Днепропетровский национальный исторический музей

«…Такого же дивовижного шиття навіть і в ханенській колекції немає»

Характеризується колекція лиштв підризників XVIII — початку XIX ст. з фондів ДНІМ. Розглядається історія її придбання Д.І. Яворницьким у О.Г. Сластьона.
Колекція зразків народної вишивки, яку почав збирати Д.І.Яворницький на початку ХХ століття, сьогодні користується великою зацікавленістю дослідників з різних регіонів України. Тому, багато разів демонструючи колекцію на виставках, ми на прохання відвідувачів вимушені були ретельно розглядати зразки з усіх боків, іноді коментуючи техніку та деталі вишивки окремих зразків, іноді слухаючи коментарі та уточнення наших гостей – етнографів, народних майстрів. З часом виникла необхідність певним чином систематизувати накопичені знання й класифікувати музейну колекцію лиштв підризників. Вишивка, яка прикрашала церковний одяг, в усі часи була особливо багатою і красивою, а в ХVІІ – ХVІІІ ст. в Україні вишивка шовком та гаптування сухозліткою переживають розквіт — орнаменти складні, вишукані, кольори ідеальні, майстерність висока. Зазначена колекція музею невелика — всього 13 одиниць. Але вона дає можливість доторкнутися до справжнього мистецтва вишивки, і водночас простежити цікаві подробиці спілкування двох неординарних яскравих особистостей – Дмитра Івановича Яворницького і Опанаса Георгійовича Сластіона (Сластьона). Справа в тім, що на 9-ти з 13-ти зразків збереглися етикетки Опанаса Георгійовича — «А.Сластионов». Дмитро Іванович знайомиться з О. Сластьоном в Петербурзі. Вони разом працюють над виданнями до 25-річчя від дня смерті Т. Шевченка поеми «Гайдамаки», яка вийшла наприкінці 1885 р. в перекладі М.В. Гербеля, з ілюстраціями художника О. Сластьона та передмовою Д.І. Яворницького [5, с. 30]. Після цієї співпраці Дмитро Іванович оцінив художній смак Опанаса Георгійовича і в листі до редактора альманаху «Складки» К.О. Білиловського від 1.10.1897 р. Яворницький пише: «Щодо Афанасія Георгієвича Сластьона, …це чоловік, якого я всією душею і всім серцем люблю і поважаю. Він має високу душу і гаряче серце, що щиро і беззавітно любе свою Україну, любе все своє прошле і кохаєтця в ньому, як молодий парубок у своїй красуні-дівчині. Як добре спізнаєш його, то й ти його полюбиш всім твоїм серцем. Об ньому можно те сказать, що сказано в Євангелії о Нафанаїлі: «Се Израиль, в нем же лукавства нисть» [3, с. 25]. Приятельські відносини між Д.І.Яворницьким та О.Г.Сластьоном склалися ще й через загальну любов до вивчення та збирання українських старожитностей. У листопаді 1902 р. в листі до письменника, культурного і громадського діяча М.М.Коцюбинського історик радив пану Якубовичу: «Про старовинні церкви на Україні нехай добродій Якубович пита у Опанаса Григоровича Сластьона, що живе у Миргороді, дом Тихоновича. У нього дуже багато церковного матеріалу українського стилю, і то такий чоловік, що він з великою охотою і перемовиться і поділиться з паном Якубовичем усім своїм добром» [3, с. 85]. Цінуючи талановитих та корисних у музейній справі людей, Дмитро Іванович запросив Опанаса Георгійовича на роботу у свій музей, де «Афанасий Георгиевич имел должность хранителя » [5, с. 118].
Опанас Георгійович ставився до Дмитра Івановича також дуже сердечно: «Голубе, голубчик, дорогий друже моїх юних і мужніх літ!» — звертається він до Яворницького у своїх листах. Сердечні та зворушливі рядки з листа Опанаса Георгійовича від 28.08.1924 р.: «Цілую і сердечно вітаю тебе, голубе мій, як найдужче, зичу тобі ще багато літ працювати у доброму здоров’ї та яснім розумі. Ах, як ти мене порадував своїм хорошим, сердечним листом, ах, як знов Опанаса Георгійовича приємно пахнуло на мене тією безмежною симпатією, якою завжди були повиті наші прості, дружні відносини. Ніколи, ніколи я не спускав тебе з своєї пам’яті. Завжди ти був передо мною» [2, с. 384].
