Днепропетровский национальный исторический музей

До питання взаємовідносин Д.І. Яворницького і служителів церкви (за епістолярною спадщиною вченого)

Д.І. Яворницький – відомий дослідник історії і культури України (1855-1940), мав у своєму колі творчої співпраці, дружніх стосунків і представників духовенства. Свідчить про це епістолярна спадщина вченого, де серед багаточисельних його кореспондентів є і листи служителів церкви, де міститься інформація не тільки щодо життя, діяльності і творчих зв’язків вченого, а й багато іншої, що дає уяву взагалі про стан суспільства того часу.
Сам Д.І. Яворницький був з роду священнослужителів [1, с. 66], навчався три роки в духовній семінарії [30, с. 16] з метою продовжити традицію роду, зростав в цьому середовищі, яке таким чином було йому знайомим і близьким. У виборі життєвого шляху перемогла велика, романтична, невгасима любов [30, с. 19] до історії козацтва і жага дізнатися «правду о запорожцях й ту правду миру об’явить» [30, с. 19].
Досліджуючи історію козацтва, Д.І. Яворницький дослідив і історію української церкви, історію церкви на Запоріжжі, ще з студентських років мандруючи по козацьких землях. Цій темі вчений присвятив окремі розділи «Церковное устройство у запорожских козаков» та «Самарский Пустынно-Николаевский монастырь» в фундаментальній праці «История запорожских козаков» [38, с. 306-383]. Вже тоді він побачив, в якому стані знаходились церковні реліквії козацької доби, і зрозумів необхідність їх зберегти. Вчений обстежив всі ті церкви; познайомився і тісно спілкувався з їх настоятелями та дияконами.
Більш тісним спілкування Д.І. Яворницького з духовенством почалося після отримання вченим спеціального дозволу на огляд церков Катеринославської єпархії, щоб забирати церковні реліквії та предмети української етнографії для Катеринославського історичного музею [39, с. 13]. Дозвіл було здобуто вченим з великими труднощами при сприянні секретаря місцевої консисторії, єпископа Сімеона. Це дало можливість Д.І. Яворницькому придбати, зберегти старовинні культові реліквії, предмети української етнографії, рідкісні стародруки, церковні чаші, ікони, церковний одяг та ін. Всі вони ретельно досліджувались. Завдяки невтомній подвижницькій діяльності вченого врятовані унікальні реліквії… [2, с. 122]
Ця та багато іншої інформації міститься в епістолярній спадщині Д.І. Яворницького, яка зберігається у фондах Дніпропетровського історичного музею (більше 6 000 листів).
Серед листів – чи не найбільший блок, в одній категорії кореспондентів, саме представників духовенства (156 листів від 58 осіб). Серед дописувачів до вченого – кореспонденти різного рангу: диякони, священики, архімандрити, архієпископи, митрополити. Серед них: священник В. Голинський, В. Чернявський, М. Цикаловський, О. Сахновський, М. Рубанистий – інспектор класів катеринославського жіночого училища, наглядач церковних шкіл катеринославської єпархії, представник єпархії у раді музею ім. О.М. Поля; Романенко Антоній – священник с. Томаківки, Андрій Пальчевський – священник, етнограф, фольклорист, збирач української старовини; протоієрей Базарянинов; архієпископ Православної Церкви Парфеній (Памфіл Левицький, 1858-1922) – церковний діяч; митрополит Назарій; священник Никандр (Печеньга Архангельської губ.), священник Максим (с. Авдіївка Чернігівської губ.); Леонід Лянчевський – волинський священник, етнограф, співробітничав з Науковим товариством ім. Т.Г. Шевченка у Львові; ієродіакон Самарського Пустельно-Миколаївського монастиря – Трифон Кочерга; священник Василь Котляревський – фольклорист, збирач запорозької старовини; митрополит української автокефальної православної церкви Никанор Абрамович; священник верхньодніпровського повіту Кривоший-Шевченко Кузьма Силович; Мелетій – архімандрит, настоятель Соловецького монастиря; Олексій Черняговський – настоятель херсонського Катерининського собору та інші [35].
