Днепропетровский национальный исторический музей

Родина Синельникових в житті та творчості Д.І. Яворницького

Цивілізаційний підхід, що сьогодні домінує в світовій історичній науці, у центр уваги дослідників ставить окрему людину та її інтереси. Російський історик М. І. Карєєв зазначав, що «все в історії існує через людину, в неї і для неї. Це альфа і омега вивчення суспільства і його історії» [13, 253].
В цьому плані важливого значення набуває така тенденція в сучасній історіографії, як-от «нова біографічна історія», чи «персональна історія», у полі зору якої історія одного життя в усій його унікальності й повноті [20, 262-268]. Індивідуальні біографії вивчаються на новому методологічному рівні, зокрема на основі мікроаналізу [21, 38], що передбачає особливу увагу дослідників до таких фактів життя історичного персонажа, як-от: родина, дитинство, родовід, навчання, службова кар’єра, приватне життя, внутрішній світ людини, її емоційне життя, родинні, творчі, дружні стосунки тощо [7, 228; 15, 9]. Суттєвою є увага істориків до епохи, суспільства та середовища поряд з фігурою героя [25, 84]. Як підкреслив провідний український вчений у царині теоретичної біографістики В. С. Чишко, одним з методологічних здобутків історичної біографічної традиції (до поч. ХІХ ст.) став «аналіз середовища та оточення особи для повноти зображення. Особа не вихоплюється з контексту епохи, навпаки, з’являються ідеї, що вона є результатом впливу середовища та оточення» [25, 30].
Знаковість особистості видатного українського історика Дмитра Івановича Яворницького (1855-1940), його велика і багатогранна творча спадщина актуалізують створення поліфонічної «картини» його життя. В створенні повномасштабної біографії Д. І. Яворницького на особливу увагу заслуговує дослідження творчих та дружніх стосунків вченого, у контекст яких входили представники широких кіл тогочасного суспільства [5].
Контекст взаємостосунків Д. І. Яворницького складався з «мозаїки» його стосунків (мікро-контекстів) з конкретними персонами того часу. Дослідження цих мікро-контекстів дозволить «пожвавити», «олюднити» біографію Дмитра Івановича, виявити нові факти його життя і творчості, зрозуміти мотивацію тих чи інших його вчинків тощо. Прикладом апробації методу складання «мозаїки» мікро-контекстів може слугувати розвідка В. І. Ульяновського щодо аналізу особистості В. Б. Антоновича [23, 118].
За тривале і насичене творче життя, Д. І. Яворницький, як людина відкрита і досить комунікабельна, перебував у постійному спілкуванні з колегами, друзями, знайомими. В літературі (передусім в матеріалах конференцій, присвячених ювілеям Д. І. Яворницького, в наукових збірниках Дніпропетровського історичного музею, Дніпропетровського Національного університету, Національного гірничого університету та ін.), вже здобули висвітлення стосунки вченого з багатьма громадськими та культурними діячами України, Росії та інших держав, з родичами та друзями [6; 8; 9; 14; 18; 19]. Внесок у дослідження цього питання зробили М. М. Шубравська, І. М. Шаповал, В. М. Бекетова, Н. Є. Василенко, В. М. Заруба, Л. В. Іваннікова, І. О. Кочергін, Ю. А. Мицик, А. І. Перкова, О. В. Піцик, В. С. Савчук, І. Ю. Тарасенко, К. О. Тележняк, І. М. Тимофєєва, М. П. Чабан, Н. Г. Чередник, Г. К. Швидько та ін.
В нашому повідомленні розглянемо один з мікро-контекстів, в якому перебував Д. І. Яворницький в період апогею свого творчого життя (1880-1890-ті рр.). Цей мікро-контекст складався зі стосунків Дмитра Івановича з родиною Синельникових і є, на наш погляд, досить репрезентативним. Мета дослідження — визначити роль цієї родини в житті й творчості Д. І. Яворницького і, внаслідок аналізу їхніх стосунків, виявити нову інформацію щодо біографії й творчості вченого, його приватного життя тощо. Окрім того, цей аналіз дозволить висвітлити біографію репрезентантів родини Синельникових, їхнє приватне життя, внутрішній світ, інтелектуальну працю. Кожний із зазначених аспектів заслуговує на окреме глибоке дослідження, враховуючи значення, яке сьогодні приділяється вивченню приватного життя, повсякденності, гендерній і «новій сімейній історії» та ін.
