спершу ініціативного, згодом практичного втілення ідеї задуму. Саме він при вдало використанні мав «зросити» людську пам’ять як вимір нашої свідомості і вдячності. Аби досягти у комунікативній справі певного успіху потрібно залучити до неї відвідувача: одного як активного учасника, іншого — небайдужого глядача. Окрім офіційного моменту у висвітленні задуму масового заходу доречно використати і художній момент, що служить не тільки емоційним фоном й сприяє розкриттю ідеї.
Так, наприклад, виконані пісні, вірші, уривки прозових творів, гумор, сатира з одного боку відповідають певному моменту сценарію, з іншого вони ініційовані конкретними групами, включаючи професійні співтовариства (артистів, композиторів, поетів, виконавців, співаків), а також сприяють активізації самого глядача.
Як було зазначено вище, джерелом масових заходів у меморіальному музеї є спадщина конкретної людини, звичайно, духовний власник її — народ. Вдале поєднання цих реалій дає зм як розширювати сферу комунікативної системи, так і надавати більш конкретного змісту.
Аби не припуститись повторень у цій справі, а навпаки надати їй творчого спрямування, вдаємося до сценаріїв, які розкривають якусь одну грань творчої діяльності вченого («Д. Яворницький — історик, краєзнавець, лексикограф, письменник»). При цьому активізується участь присутніх, які представляють ще свій творчий інтерес. А відтак досягається взаємодія цінносі минулого з цінностями теперішнього, де виявлення одних дозволяє краще розпізнати інші. Результати такої діяльності можуть виразити як ціннісне самовизнання її учасників у культурі (соціальні аспект) і як виникнення нового ціннісного відношення до ясності минулого і майбутнього. Проекцію майбутнього представляє на заході молодше покоління (учні, студенти) з певним колом інтересів. Вдала реалізація заходу дає змогу відчути поєднання трьох проекцій — минулого, теперішнього, майбутнього в дії. Кожну з проекцій представляють безпосередні учасники, носії того або іншого творчого потенціалу.
Деякі заходи покликані надати особливого значення самому рідувачу, його внутрішньому спрямуванню. Але й вони не виходять за рамки традицій меморіальної оселі, бо коло інтересів відвідувачів збігається з певними захопленнями самого господаря. Автор заходу мусить лише засвідчити те, вдаючись до творчого підходу.
Так, у підготовці та проведенні кобзарського свята «Дзвени, бандуро, в козацькім краю» був використаний як матеріал, зібранний Д. Яворницьким, так і документальні дані з історії кобзарства Україні. Художнім додатком стали не лише пісні у виконанні українських боянів, а й інсценування деяких побутових моментів з козацького життя (обирання отамана, кашовара, варіння кулешу, роздавання люльок з посвятою в козаки, козацькі танці).
Таким чином, ми досягаємо моменту невимушеного спілкування минулого і сучасного, звичайно, на користь останнього.
Особливим є прояв власне українського менталітету, його відчуттєвий момент. Меморіальні місця ж набувають образу народної хати, де головною діючою постаттю є сам народ. Втіленням даної ідеї є фольклорно-етнографічні та звичаєві свята (Різдво, Великдень). Тоді-то сам народ стає володарем ситуації, а небайдужий до справи радіє, як оживає корінь його великого роду у стоголосій пісні, колядці, щедрівці.
Саме в місцях, де присутній відчуттєвий ефект, масові заходи є необхідним засобом порозуміння і усвідомлення того, що ми є народ зі своєю, а не чужою історією. Найімовірнішим є й момент пробудження власної гідності, що характерна для тих, хто поріднитися з рідною землею духовно. Адже лише духовне порозуміння є запорукою нашого успіху і впевненості у життєдайності українського етносу.
Звичайно, науковий підхід у висвітленні теми не є ефективним засобом при вирішенні вищезгаданих проблем. Більш дієві навантаження тут — у самому сценарії і, звичайно, у силі краси нашого и її роду — основної діючої реалії.
Саме йому й хочеться присвятити цей надзвичайно скромний доробок.

Чередник Н.Г., старший науковий співробітник ДІМу

Джерело: Музей і майбутнє: Доповіді та повідомлення наукової конфе­ренції до Міжнародного дня музеїв, травень 1997 р. — Дніпропетровськ, 1998. — 106 с.



Hosting Ukraine Проверка тиц