Автори листів проживали в регіонах сучасної України та Росії. Листи надходили з Києва, Володимир-Волинського, Катеринослава, Харкова, Луганська, Нікополя, Новомосковська, Батурина, Херсона, Верхньодніпровська, Твері, Азова, Ростова-на-Дону, Петербурга, Тули, Архангельська, Курська, Москви, Єсентуків. Вчений отримував листи із сіл: Котовки Новомосковського повіту, с. Юр’ївки Павлоградського повіту, Краснопавлівки, Благовіщинки, Покровського Нікопольського повіту, Старих Кайдак, Дніпрової Кам’янки, Таромського, Любимівки, Гуляй-Поля, Олександрівки Верхньодніпровського повіту, Капулівки Нікопольського повіту, Краснопілля Олександрівської округи, Сухачівки (всі – Катеринославської губ.), Писарівки Харківської губ., Хандаліївки, Воскресенки, Пескошино Мелітопольського округу, Семенівки, Божедарівки, Харченкового, Петриківки, Перещепино Катеринославської губ., Васьківців Волинської губ., Власівки Кременчуцького повіту Полтавської губ., Авдіївки Чернігівської губ., Заливного Запорізького округу, Ворожби Харківської обл. та ін. [35]
Найбільш інтенсивним листування було з кореспондентами з регіону колишніх запорозьких козацьких вольностей. Пояснюється це науковими інтересами Д.І. Яворницького з його комплексним підходом до вивчення історії запорозького козацтва, його дослідженням та збиранням матеріальної та духовної культури козацтва і тому встановленням тісних творчих стосунків з різними верствами населення, в тому числі духовенства. Це листи св. І. Харлова, св. М. Колчановського, св. В. Котляревського, св. К. Кривоший-Шевченка, св. А. Пальчевського, св. М. Рубанистого, О. Сахновського, св. П. Усова, св. М. Шамраєва, св. К. Шарая та ін. [35]
В листах настоятеля херсонського Катерининського собору О. Черняговського зустрічається інформація про те, що вже 1883 році Д.І. Яворницький, досліджуючи історію Запорожжа, просив надіслати йому написи із запорозьких Євангелій, які там зберігалися. В листі від 8.08.1883 р. О. Черняговський повідомляє вченому, що Євангеліє та хрест передані в дар херсонському Катерининському собору Запорозькою Січчю [27, с. 1].
Д.І. Яворницький не тільки сам збирав старожитності, але й залучав до цього різні верстви населення, популяризуючи українську історію і культуру. Серед них були і служителі церкви, які збирали і передавали «старі і непотрібні в церквах речі» – до церковного відділу при катеринославському музеї ім. О.М. Поля (організований за рішенням єпархіального з’їзду 1904 р.). Це були унікальні пам’ятки старовини, в більшості своїй козацької доби: ікони, плащаниця, Євангелії, Псалтирі, чаші, хрести, старовинні рукописи, монети, кам’яні баби. Цю інформацію ми отримали з листів нікопольського священника Харлова (Нікополь Катеринославської губернії; 12.01.1915 р., 23.04.1915 р.); новомосковського священника В. Чернявського (Новомосковський повіт Катеринославської губернії; 1.09.1907 р.); нікопольського диякона М. Шамраєва (Нікополь; 23.08.1915 р.; 31.10.1916 р.); св. Ващинського (с. Покровське Нікопольського повіту Катеринославської губ.; 27.02.1888 р. та 25.03.1888 р.); св. Г. Беззабави (с. Юр’ївка Павлоградського повіту Катеринославської губ.; 15.06.1915 р.), св. Г. Веселовського (с. Старі Кайдаки Катеринославської губ.; 23.11.1901 р.), св. Г. Голубицького (с. Таромське Катеринославської губ.; 24.04.1913 р.); ієродіакона Т. Кочерги (Новомосковськ; 7.03.1906 р.), св. М. Круглова (Нікополь, 7.02.1914 р.), св. М. Краснокутського (Нікополь, 31.08.1915 р.), св. О. Сахновського (Ясеновата, 10.01.1916 р. та 20.09.1915 р.), св. В. Котляревського (с. Хандаліївка; 21.08.1916 р.; 29.11.1916; 26.12.1916; с. Поповка [1926 р.]), св. А. Пальчевського (с. Заливне; 14.11.1928 р.); митрополита автокефальної православної церкви Никанора Абрамовича, який з Володимир-Волинського сповіщав вченому, що в його колекції знаходиться невідомий старовинний портрет Івана Мазепи: «изображен Мазепа довольно молодым, без бороды, с небольшими усами, в казацком костюме», з пропозицією його придбати [35].