В «ансамблі» людських стосунків, що в них перебував Д. І. Яворницький протягом свого життя, його стосунки з родиною Синельникових посідають досить значне місце. До останнього часу про це було майже нічого невідомо. В літературі, присвяченій історикові, зазначалися, як правило, лише його публікації про Івана Максимовича Синельникова — правителя Катеринославського намісництва (1784-1788) [26; 27; 28; 30], та археологічні дослідження в маєтку Олексія Миколайовича Синельникова — Михайлове-Апостолове Херсонської губернії [31].
Ініціатором вивчення стосунків Д. І. Яворницького з представниками родини Синельникових став один з носіїв цього прізвища — Віталій Володимирович Синельников (1940-2007) — одеський вчитель української та російської мов, письменник, захоплений дослідник родоводу Синельникових [22]. Завдяки його ініціативі й наполегливості були опубліковані листи кількох представників цієї родини до Д. І. Яворницького [17]. На жаль, передчасна смерть перервала життя і дослідження цього подвижника. Основним джерелом у висвітленні заявленої теми став комплекс листів з епістолярної спадщини Д. І. Яворницького, що зберігається в Дніпропетровському історичному музеї [10]. В музейній епістолярії Синельникови репрезентовані листами нащадків Івана Максимовича Синельникова, а саме: правнуків І. М. Синельникова — Олексія Миколайовича Синельникове (17 листів); Софії Миколаївни фон-Таль (уродж. Синельникової; в першому шлюбі Комстадіус; 47 листів); Ольги Іванівни Леонової (уродж. Синельникової; 9 листів); праправнуків І. М. Синельникова — Івана Олексійовича Синельникова (листи до батька; 9 листів); Миколи Миколайовича Комстадіуса (26 листів); Миколи Вікторовича Ковалевського (1 лист). В музейному зібранні є також 1 лист представника цього роду (але іншої гілки) Володимира Павловича Синельникова. До аналізу залучені листи не тільки Синельникових (по прямій лінії), але й їхніх родичів, свояків та друзів, навіть управляючих маєтками, зокрема, листи княгині Ю. П. Хілкової (уродженої Джунковської) — своячениці Синельникових з боку Селецьких; Л. К. Попова — приятеля М. М. Комстадіуса; О. В. Васильєва, Є. І. Дегтярьова — управляючих маєтками О. М. Синельникова; І. І. Чайкіна — учителя з Олександрівського повіту, який брав участь в археологічних дослідженнях у Фаліївці — маєтку М. М. Комстадіуса. На жаль, ми маємо лише одну частину листування — листи Синельникових до Д. І. Яворницького, зворотних листів (самого Дмитра Івановича) немає.
Інформація, що нас цікавить, зосереджена також в статтях та монографіях Д. І. Яворницького. Вчений став своєрідним «історіографом» Синельникових. Завдяки дружбі з представниками цієї родини в творчому доробку Яворницького з’яви-лися спеціальні розвідки і книга («История села Фалеевки-Садовой»), присвячені І. М. Синельникову і його нащадкам. Перша стаття Яворницького, присвячена І. М. Синельникову («Первый Екатеринославский губернатор»), була надрукована 1887 р. в Петербурзі у журналі «Исторический вестник». Ця публікація, за словами автора, грунтувалася на матеріалах, що надав історикові О. В. Васильєв (1831-?) — управляючий маєтком Синельникових в с. Иванівка Мелітопольського пов. Таврійської губ. Друга стаття, під назвою «Иван Максимович Синельников, первый екатеринославский правитель (1784-1788 гг.)», побачила світ у 1889 р. в «Екатеринославских губернских ведомостях». Цю статтю вчений спочатку планував опублікувати в «Историческом вестнике» [11, 266]. Дана розвідка містила інформацію, що її виявив Яворницький в щоденнику О. В. Страхова — свояка І. М. Синельникова. Олександр Васильович Страхов (?-1830) — рідний брат дружини І. М. Синельникове — Явдохи Василівни Синельникової (уродж. Страхової). О. В. Страхов служив при І. М. Синельникові й залишив спогади про нього, якими скористався Яворницький. Ці спогади зберігалися в сімейному архіві генерал-майора О. М. Синельникова (правнука І. М. Синельникова). Саме в цьому архіві Яворницький знайшов багато документів, які дозволили написати насичений документами нарис, що увійшов у книгу Яворницького «Очерки по истории запорожских козаков и Новороссийского края» (СПб., 1889). У 2004 р. книга була перевидана українською мовою [32, 213-242]. В передмові до нарису Яворницький зазначив, що він із «замилуванням» зупиняється на особистості «першого катеринославського правителя» і характеризує І. М. Синельникова як «чесну, розумну і розважливу людину», «праву руку» князя Г. О. Потьомкіна на Півдні України. Проте історик підкреслив, що він не висловлює І. М. Синельникову «ні похвал, ні огуд […], даючи фактам промовляти за себе» [32, 213].