Тільки в одному листі від 23.06.1900 р. до Б.Д. Грінченка ми знайшли не стовідсотково позитивний відгук шаленого до роботи Яворницького на адресу Сластьона: «Ви питаєте мене про альбом україн[ської] старини пана Сластьона. Альбом той Сластьон обіцяв видати ще до Великодня, але ось і Петрівка, а його усе як нема тай нема. Панас Григ[орович] Сластьон чудова людина, але про нього можна сказати, що він дуже тяжкий чоловік до праці. «Поки хвалько нахвалитця, а будько набудитця» [3, с. 51]. Зрозуміло, що з часом та віком стосунки змінюються, але основа, якщо вона є, дозволяє будувати нове та з теплотою згадувати минуле спілкування. У 1928 р. Дмитро Іванович та Опанас Григорович листувалися з приводу придбання у О.Сластьона для музею великої кількості різних предметів. У вересні 1928 р. у листі О. Сластьона читаємо: «…пишучи тобі, тремчу від хвилювання, це ж таки – цілого піввіку в’яжуть нас з тобою… Зійшлися молодими і ось ніби знов стрічаємось, але вже старими, а все Тім самі, ті ж самі. Летів би до тебе, друже, та крила мої приборкані!» [2, с. 385].. Або ще через місяць Опанас Григорович звертається до Д.Яворницького: «Дорогий друже моїх юних і мужніх літ, здрастуй! Сердечно, найщиріше обнімаю тебе, голубе сивий. Більш 20-и років пролетіло з того часу, як ми бачились коли я гостював у тебе в Катеринославі у твоєму прекрасному будинкові. Тоді ми ще були молоді, а тепер вже й дідами поробились! » [2, с. 386]. Дмитро Іванович доручив закупівлю «замовлених для музею експонатів» секретарю Дніпропетровського Краєвого Історично–археологічного музею П.Є.Матвієвському, який відбув до Миргорода у десятиденне відрядження у вересні 1928 р. В архіві музею збереглися посвідчення про відрядження № 433 від 18.9.1928 р. П.Є.Матвієвського за підписом директор музею проф. Яворницького і секретаря Садового (од. збер. № 212 та од. збер. № 209).
У листопаді 1928 р. Опанас Григорович хвилюється про реакцію Дмитра Івановича на закуплені предмети та їхню вартість: «…Ще й досі не знаю, як тобі сподобались ті речі, що придбав від мене Павло Євменович. Певно ти їх уже добре роздивився і склав уже якусь певну думку про них. Можливо, що тобі може здалось що-небудь з них і надто дорогим. Сього весь час дуже боявся Павло Євменович, але треба не забувати того, що все те добро були, сказать би, мої останні життьові ресурси, на які я розрахував довчити сина, і тому боявся віддавати їх зовсім дешево, та все ж таки що міг, то скидав, по моєму розумінню – до можливого… за оте широке шиття цвітними шовками 50 р., а такого же дивовижного шиття навіть і в Ханенській колекції немає, а не то що по інших музеях України. Це ж все факти, голубе… З усього цього ти, друже, можеш судити, що я все те добро, що збирав ціле своє життя, віддав твоєму музеєві навіть дуже дешево» [2, с. 386-387]. Можемо припустити, що Д.І.Яворницький таки був задоволений. З приводу цих придбань Дмитро Іванович писав у листах до Іллі Рєпіна в Куоккалу в березні наступного 1929 р.: « В минувшем году я купил для музея большую коллекцию козацкой старины у известного Вам художника А.Г. Сластена. Есть редкие вещи!», — та у листопаді 1930 р.: «Недавно я купил для музея большую коллекцию всевозможных древностей у известного Вам художника Панаса Юровича Сластена, живущого в Миргороде, и в числе тех древностей есть не мало запорожского добра» [3, с. 211, 213].