Але знаходилися і ті люди, яким не подобалось те, що церковні речі Д.І. Яворницький забирав, хоча мав на це дозвіл. В епістолярній спадщині міститься інформація, що вчений мав певні неприємності, йому приходилося пояснювати і відстоювати право на збір старожитностей.
Про це йдеться в листах ієродиякона Самарського Пустельно-Миколаївського монастиря Т. Кочерги (від 7.03.1906 р.) [15;1], священника Покровської церкви с. Покровського В. Верецького (8.05.1913 р.) [4;1], священника Покровської церкви с. Таромського Г. Голубицького (24.04.1913 р.) [3;1]. Невдоволення певних кіл дійшло навіть до обер-прокурора Синоду, тому єпископу Сімеону, який підтримував працю Д.І. Яворницького, прийшлося виправдовуватися в письмовому вигляді: в церквах зібралось багато речей, «им грозит сплошное истребление и потому их надо во что бы то ни стало спасать от гибели. Некоторые предметы старины заведомо истребляются невежественной рукой духовенства, не придающего им, по своему незнанию, никакой цены… Древние Евангелия… изодраны, … закапаны воском; оклады их полуразбиты; надписи, сделанные по листам жертвователями… срезаны невежественной рукой переплётчика, большею частью еврея. Редкие по письму образа, при подновлении их, обезображены… Древние документы или вовсе растерзаны и представляют настоящий хаос, господствующий в так называемых церковных архивах…, а не то совсем превратились в бумажную труху, оставшуюся от зубов мышей и крыс. Металлические кресты и чаши… развинчены и разбросаны по различным углам церкви… Древние серебряные оклады с икон, старые ризы, епитрахили, воздушки большей частью распроданы евреям, скупщикам старья» [36, с. 770]. Цей текст – плач душі по тому, що бачив науковець і збирач старожитностей, обслідуючи церкви єпархії, – а не духовної особи. Впевнена, що його готував для єпископа Сімеона Д.І. Яворницький.
Серед дописувачів вченого були і такі, які допомагали Д.І. Яворницькому-лексикографу, надсилаючи йому рідкі слова для словника української мови (Т. 1 вийшов у Катеринославі у 1920 р.), козацькі прізвища, «молитви» (заговори) народних цілителів, записували історію монастирів, історію сіл, т.ч. підтримуючи справу вченого. Це св. В. Котляревський (с. Хандаліївка; 26.12.1916 р. [12, с. 1] та 29.11.1916 р. [13, с. 1]); св. Максим писав, що «дістав пісню, яку Ви просили» і наводить її текст (с. Авдіївка Чернігівської губ.) [23, с. 1]; новомосковський священник В. Чернявський сповіщав про знайдену кам’яну бабу [28, с. 1]. В листі останнього йдеться і про передачу архіву Кладовицької церкви Д.І. Яворницькому – досліднику історії церкви (1.06.1921 р.) [29, с. 1].
Служителі церкви цікавилися науковими дослідженнями Д.І. Яворницького, його літературними творами, ділились враженнями, обговорюючи їх, давали поради. В багатьох листах зустрічається інформація з проханням надіслати праці вченого: св. Верецького, ієродиякона Т. Кочерги, св. Л. Лаговського, А. Пальчевського та ін. Священник В. Голинський, прочитавши працю Д.І. Яворницького «По следам запорожцев» (СПб, 1898. – 324 с.), писав вченому: «… читал с удовольствием и смеялся, и нашел место для слез. … Плакал и радовался, читая Ваше описание праведника священника. Я думал об этом священнике, и один такой вопрос явился у меня: как мог создаться такой священник? … Рассказ дышит полной правдой, не возбуждая сомнений в искренности его, а это так дорого… И веришь, и плачешь. А деды Ваши? Когда читаешь их суждения, думаешь, хорошее было время запорожцев. Все решалось просто, скоро, свободно, без затей и жилось так же… Люди тогда были счастливее. А теперь? Боюсь потерять бодрость духа» [30, с. 1].