В доробку Яворницького є ще одна невеличка стаття під назвою «И. М. Синельников перед судом истории» [30], в якій вчений вступився за «чесне ім’я колишнього губернатора Катеринославського намісництва», котрий був обвинувачений в статті О. Г. Брікнера («Князь Г. А. Потёмкин. (По запискам графа Ланжерона, хранящимся в Парижском Архипе)») в тому, що «расхищал казну». В даній публікації Яворницький зупинився на характеристиці фамільного архіву О. М. Синельникова — правнука І. М. Синельникова.
Щоб краще уявити Синельниковим — кореспондентів і друзів Яворницького, зупинимося стисло на їхній генеалогії. В своєму нарисі Яворницький побіжно згадує нащадків І. М. Синельникова, його синів Миколу, Василя та Віктора. Василь Іванович Синельников одружився з донькою катеринославського губернатора Івана Яковича Селецького — Софією Іванівною, мати якої — Марія Данилівна Апостол була правнукою гетьмана Данила Апостола. Рідна сестра Софії Іванівни — Варвара Іванівна Селецька взяла шлюб з катеринославським губернським маршалком Дмитром Іларіоновичем Алексєєвим.
Василь Іванович Синельников мав трьох синів: Івана, Миколу і Василя. Василь помер бездітним. У Івана було 5 дочок, в тому числі: Ольга Іванівна (у шлюбі Леонова; 1847-?), з якою листувався Яворницький, та Софія Іванівна (у шлюбі Ковалевська; 1840-?), син якої (Микола Вікторович Ковалевський) запропонував в дар Катеринославському музею ім О. Поля оригінальний портрет своєї матері, «любившей наш город и потрудившейся в своё время на пользу местных учреждений» [10, Арх.-15067]. Портрет був написаний у Парижі, де Софія Іванівна Ковалевська (Синельникова) на одному балі привернула увагу французького імператора Наполеона ІІІ і російського імператора Олександра ІІ.
У другого сина Василя Івановича Синельникова — Миколи Васильовича, який одружився з Юлією Яківною Селецькою, було 4 доньки: Олена (у 1-му шлюбі — Зейфарт, у 2-му — графиня Феотокі, у 3-му — маркиза Ложеро дю-Круазік; 1839-1914), Софія (у 1-му шлюбі — Комстадіус, у 2-му — фон-Таль; 1842-?), Олександра (у шлюбі — Обольянінова; 1843-?), Юлія (у шлюбі — баронеса Гершау; 1846-?) і 2 сини: Василь (1840-1868) та Олексій (1850-?). Яворницький приятелював і листувався з Олексієм Миколайовичем Синельниковим та його сестрою Софією Миколаївною фон-Таль (уродж. Синельниковою). Особливо дружні стосунки Дмитро Іванович мав із старшим сином Софії Миколаївни від першого шлюбу — Миколою Миколайовичем Комстадіусом (1864-1917).
