Днепропетровский национальный исторический музей

Рекреаційний аспект науково-освітньої діяльності музею історії м. Дніпродзержинська

В музеєзнавстві прийнято вважати, що музей — це місце діалогу між людьми, яких розділяє простір і час, спадщина, хоч і має своїм джерелом минуле — належить сьогоденню. І усвідомлюючи, що в сучасному неоднозначному світі як ніколи людині потрібні позитивні образи, переживання та спонукання, ми впевнені, що їх може надати музей.
Потрапивши до музею під впливом інформаційного змісту та емоційного вантажу експонату, архітектурно-художнього вирішення експозиції та своєрідної музейної аури, людина ніби-то потрапляє в інший світ. Світ, в якому оживає історія рідної землі, творчий пошук науковців та митців, буденні турботи та святкові радощі простих людей. Безумовно важливою є не лише інформація, а її сприйняття — переживання відвідувачів.
Пошуки в цьому напрямку, що крім того мали на меті залучення до музею більш широкого кола відвідувачів, привели до створення музейної програми «Мої роки». Вона розрахована на людей похилого віку і крім суто просвітницької має рекреаційну функцію, за якою музей став місцем відпочинку. Але відпочинку інтелектуального для зазначеної категорії відвідувачів.
До програми входить знайомство з новими виставками музею, тематичні та творчі вечори, зустрічі з самодіяльними творчими колективами міста, тільки за останній час це були: свято колодія та дійство «Благослови, мати, весну закликати» (фольклорно-етнографічний гурт «Стожари»), тематичний вечір «Не вимирає душа наша» (за участю хору «Благовіст» міської організації товариства «Просвіта»), концерт хору «Козацька слава». Сходять до програми і «Музейні посиденьки». Пригадаймо, посиденьки — це традиційне об’єднання українського жіноцтва, де поєднувалися робота з дозвіллям і так необхідним жіноцтву спілкуванням. Перш за все, саме на спілкування і розраховані наші «Посиденьки».
«Нисполана строка стихотворенья, На «Посиделках» встречи хороши. Здесь получаем витамин общенья -Важнейшее лекарство для души!» Ці рядки належать самодіяльній поетесі Н. Уваровій, постійній учасниці «Музейних посиденьок», колишнього викладача математики. Так вже сталося, що на сьогодення значна кількість людей похилого віку, здебільшого одиноких, залишились поза активним громадським життям, яке було невід’ємною часткою їхнього буття в попередні часи. Саме ця категорія залишених поза громадським життям людей, ще повних життєвої енергії та снаги, і стала постійною учасницею «музейних посиденьок». Показовим у цьому відношенні є ще декілька віршованих рядків Н. Уварової:
«Я прихожу сюда, чтоб отдохнуть, Порадовать друзей рисунком, пеньем. Понять в общеньи «Посиделок» суть, А может подарить стихотворенье…
Пусть рифма будет не всегда чиста. И голос недостаточно певуч,-Поет душа, идут стихи с листа. Вниманье ваше — солнце среди туч.
«Живешь, пока поешь» — не помню кто сказал,
Аплодисментам вашим знаем цену.
И если мы идем со сцены в зал,-
Еще не значит, что сошли со сцены!» «Посиденьки» — це своєрідне музейне дійство за беспосередньою участю аудиторії, «акторів» — аматорів похилого віку, об’єднаних в єдине ціле науковим працівником музею — ведучим програми. Тема та дата визначаються за місяць і оголошуються на чергових «посиденьках». Протягом часу між засіданнями складається програма і розробляється сценарій, зважаючи і на вікопі особливості, і на життєвий досвід та ментальність даної соціаль ної групи, і на її інтереси. Зважаючи на це, сценарії мають Ці тільки розважальну, але й інформативну функцію. Ось декільки тем «Музейних посиденьок»: «Бабине літо», «Квіти, жінки, все* на», «Моя Україна», «І хлібом, і цвітом», «Місто моєї долі «У світі кращої немає», «На всю оставшуюся жизнь», «Любви все возрасты покорны», «Зимові сутінки», «Ми йдемо на посиденьки». Безумовно, обов’язковим елементом проведення «посиденьок» є використання музейних предметів. Це «Кобзар» Т. Шевченка 1887 року видання на тематичному вечорі «…I буде син, і буде мати…», присвяченому пам’яті великого поета; це вишитий К.В.Чепурко, колишньою ув’язненою концтабору Равенсбрюк, рушник «Ніхто не забутий»; це музейна колекція «Літератори рідного краю». Це і музейні документальні та відеофільми тощо. Крім того, кожне засідання має відповідне до теми естетичне оформлення залу, в якому використовуються як музейні предмети, так і малюнки, вишивки, квіти, принесені учасниками «Посиденьок». І треба зазначити, що оформлення зовсім не є німим статистом, а створює те певне предметне середовище, що дозволяє зрозуміти, відчути час та явище, на яких розгортається сце на — тема «Музейних посиденьок».
Як показав час, а «Посиденьки» діють вже третій рік, вони виконали своє соціальне призначення — стали місцем відпочинку, інтелектуального дозвілля, що дає їх постійним учасникам можливість відпочити душею, впевнитися в тому, що людина не самотня в цьому світі.
Але ми сподівалися, що «Музейні посиденьки» вийдуть за рамки вузького музейного заходу і стануть конкретно-спроможною програмою в рамках організації дозвілля міськими закладами культури. Це, безумовно, стало підтвердженням зростання ролі музею в культурному житті міста.

Мащенко О.О., завідуюча науково-просвітницьким відділом Музею історії міста Дніпродзержинська

Музей і місто: музеєзнавчі аспекти збереження і відтворення своєрідності міської культури. (Матеріали обласної наук. конф., присвяченої 225-річчю м. Дніпропетровська). – Дніпропетровськ, 2003. – 134 с.



Hosting Ukraine Проверка тиц