Знаючи Д.І. Яворницького як просвітителя, волинський св. Л. Ленчевський в своїх листах прохав вченого, щоб той на своє ім’я отримав для нього книжки з закордонних бібліотек (с. Васковці; 13.12.1900 р.) [9, с. 1]. І священник і вчений співробітничали з науковим товариством ім. Т.Г. Шевченка у Львові.
З листа ієромонаха Печенського монастиря Никандра (Печенга, Архангельська губ.; 1.12.1887 р.) стало відомо, що Д.І. Яворницький збирався відвідати монастир і отримав на це його благословення та зображення засновника монастиря – преподобного Трифона [17, с. 2]. Можна думати, що відвідавши у 1887 р. Соловецький монастир, він збирався і до далекої Печенги.
До Д.І. Яворницького – відомого вченого і громадського діяча, впливової людини, священнослужителі звертались з особистими проханнями: за дозволом Владики на відкриття власного середньо-освітнього закладу (св. М. Дублянський, Азов; 13.04.1915 р.; 24.04.1915 р.) [21, с. 1; 20, с. 1], щоб з дозволу Владики отримати сан священника (св. О. Сахновський, с. Землянки Бахмутського повіту; 21.03.1916 р.) [18, с. 1], про отримання місця ієрея Петриківської церкви (нікопольський диякон М. Шамраєв, 31.10.1916 р.) [31, с. 1], про допомогу юнакові вступити до гірничого інституту (архієпископ А. Парфеній, Тула; 22.06.1915 р.) [22, с. 1]. На прохання св. М. Колчановського 24-річний Дмитро Яворницький був репетитором його сина (Харків; 24.08.1879; 8.10.1879) [5, с. 1; 8, с. 1].
В спадщині знайдено цікаву нову інформацію, що в 1912 р. Д.І. Яворницький мав на меті отримати звання псаломщика і прохав священника Дмитра Капустянського підготувати його до екзамену (Хутір Білий Новосвітловської волості, Луганськ; 15.05.1912 р.) [6, с. 1]. Можливо ми ще зустрінемо відповідь на це питання, хоча можна припустити, що маючи поклик душі до молитви і прекрасний баритон, вчений мав бажання реалізувати талант ще і в духовній сфері. А може це був поклик голосу крові?
В епістолярній спадщині Д.І. Яворницького зберігаються листи людей, які цікавилися своєю генеалогією і зверталися до вченого за допомогою. Серед них М. Цикаловський – священник містечка Погребище Бердичівського повіту Катеринославської губернії. В листі від 8.01.1912 р. він запитував про свого прадіда – бунчукового товариша Василя Михайловича Цикаловського [32, с. 1].
Особливо дружніми, творчими були стосунки Д.І. Яворницького з священником Василем Котляревським (17 листів), який під впливом вченого став досліджувати фольклор, етнографію, лексикографію, став збирачем старовини, письменником. Він був частим гостем у вченого в будинку, ставився до нього і любив його як батька, вів задушевні розмови (с. Поповка, [1926] р.) [10, с. 1]. Цікавим є лист від 23.06.1917 р., де священник характеризує стан народу напередодні Жовтневої революції 1917 р. [14, с. 1]. В іншому листі В. Котляревський зізнається, що дуже сміялись, читаючи гуртом твір Д.І. Яворницького «У бурсу! у бурсу! у бурсу» (Катеринослав, 1908 р.), з двох п’яних дяків, чим вчений показував моральний стан деяких служителів церкви на той час: «може знайдеться один праведник на сто беззаконников» [40, с. 37].