З боку батька М. М. Комстадіус належав до старовинного шведського дворянського роду з провінції Смоланд [4]. Представник цього роду Ф. С. Комстадіус за часів Катерини ІІ перейшов на службу в Російську імперію, де заприятелював з М. Л. Фалєєвим — сподвижником князя Г. О. Потьомкіна на Півдні України. Саме М. Л. Фалєєв подарував Ф. С. Комстадіусу землю на Херсонщині, де й була заснована Фаліївка, що стала родовим маєтком Комстадіусів. Син Ф. С. Комстадіуса Август Федорович (1777-1859) був херсонським цивільним губернатором, а з 28 січня до 25 березня 1822 р. одночасно й катеринославським губернатором. Він відзначився благодійницькою діяльністю, зокрема пожертвував кілька тисяч рублів на пам’ятник в Херсоні всесвітньо відомому англійському філантропу Джону Говарду, з яким спілкувався під час приїзду останнього до Херсона у 1789 р. [12, 13]. А. Ф. Комстадіус взяв шлюб з онукою І. М. Синельникова — Явдохою Василівною Синельниковою. Їхній син — Микола Августович Комстадіус (1837-1872) одружився зі своєю кузиною — Софією Миколаївною Синельниковою. Від цього шлюбу й народився Микола Миколайович Комстадіус (1864-1917) — останній власник Фаліївки, приятель Яворницького. У спадок М. М. Комстадіус одібрав також старовинне село Жуклю Сосницького пов. Чернігівської губ., що свого часу належало гетьману Д. П. Апостолові. Комстадіусам Жукля надійшла від правнуки гетьмана — Марії Данилівни Селецької (уродж. Апостол), яка віддала це село своєму зятеві — Августу Федоровичу Комстадіусу — діду Миколи Миколайовича Комстадіуса (друга Яворницького) [29, 98].
М. М. Комстадіус здобув блискучу освіту: закінчив елітний імператорський Олександрівський ліцей і Воєнно-юридич-ну академію, служив у привілейованому лейб-гвардії й.і.в. гусарському полку, який був розквартирований в Царському Селі, командував цим полком, бригадою 2-ої гвардійської кавказької дивізії, здобув чин генерал-майора [24, 423-424]. Він багато читав, віддавав перевагу філософській літературі, зокрема античним авторам, французьким просвітителям, мемуарам; кохався в історії, юриспруденції, поезії, живопису; володів німецькою, французькою, італійською, іспанською, давньогрецькою і латиною. У нього була велика бібліотека в Фаліївці, якою користувався Яворницький, коли перебував у Фаліївці й працював над генеалогією Комстадіусів та над своїми монографіями.
З Комстадіусом Яворницький познайомився і заприятелював у Петербурзі десь наприкінці 1880-х рр., не пізніше 1887 р. Вони оберталися у колі земляків-українців [2]. Інтереси Яворницького і Комстадіуса співпадали. Їх об’єднували захопленість історією, археологією, бажання пошуку пам’яток і дослідження архівів. Напочатку червня 1891 р. Комстадіус звернувся до Яворницького з проханням здійснити у Фаліївці археологічні дослідження [10, Арх.-14688], що і відбулося влітку того ж року. В розкопках, окрім Яворницького, брали участь Комстадіус, його херсонський приятель адвокат Л. К. Попов та викладач з Олександрівського повіту І. І. Чайкін. Листування Комстадіуса з Яворницьким висвітлює історію організації й проведення археологічних розкопів у Фаліївці і роботу над книгою «История села Фалеевки-Садовой», яка була надрукована на кошти Комстадіуса. Проект майбутньої книги був розроблений спільно Яворницьким і Комстадіусом у жовтні 1891 р. Більше того, Комстадіус навіть відправився у серпні 1892 р. до Швеції у пошуках своїх родичів і сімейних архівів [10, Арх.-21282.]. Подорож виявилася вельми плідною. Й хоча книга Яворницьким вже була написана (а сам він того часу — з квітня 1892 р. — перебував вже у відрядженні в Середній Азії), Комстадіус додав до тексту фотоілюстрації й багато зробив щодо якісного видання цієї книги, яка фактично побачила світ у 1893 р., хоча на її титулі стоїть дата «1892» р. Це стало відомо з листа Комстадіуса [10, Арх.