Отже, завдяки професійному художньому смаку О.Г. Сластьона та художньому чуттю колекціонера Д.І.Яворницького, фонди Дніпропетровського музею поповнили 13 чудових предметів. Характеризуючи цю колекцію лиштв підризників початку XVIII – другої половини XIX ст. із церков Чернігівщини (9 од.) та Полтавщини (4 од.), треба відзначити високий професіоналізм майстринь. Якість виконання вишивки була оцінена Опанасом Григоровичем і вони були придбані в його колекцію. Як вже було відмічено вище, на 9 з 13 зразків збереглися етикетки О.Сластьона. Це аркуші тонкого паперу у смужку, приблизно 10х7 см, написи зроблені від руки. На них вміщена інформація про те, що це «шитье», вказано матеріал, адреса звідкіля походить предмет, час та підпис — А.Сластионовъ. Крім того вказані номери – у верхньому лівому куті трьохзначні номери (практично усі в шостій сотні); у верхньому правому куті – з позначкою «№» трьохзначні цифри (друга-третя сотні) і напис «муз.»; на п’яти етикетках поперек тексту №№ від 2 до 13. На всіх зразках є старі музейні номери – невеликий шматочок білої тканини у рубчик з написаним чорною тушшю чотирьохзначним номером, який пришивався до музейного предмету. Ці номери досить близькі – дванадцять номерів в інтервалі від 3297 до 3491 і останній – 3862. На деяких предметах, наприклад, на зразку Е-1988, є ще вишитий рожевими нитками номер 392. На одинадцяти предметах збереглися етикетки «Катеринославський Краевий музей», які складав, імовірно Кравченко В.Г., коли у 1931–1933 роках працював над вивченням етнографічної колекції та упорядкуванням каталогу. На цих етикетках вказана назва — «лиштви підризників», а також — матеріал, адреса та досить складна облікова інформація, розібратися в якій, неможливо, бо відповідні облікові документи і сам каталог відсутні. Але цифри і на цих етикетках не розкидані широко. Тобто ці предмети досить довго існують як одна колекція і, скоріш за все, й ті зразки вишивок, на яких не збереглися паперові етикетки О.Сластьона, також належали йому і бути придбані Дніпропетровським музеєм у 1928 році.
В процесі роботи над вивченням колекції ми часто зверталися до каталогу Чернігівського обласного історичного музею ім. В.В.Тарновського «Вишивка козацької старшини 17 – 18 століть» [1]. Чернігівський музей володіє багатою колекцією вишивки, до того ж в фондах музею збереглися численні описи майна козацької старшини, які допомогли дослідникам вирішити проблему датування вишитих предметів. Дякуючи чудовому каталогу, ми також маємо можливість внести уточнення в датування лиштв нашої колекції. Всі окрайки, на яких збереглися етикетки О. Сластьона, датуються XVIII ст. (крім зразка И-1989, який має дату XVIII – XIX ст.). Аналізуючи техніку вишивки, орнаменти, якість полотна та ниток, якими виконана вишивка, їх колір, ми можемо хронологічно віднести зразки до трьох груп. Перша: найстаріші – Е-1987, Е-1990, Е-1988, Е-2456,Е-1984, Е-1904 відносяться до початку XVIII ст. Вони вишиті шовковими нитками вишневого, зеленого, коричневого кольорів на тонкому полотні. Їхні орнаменти складаються з хвилеподібних смуг в заглиблені яких поміщені гранати, ананаси, квіти, дзвоники, хрещаті мотиви з двох великих листків. Середники квіток та листочків гаптовані золотою або срібною сухозліткою «в прикріп». Мотиви орнаментів цієї групи часто зустрічаються і на численних чернігівських зразках датованих кінцем XVII – початком XVIII ст. Була велика спокуса виправити датування О. Сластьона і віднести лиштви до більш давніх часів, але вони вишиті у техніці художньої гладі – коли робиться довгий стібок, нитка у декількох місцях прикріплюється до тканини за допомогою коротких косих стібків, виведених з вивороту на лицевий бік, – яка з’являється тільки у XVIII ст.
Зразок Е-1987 з колекції ДНІМ так схожий на зразок № 66 в каталозі чернігівського музею, що на перший погляд вони ідентичні. Орнамент на обох зразках має вигляд гірлянди з шестипелюстковими квітами, ананасами, тюльпанами й листям, який обрамлено прямими смугами і окремими мотивами листків та гранатів, вишивка гладдю коричневим шовком і срібною сухозліткою. Збереженість обох предметів також майже однакова – полотно потерте, значні втрати ниток вишивки. Різниця, яку можливо побачити після уважного вивчення, полягає в тому, що на зразку з дніпропетровської колекції частини, які вишиті срібною ниткою, мають хвилеподібну поверхню, а на чернігівському зразку – маленькі квадратики, нитки на яких лежать у різних напрямках, і на дніпропетровському зразку на великих квітах сухозліткою вишиті центри квіток та середини їхніх пелюсток та смужки, які їх з’єднують, а на чернігівській вишивці такі смужки відсутні. Крім того, в нашім зібранні це єдиний зразок, котрий точно не був лиштвою підризника. Адже на ньому чітко видно кут, який створює вишивка – це, можливо, частина скатертини.