Про проблему цензу для священників говорить в своїх листах до вченого і диякон О. Сахновський: «Владыка неправ, говоря мне, что я не обладаю для священства достаточным цензом образовательным… цензом священства должна быть признана святость, а не ученость. У апостолов был очень строгий ценз для пресвитеров – праведная жизнь и живое проникновение духом любви. Почему же ныне эти требования не нужны?» (Ясеновата, 28.10.1915 р.) [19, с. 4]
Серед епістолярної спадщини Д.І. Яворницького є один лист, який містить інформацію про голод 1933 року. Це лист диякона Василя Котляревського (с. Пескошино Мелітопольського округу; 14.05.1933 р.), в якому він благає Д.І. Яворницького надіслати йому продукти, або гроші, що «тяжело умирать голодной смертью … На трупы уже не обращают внимания…» [11, с. 1-2]. Нам невідомо, чи встиг вчений відповісти на цей лист. Саме в цей час його по доносу І. Шаповала звільнили з посади директора Дніпропетровського історико-краєзнавчого музею: «вичистили як «контрреволюційне кубло»… не виплачували утримання академіка… приходилось нести на Озерку ріжні речі, та з того й жити… я цілих півроку лежав тяжко хворий і був на волосинку от смерті», – писав він в листі до М.М. Железняка [34, с. 71].
У дружніх стосунках був Д.І. Яворницький і з священником Миколою Рубанистим, інспектором класів катеринославського жіночого училища, де вчений викладав історію, часто у супроводі співу кобзаря (лист від 15.12.1909 р.) [24, с. 1]. Священник був і наглядачем церковних шкіл Катеринославської єпархії у раді музею ім. О.М. Поля.
Серед дописувачів Д.І. Яворницького був митрополит Назарій. Провідною темою його листів був переклад вченим Книги Псалмів (Курськ; 8.05.1924 р., [?] 1924 р.). В другому листі він писав: «… Не раз думал я и о Вашем переложении Псальм Давида Царя на українську мову и вот Вы обрадовали меня, уведомив, что труд этот Ваш ждёт лишь типографского станка. Помоги Боже! От души приветствую эту святую работу Вашу» [16, с. 1]. Це був час, коли піднялась хвиля українізації церкви, і вчений, патріот рідної мови, переклав псалми, які так і не були видані, а зберігаються в рукописі в ЦНБ НАН України (ІР.–Ф.1.–Спр.21944), оскільки переклад не був канонічним. Як зазначає дослідник В. Ульяновський, «всі здійснені до сьогодні переклади Біблії українською мовою так чи інакше визначаються недосконалими. Розмовна мова, в принципі, не може застосовуватися у перекладах, що вимагають сакралізації мови» [36, с. 776].
Зверталися до Д.І. Яворницького-фольклориста за фольклорним матеріалом, щоб «провести концерт з колядок різдвяними святками» (лист священника К.Г. Шарая, 1919 р. [?]) [33, с. 1].
Про проблему українізації церкви йдеться і в листах священників з Лоц-Кам’янки Костя Григоровича Шарая (31.07.1921 р.), який мав активну позицію щодо її відродження [25, с. 1], та Михайла Клеоповського (8.10.1923 р.) з с. Красноселля Олександрійського повіту на Херсонщині. Він пише, що українізація церковної відправи не сприймається [7, с. 1-2].
Цікавою інформацією є та, що Д.І. Яворницький спілкувався з греко-католицьким священником Михайлом Цегельським (1848-1944). Це були питання українізації богослужіння, проблеми віри. В листі від 28.06.1917 р. М. Цегельський писав: «Багато часу минуло від тогди, як Ви мене відшукали і мило і щиро о правдах Божих розговор вели. Молився я за Вами при каждій св. Літургії о поміч Духа Св., який оживляє, порушує серця наші і укріпляє ласкою своєю святою…» Задля пізнання «святої правди віри» отець Цегельський надсилав вченому книгу «В защите веры» і просив: «Прийміт ю з щирим серцем чоловіка шукаючого правди. Най вона стане Вам провідником на дорозі спасення…» [26, с. 1-2].