-14694]. Саме листування дозволило реконструювати процес створення цієї книги, відтворити творчу лабораторію Яворницького, атмосферу, що панувала в оточенні вченого того часу [1]. Комстадіус вельми дорожив дружбою з Яворницьким. Неодноразово Дмитро Іванович відвідував чудову Фаліївку. Тут він відпочивав і працював, користуючись бібліотекою, що її збирали Комстадіуси протягом кількох поколінь. У Фаліївці Яворницький перебував у товаристві людей, що його вельми поважали і цінували дослідницький хист ученого, морально і матеріально підтримували, надавали гроші на проведення археологічних та археографічних досліджень. На кошти Комстадіуса Яворницький видав, окрім книги «История села Фалеевки-Садовой», 1-й том фундаментальної монографії «Історія запорозьких козаків» (СПб., 1892). Так, у грудні 1891 р. Комстадіус передав 200 руб. сріблом на виготовлення малюнків і кліше для книги Яворницького [10, Арх.-20275], потім ще надіслав 300 та 500 руб. [10, Арх.-14684, 14690]. В лютому 1892 р. 1050 руб. вислав історикові й Л. К. Попов — херсонський приятель Яворницького і Комстадіуса [10, Арх.-14691]. Декілька місяців (до від’їзду у Середню Азію в квітні 1892 р.) Яворницький перебував у помешканні Комстадіуса в Царському Селі, на Стесельській вулиці, куди перевіз весь свій скарб і бібліотеку. Все це зберігалося у Комстадіуса протягом середньоазійського відрядження Яворницького, а деякі речі навіть й до кінця 1896 р. Наскільки ретельно зберігав Комстадіус речі приятеля свідчить його лист до Яворницького від 19.05.1893 р., в якому повідомлялося, що шуба Дмитра Івановича «пересматривалась и пересыпалась дважды во время зимы» [10, Арх.-14694]. Микола Миколайович розшукував і надсилав Яворницькому до Самарканда необхідні для наукової роботи книжки, організовував копіювання документів у столичних архівах тощо. З іншого боку, під впливом Яворницького Комстадіус захопився дослідницькою і літературною працею, друкувався в журналі «Разведчик», газеті «Петербургские ведомости», здійснив подорож на Близький Схід, наслідком якої стала його книга «Записки туриста» (СПб., 1893). Згодом (1906 р.) він став членом Катеринославської вченої архівної комісії.
Дружнє ставлення до Яворницького виказували й родичі Комстадіуса — його матір С. М. фон-Таль, дядько О. М. Синельников, дружина В. В. (уроджена Малама; 1876-1948). Усі вони доклали зусиль до благодійницької діяльності, в тому числі й стосовно Яворницького; протягом 1891-1899 рр. неодноразово надавали йому грошову допомогу [10, Арх.-21273, 21309], постійно морально підтримували його. Вчений часто гостював і жив в маєтках Синельникових-Комстадіусів в Фаліївці, Жуклі, Федорівці, Михайлівці, в їхніх помешканнях в Петербурзі, Херсоні, Царському Селі. Особливою комфортністю відзначалась вже неодноразово згадана тут Фаліївка з її чудовими садами, що були розташовані при впадінні Інгульця в Дніпро, великою бібліотекою, портретною галереєю, колекцією старовинних пам’яток, в тому числі «кам’яних баб», одну з яких Яворницький відправив до Фаліївки в жовтні 1894 р. [10, Арх.-14696]. С. М. Таль називала Фаліївку «наш южный Эльдорадо». Ймовірно, Яворницький продовжив би дослідження в Фаліївці, однак у квітні 1892 р. він поїхав на 3 роки у відрядження в Середню Азію (фактично перебував там 2 роки — до квітня 1894 р.). Повернувшись із Самарканда, вчений мешкав у Владимирі (на Клязьмі), потім у Варшаві й, нарешті, оселився в Москві, де почав викладати в Московському університеті. Дружні стосунки з Синельниковими не перервалися, а навпаки зміцнилися творчою співпрацею. Цього разу «відзначився» О. М. Синельников — рідний брат С. М. фон-Таль і дядько М. М. Комстадіуса.