Окрайка Е-1988 зшита з двох, на перший погляд однакових шматків. Орнамент складається з великих мотивів граната, що чергується з хрещатим мотивом з двох листків і двох дзвоників (такі мотиви були досить розповсюджені – в нашій колекції побідні вишиті на зразках Е-1988, Е-1990, Е-2456) На одному шматку контури мотивів більш тонкі, гранати та дзвоники простіші, один його край обшитий золотистого кольору шовковою ниткою, інший просто підшитий. Другий шматок більш виразний, з більшим гаптуванням срібною сухозліткою і з обох він обшитий червоною шовковою стрічкою. Композиція обрамлена прямими смугами та хрещатими мотивами з завитками унизу. Такі мотиви вишиті ще на чотирьох зразках – Е-1984, Е-1990, Е-1991, И-1860.
Святковий та урочистий вигляд, не зважаючи на досить погану збереженість – дуже потерте полотно, плями, дірки – має окрайка з церкви с. Великих Багачів, Миргородського повіту (Е-1990). В ній гармонійно поєднуються тонке полотно, орнамент зі стилізованих квітів, листя, завитків, а також зелений шовк двох відтінків і золота сухозлітка. Для більшої випуклості в окремих мотивах зроблені настили із світлих досить товстих ниток. Один бік підшитий вручну потаємними стібками, другий – декоративно обшитий шовковими нитками.
З церкви с. Красилівка Козелецької управи Чернігівської губернії О. Сластьон отримав, а потім продав нашому музею, окрайку Е-1984. Вона вишита яскравим червоним шовком. Орнамент її складається з великих сонцеподібних стилізованих квітів (які схожі на мотиви орнаменту лиштви Е-2456) та мотивів гранату, який завершується хрестом. Композиція обрамлена, крім мотивів з завитками, досить широкими смугами зі стилізованим рослинним орнаментом. Також з церкви с. Красилівка окрайка Е-2456. Це великий зразок – 215х21,5 см, він має полотняну у червону смужку підкладку. На лицьовому боці на білому тлі орнамент, який складається з великих круглих мотивів з фестончастим краєм і квіткою в центрі, які чергується з двома стилізованими мотивами «лотоса». Композиція обрамлена двома смугами та окремими мотивами «п’ятипелюстковим» і «макової коробочки», які присутні і в зразках Е-1987 та Е-1904. Основна частина вишивки виконана шовком вишневого кольору, а середини квітів сіро-блакитним шовком і сухозліткою. Таке кольорове поєднання дуже вдале і робить вишивку цікавою і святковою. Нижній край декоративно обшитий шовковою ниткою вишневого кольору, а верхній не оброблений.
Зразок Е-1904 навпаки, дуже невеликого розміру і на етикетці В.Г. Кравченка має назву «кавалок». До того ж він і відірваний нерівно, прямо по вишивці, але поєднання чистого зеленого кольору з насиченим теракотовим, складний орнамент зі стилізованих квітів, хвилястих смуг, хрещатих мотивів роблять цей кавалок гідним зберігатися у колекції.
До другої групи колекції відносяться зразки вишивки середини ХVІІІ ст.: зразки Е-1981, И-1859, И-1898. Вони вишиті в стилі бароко – округлі контури досить великих квітів, зубчасте листя, складні завитки, в’юнки, стеблі рослин, букети прикрашені стрічками та інші узори, що складають їх орнамент. Саме в галузі вишивки стиль бароко досяг свого найбільшого прояву у застосуванні улюблених мотивів (букетів, перев’язаних стрічками, кошиків із квітами і пуп’янками тощо) [4, с. 56].
Окрайка Е-1981 вишита на тонкому полотні. Центральна частина її орнаменту — досить широка смуга складної гірлянди, контури стилізованих квітів, листків та стебла яких вишиті гладдю, а середини заповнені «гречкою», «солов’їними очами». Вишивка виконана шовком різних зелених відтінків і має вигляд точно прорахованої, але легкої та святкової. З обох боків обрамлена прямими смугами та мотивами стилізованого світового дерева, які вишиті хрестиком і здаються пізніше дошитими (схожі мотиви обрамляють ще орнаменти окрайок Е-1988 та Е-1989). Нижній край обшитий світло-зеленим шовком, верхній – не оброблений.