В статті охоплено більшість листів церковнослужителів до Д.І. Яворницького, які зберігаються в ДНІМ і дають різноманітну інформацію щодо життя та діяльності вченого, його співпраці із служителями церкви щодо існуючих проблем в системі церковного устрою, соціально-політичних умов, в яких відбувались певні події, про ставлення вченого до них, взаємовідносин кореспондентів, їх творчих і дружніх стосунків. Але цю тему не вичерпано. Нові матеріали можуть розширити наші уявлення щодо певних подій, ставлення Д.І. Яворницького до духовенства, релігії і церкви.

Бібліографічні посилання

  1. Абросимова С.В., Парамонов А.Ф. Дмитро Яворницький та його родовід. – Харків, 2009.
  2. Абросимова С.В. Яворницький і церква // Монастирський острів: Культурологічний журнал. – Дніпропетровськ, 1994. – № 1. – с. 121-128.
  3. ДНІМ. Ф.10. Арх-13261.
  4. ДНІМ. Ф.10. Арх-13631.
  5. ДНІМ. Ф.10. Арх-14638.
  6. ДНІМ. Ф.10. Арх-14899-а.
  7. ДНІМ. Ф.10. Арх-14963.
  8. ДНІМ. Ф.10. Арх-15156.
  9. ДНІМ. Ф.10. Арх-15374.
  10. ДНІМ. Ф.10. Арх-16186.
  11. ДНІМ. Ф.10. Арх-16187.
  12. ДНІМ. Ф.10. Арх-16191.
  13. ДНІМ. Ф.10. Арх-16192.
  14. ДНІМ. Ф.10. Арх-16193.
  15. ДНІМ. Ф.10. Арх-16215.
  16. ДНІМ. Ф.10. Арх-17404.
  17. ДНІМ. Ф.10. Арх-17436.
  18. ДНІМ. Ф.10. Арх-17490.
  19. ДНІМ. Ф.10. Арх-17495.
  20. ДНІМ. Ф.10. Арх-17732.
  21. ДНІМ. Ф.10. Арх-17733.
  22. ДНІМ. Ф.10. Арх-19091.
  23. ДНІМ. Ф.10. Арх-19139.
  24. ДНІМ. Ф.10. Арх-19795.
  25. ДНІМ. Ф.10. Арх-21534.
  26. ДНІМ. Ф.10. Арх-22411.
  27. ДНІМ. Ф.10. Арх-21698.
  28. ДНІМ. Ф.10. Арх-21708; 21738.
  29. ДНІМ. Ф.10. Арх-21732.
  30. ДНІМ. Ф.10. Арх-13238.
  31. ДНІМ. Ф.10. Арх-21440.
  32. ДНІМ. Ф.10. Арх-22417.
  33. ДНІМ. Ф.10. Арх-21535.
  34. Епістолярна спадщина акад. Д.І. Яворницького. Вип. 4. Листи Д.І. Яворницького до діячів науки і культури. – Дніпропетровськ, 2005. – 496 с.
  35. Епістолярна спадщина акад. Д.І. Яворницького: Каталог музейної колекції / Упоряд. С.В. Абросимова, А.І. Перкова та ін. – Дніпропетровськ, 1992.
  36. Ульяновський В. Релігія і церква в житті та творчості Д.І. Яворницького. // Зб. науков. праць на пошану Я. Дашкевича з нагоди його 70-річчя. – Львів-Київ-Нью-Йорк, 1996. – с. 757-781.
  37. Шубравська М.М. Д.І. Яворницький. Життя, фольклористично-етнографічна діяльність. – К, 1972.
  38. Эварницкий Д.И. История запорожских козаков. Т.1 с 22 рис. – СПб, 1892.
  39. Эварницкий Д.И. Отчет Екатеринославского областного музея им. А.Н. Поля за 1905-1906 гг. – Екатеринослав, 1907.
  40. Яворницький Д.І. У бурсу! у бурсу! у бурсу! – Катеринослав, 1908.

А. І. Перкова, меморіальний будинок-музей Д.І. Яворницького.



Hosting Ukraine Проверка тиц