Генерал-лейтенант Олексій Миколайович Синельников (1850-?) давно мріяв здійснити археологічні розкопки в одному зі своїх маєтків. З Яворницьким він познайомився ймовірно в Петербурзі, а їхнє листування розпочалося у лютому 1891 р. й тривало до 1917 р. Знайомство швидко перетворилося на приятелювання. «С первого раза моего с Вами знакомства стал питать к Вам моё глубокое уважение», — писав О. М. Синельников Яворницькому [10, Арх.-19825]. Натхненний дослідженнями в Фаліївці, О. М. Синельников запропонував Яворницькому провести розкопки в маєтку Михайлове-Апостолове Херсонського пов. Херсонської губ., де було, за підрахунками управляючого Є. І. Дегтярьова, до 64-х могил, з яких 10 великих, а за даними (приблизними) О. М. Синельникова — до 20 курганів [10, Арх.-19831, 13880]. В квітні 1897 р. розпочалася підготовка до цих досліджень, в яких передбачалась участь й відомого російського історика Д. І. Іловайського (1832-1920). О. М. Синельников досить серйозно й грунтовно підійшов до організації розкопок, зокрема закупив таке обладнання, як-от: «большая палатка для двух кроватей, две складные кровати, два табурета, складной стол, маленькая палатка для кухни, походная металлическая печь с плиткой, походный ледник для холодной воды и провизии» [10, Арх.-19835]. Розпочати дослідження вирішено було в серпні 1897 р. О. М. Синельников бажав взяти безпосередню участь в розкопках, однак, на жаль, йому цього невдалося здійснити. Раптово померла його дружина Надія Іванівна (1869-1897) — донька російського державного діяча Івана Миколайовича Дурново (1834-1903; у 1870-1882 рр. — катеринославського губернатора) і Леокадії Олександрівни Куровської (1842-1923). Залишилося троє дітей: син Іван та доньки Ольга і Надія. О. М. Синельников мав везти дітей на лікування за кордон, надавши Яворницькому усі права в організації розкопів в маєтку і оплативши усі його транспортні та інші витрати, а управителеві маєтку Є. І. Дегтярьову наказав створити для Яворницького максимум комфорту, щоб «стол був 1-й сорт». «Распоряжайтесь как хозяин, — писав О. М. Синельников Яворницькому, — в Апостолово все и вся будут Вам подчиняться» [10, Арх.-19833].
У О. М. Синельникова Яворницький дослідив так звані аристократичні кургани: «Баби» і «Розкопана могила». Знахідки перевершили усі очікування. Золоті скіфські речі (чаша, куман та ін.), за пропозицією Імператорської Археологічної комісії, були представлені у березні 1898 р. в Ермітажі для огляду імператорові й подаровані останньому [10, Арх.-13878; 19829], а власник, тобто О. М. Синельников, одержав подяку від імператора. Натхнений цим, О. М. Синельников вирішив і в наступному (1898) році продовжити розкопки в Михайлові-Апостолові, а також в своєму київському маєтку. На це він виділив 1500 руб. Але цим планам не судилося здійснитися. Про дослідження в маєтку О. М. Синельникова Яворницький доповідав 1901 р. на ХІ Археологічному з’їзді в Києві [31]. В планах О. М. Синельникова було й видання книги про Михайлове-Апостолове і його власників, на зразок книги «История села Фалеевки-Садовой», а також й про родовід Синельникових. З цією метою Яворницький досліджував сімейний архів Синельникових, працював в столичних архівах. В цьому проекті активну участь взяла й С. М. фон-Таль — натура діяльна і цілеспрямована, що вельми кохалася в історії та генеалогії свого роду. Разом з братом вона відновила пам’ятник прадіду — І. М. Синельникову в Херсоні, багато зусиль доклала на ниві доброчинства (була головою попечительства Різдвяної частини Петербурга, де відкрила бескоштовну школу, бескоштовну поліклініку для бідних, побудувала школу в Жуклі тощо).
Софія Миколаївна називала Яворницького «історичною особистістю», а себе його «відданим» і «старим другом» [10, Арх.-21275], вельми опікувалася долею Яворницького: допомагала матеріально і підтримувала морально, надавала поради щодо лікування, надсилала рецепти і ліки, слугувала постійним «провідником» між Яворницьким і О. М. Синельниковим, коли останній перебував на лікуванні за кордоном; брала участь в організації розкопок в Михайлові-Апостолові [10, Арх.-21290, 21292]. С. М. фон-Таль намагалася організувати дослідження Яворницького в маєтку своєї племінниці графині К. П. Брунетто-Дуссо (уродженої Зейфарт) — доньки Олени Миколаївни Синельникової (1839-1914). Завдяки листам С. М. фон-Таль, стало відомо, що наприкінці березня 1895 р. Яворницький перебував у Воронежі в свого друга Г. С. Вашкевича [10, Арх.-21287], а напочатку липня того ж року — в Гродненській губернії, в маєтку Павловичів, у приятеля П. К. Бабошина [10, Арх.-21283].