Зразки И-1859 та И-1898 вишиті гладдю різнокольоровим шовком і сухозліткою, орнамент складається з великих стилізованих квітів. На першому зразку, який був знайдений в церкві с. Єрмаки, Миргородського повіту, кольори пастельних відтінків, полотно біле і тонке, а на другому з Полтавщини стилізовані квіти яскравих зелених, синіх, бежевих кольорів вишиті на сірому домотканому полотні. Обидва зразки гарні та святкові.
Дослідники вишивки констатують, що наприкінці ХVІІІ ст. вишивка занепадає, виходить з ужитку козацької старшини, поширюється серед простих людей. А через неспроможність селян купувати дорогі шовкові нитки вона виконувалася лише заполоччю червоного або малинового кольору з вкрапленнями синього, а пізніше чорного, кольорів. Протягом останньої чверті ХVІІІ ст. змінюється стиль орнаментів — спостерігається тенденція їх геометризації. У другій половини ХІХ ст. поширюється нова техніка вишивки – хрестик.
До третьої групи лиштв відносяться 4 зразки кінця ХVІІІ — ХІХ ст. – И-1860, Е-1986, Е-1991, Е-1989, вишиті малиновою заполоччю. Головна тема їх орнаментів – світове дерево. Зразки И-1860, Е-1991, Е-1989 також походять з церкви відомого с. Красилівка Чернігівської губернії. Орнамент окрайки И-1860 складається з двох варіантів світового дерева з виноградними гронами. Зразок Е-1991 вишитий рушниковими швами, стилізовані світові дерева і квіти на ньому міцні та великі, але вишивка в цілому легка і навіть повітряна. Лиштва Е-1989 вишита хрестиком і основним елементом її орнаменту також є стилізоване геометризоване світове дерево. Це наймолодший зразок колекції. Орнамент окрайки Е-1988 вишитий гладдю і складається з мотивів, які схожі на досить вишуканий шовковий орнамент кавалка Е-1904, вишитий на початку ХVІІІ ст. Вишивальниці усіх часів використовували мотиви старих орнаментів, перешивали їх, доповнювали, по-різному поєднували, вносили модні тенденції, і так з’являлися схожі, але не тотожні орнаменти.
Таким чином, помітна суттєва різниця між зразками вишивки початку ХVІІІ ст. і його кінцем та ХІХ ст., коли мистецтво вишивки занепадає, стає простішім, грубішим. Але, порівнюючи із сучасною вишивкою ХХ — ХХІ ст., можемо констатувати, що у переважній своїй більшості остання, нажаль, не може зрівнятися, наприклад, з вишивкою навіть межі ХІХ — ХХ ст. Для цього є об’єктивні причини, пов‘язані історичними подіями і карколомними змінами у культурі та побуті населення в ХХ ст. Відродженню давніх народних традицій саме й буде сприяти колекція зразків стародавнього мистецтва вишивки, зібрана їх великими шанувальниками – О.Г. Сластьоном і Д.І. Яворницьким. Вона стане у пригоді сучасним майстриням і як місток з’єднають минуле і майбутнє.

Бібліографічні посилання:

  1. Вишивка козацької старшини 17 – 18 століть. Каталог Чернигівського обласного історичного музею ім. В.В.Тарновського. – К., 2001.
  2. Епістолярна спадщина академіка Д.І.Яворницького. вип. 3: Листи музейних діячів до Д.І.Яворницького /Укладачі: С.В.Абросимова, Н.Є.Василенко, А.І.Перкова та ін..; За заг. ред. Н.І.Капустіної. – Д.: АРТ-ПРЕС, 2005.
  3. Епістолярна спадщина академіка Д.І.Яворницького. вип. 4: Листи Д.І.Яворницького до діячів науки і культури. – Д.: АРТ – ПРЕС, 2005.
  4. Тиндик В.М. До історії музейної колекції лиштв підризників в збірці НМІУ // До 100-річчя національного музею історії України. З історії музею та його раритетів. Тематичний збірник наукових праць. – К., 1998.
  5. Шубравська М.М. Д.І.Яворницький. Життя, фольклористично-етнографічна діяльність. – К.: Наукова думка, 1972.

М.А. Підосинова, Дніпропетровський національний історичний музей імені Д.І.Яворницького (далі – ДНІМ);
К.С. Грищенко , Дніпропетровський національний університет ім. О.Гончара.



Hosting Ukraine Проверка тиц