Працюючи над спільним проектом, про що йшлося вище, С. М. фон-Таль студіювала «Записки» своєї бабусі Софії Іванівни Селецької (дочка правнуки гетьмана — Марії Данилівни Апостол), що зберігалися в сімейному архіві Синельникових. В одному з листів Софія Миколаївна запропонувала Яворницькому план майбутньої книги про родовід Синельникових. Цікава деталь, на прохання Яворницького, С. М. фон-Таль влаштувала управляючим в своєму маєтку Федорівні М. Г. Сластіона (рідного брата відомого живописця Опанаса Сластіона), який згодом (у 1907-1910 рр.) працював у музеї ім. О. М. Поля. Пізніше, коли Яворницький жив у Катеринославі, вони спільно з О. М. Синельниковим працювали ще над одним творчим проектом — біографічною книгою (чи статтею), присвяченою синові О. М. Синельникова — Івану Олексійовичу Синельникову, який героїчно загинув напочатку 1915 р., під час 1-ої світової війни. І. О. Синельников (1889-1915) закінчив Імператорський Александрівський ліцей, був обраний помічником маршалка Катеринославського повіту, прислужився на ниві благодійництва (попечитель земської школи в Михайлові-Апостолові, для якої давав гроші, закупав книжки тощо). Під час війни, у чині корнета, воював в розвідувальному ескадроні 12-го гусарського охтирського полку, 19.01.1915 р. був смертельно поранений. Робота Яворницького над біографією І. О. Синельникова розпочалася у січні 1917 р. Дмитро Іванович працював над листами Івана Синельникова до батька та іншими документами з сімейного архіву [10, Арх.-19822]. Проте трагічні події 1917 р. і лихоліття наступних років скасували цей творчий проект. Синельникови прислужилися й справі поповнення колекцій Катеринославського музею ім. О. М. Поля. Вкажемо деякі речі, що надійшли до музею від членів цієї родини. О. М. Синельников подарував музею портрет І. М. Синельникова, бронзове бра, картину «Козак Мамай»; С. М. фон-Таль подарувала рушник 1850 р., а М. М. Комстадіус — межигірський фаянсовий посуд. З сімейного архіву Синельникових до музею надійшли і дві царські грамоти на гетьманство Д. П. Апостолу (1828 р. і 1830 р.) [16, 10]. Від С. І. Ковалевської (уродж. Синельникової) музей отримав невеличкий камінь — халцедон, а від В. В. Малами — портрет гетьмана Д. Апостола. Від управляючого Синельникових Є. І. Дегтярьова до музею надійшли світлини пам’яток, які були знайдені Яворницьким 1897 р. в кургані «Баби» в маєтку О. М. Синельникова.
Подальший аналіз облікової документації музею дозволить виявити інші пам’ятки, що були подаровані представниками родини Синельникових. Можливо, комусь із сучасних дослідників пощастить розшукати листи Яворницького до репрезентантів цього роду, що сприятиме більш глибокому висвітленню історії окресленого мікро-контексту, біографії Яворницького і тих, хто з ним спілкувався.

Список використаних джерел та літератури:

  1. Абросимова С. В. Книга Д. І. Яворницького «Історія села Фаліївки-Садової» // Вчений-подвижник: Матеріали науково-практичної конф., прсвяченої 135-річчю з дня народження Д. І. Яворницького. Д., 1991. С. 46-49.
  2. Абросимова С. В. Д. І. Яворницький і українська колонія в Петербурзі // Скарбниця ріднокраю. Д., 1993. С. 10-14.
  3. Абросимова С. В. Сподвижник Г. А. Потёмкина М. Л. Фалеев и его наследники // Исторические личности России. СПб., 1998. С. 30-32.
  4. Абросимова С.В. Книга Д. І. Яворницького «Історія села Фаліївки-Садової» та генеалогія родини Синельникових-Комстадіусів // Письма потомков Ивана Максимовича Синельникова — первого губернатора Екатеринослава /Состав.: С. В. Абросимова, В. В. Синельников. Одесса: Астропринт, 1999. С. 7-11.
  5. Абросимова С. В. Дмитро Яворницький: образ ученого в контексті минулого і сучасного // Грані. Д., 2005. № 5. С. 3-10.
  6. Академік Д. І. Яворницький і перша вища гірнича школа України: Документи і матеріали /За заг. ред. проф. Г. К. Швидько. Д.: НГУ, 2004.
  7. Барыкина И. Е. Родственное окружение гр. Д. А. Толстого: Материалы для биографии министра // Клио. СПб., 2006. № 3. С. 228-236.
  8. Вчений-подвижник: Матеріали науково-практичної конф., прсвяченої 135-річчю з дня народження Д. І. Яворницького. Д., 1991.
  9. Грані. Д., 2005. № 5 (43). 10. Дніпропетровський історичний музей. ВР. Ф.
  10. «Особовий архів Д. І. Яворницького». В тексті посилання на інвентарний номер листів.
  11. Епістолярна спадщина академіка Д. І. Яворницького. Д., 2005. Вип. 4: Листи Д. І. Яворницького до діячів науки і культури.
  12. Кто увековечивал Джона Говарда / Состав. и подгот. текста Е. Т. Масленко. Херсон, 1990.
  13. Мягков Г. П. Научное сообщество в исторической науке: Опыт русской исторической школы. Казань, 2000.
  14. Наддніпрянська Україна: історичні процеси, події, постаті: Зб. наук. праць. Д.: ДНУ, 2005.
  15. Непомнящий А. А. Арсений Маркевич: страницы истории крымского краеведения. Симферополь: Базис-Информ, 2005.
  16. Пам’ятки писемності в збірці Дніпропетровського історичного музею: Каталог музейної колекції актових джерел XVII — XIX ст. Д.: Пороги, 1993. С. 10.
  17. Письма потомков Ивана Максимовича Синельникова — первого губернатора Екатеринослава /Состав.: С. В. Абросимова, В. В. Синельников. Одесса: Астропринт, 1999. Вып. I; 2001. Вып. II; 2002. Вып. III; 2003. Вып. IV.
  18. Проблеми історіографії та джерелознавства історії запорозького козацтва: Матеріали наукових читань Д. І. Яворницького. Запоріжжя, 1993.
  19. Регіональне і загальне в історії: Тези міжнар. наук. конф., присвяченої 140-річчю від дня народження Д. І. Яворницького та 90-літтю ХІІІ Археологічного з’їзду. Д.: Пороги, 1995.
  20. Репина Л. П., Зверева В. В., Парамонова М. Ю. История исторического знания. М.: Дрофа, 2004.
  21. Селунская Н. Б. Методологическое знание и профессионализм историка // Новая и новейшая история. 2004. № 4. С. 24-41.
  22. Синельников В. В. Д. І. Яворницький у колі фаліївських друзів // Грані. Д., 2005. № 5. С. 33-36.
  23. Ульяновський В. «Ранній» Володимир Антонович: поза контекстами // Киевская старина. 1999. № 1. С. 117-145.
  24. Федорченко В. И. Свита российских императоров. Красноярск; М., 2005. Кн. 1. А-Л.
  25. Чишко В. С. Біографічна традиція та наукова біографія в історії і сучасності України. К.: БМТ, 1996.
  26. Эварницкий Д. И. Первый Екатеринославский губернатор // Исторический вестник. 1887. № 6. С. 630-638.
  27. Эварницкий Д. И. Иван Максимович Синельников — первый екатеринославский правитель (1784-1788 гг.) // Екатеринославские губернские ведомости. 1889. № 8. С. 53; № 9. С. 60-61; № 11. С. 73-74.
  28. Эварницкий Д. И. Очерки по истории запорожского козачества и Новороссийского края. СПб., 1889.
  29. Эварницкий Д. И. История села Фалеевки Садовой Херсонской губернии и уезда. СПб., 1892.
  30. Эварницкий Д. И. И.М.Синельников перед судом истории // Исторический вестник. 1896. № 4. С. 317-320.
  31. Эварницкий Д. И. Раскопки курганов в Херсонской губ., Херсонского и Александровского уездов (в имении А. Н. Синельникова, Михайлове-Апостолове, и хуторе О. В. Волковой) // Труды XI Археологического съезда в Киеве. М., 1901. Т. 1. С. 718-735.
  32. Яворницький Д. Нариси з історії запорозьких козаків та Південної України // Яворницький Д. Твори у 20 томах. Київ; Запоріжжя: Тандем-У, 2004. Т. 1. С. 213-242.

Автор: Абросимова С. В., провідний науковий співробітник відділу фондів ДІМ, к.і.н., заслужений працівник культури України.

Джерело: Видатні особистості: музейна персоналістика. (Матеріали обласної музейної конференції до Міжнародного дня музеїв та 75-річчя Дніпропетровської області). — Дніпропетровськ: АРТ-ПРЕС, 2008. Вип. 10. — 338 с.



Hosting Ukraine Проверка тиц