Днепропетровский национальный исторический музей

Д.І. Яворницький і духовенство (за епістолярною спадщиною вченого)

Представлено матеріали про творчі зв’язки та співпрацю з духовенством видатного українського вченого Д.І. Яворницького.

Епістолярна спадщина відомого далеко за межами нашої країни подвижника науки і культури України – Дмитра Івановича Яворницького (1855-1940), все більше привертає увагу дослідників, бо вона є невичерпним для них джерелом. Серед чисельних кореспондентів вченого в його епістолярній спадщині зберігаються листи і представників духовенства. Варто сказати, що ця категорія людей була близькою Д.І. Яворницькому тому, що сам він і по лінії матері і по лінії батька, в п’яти поколіннях, був з роду священнослужителів. З документів, які нещодавно знайдено і опубліковано, стало відомо, що родоначальником був Андрій Яворницький – священик Рождество-Богородичної церкви с. Костянтинівки Харківської губернії (з польського шляхетного роду) [2, с. 67]. З покоління в покоління роду Яворницьких переходив дар співу. Так, дід вченого – Яким Федорович Яворницький, будучи учнем словесності Харківського духовного училища, був тенором співаючого його преосвященства хору, «…очень способен и всегда исправен, в чтении и пении очень хорош», – записав екзаменатор [2, с. 78]. Батько вченого – Іван Якимович Яворницький був дияконом в Іоанно-Богословській церкві с. Сонцівки [2, с. 87], в якому і народився Д.І. Яворницький та зростав у середовищі духовенства. З наполягань батька він повинен був стати служителем церкви. Але, провчившись в   Харківській духовній семінарії 3 роки, Д. Яворницький покинув її, таким чином першим перервав традицію роду. Причиною тому були живий, емоційний характер, допитлива натура юнака, в душі якого вже давно жила велика, романтична, пристрасна любов до історії запорозького козацтва, яка заполонила його серце ще в 6 років, коли його батько прочитав своїм дітям «Тараса Бульбу» Гоголя. То була «невгасима любов до того Запорожжя…, що не залить її водою, не засипать її землею… одно мною заправляло – знать правду о запорожцях й ту правду миру объявить» [30, с. 19]. Тому опанувавши науку в Харківському університеті (історико-філологічний факультет), Д. Яворницький став відомим знавцем і популяризатором історії запорозького козацтва, хоча за своїм потенціалом, маючи дар слова і дар співу, – він мав можливість досягти високого духовного сану, будучи найбільш талановитим представником свого роду.
Досліджуючи історію козацтва, Д.І. Яворницький дослідив і історію української церкви, історію церкви на Запоріжжі, ще з студентських років мандруючи по козацьких землях. Цій темі вчений присвятив окремі розділи «Церковное устройство у запорожских козаков» та «Самарский Пустынно-Николаевский монастырь» в фундаментальній праці «История запорожских козаков» [31, с. 306-383]. Вже тоді він побачив, в якому стані знаходились церковні реліквії козацької доби, і зрозумів необхідність їх зберегти. Вчений обстежив всі ті церкви; познайомився і тісно спілкувався з їх настоятелями та дияконами.
Більш тісним спілкування Д.І. Яворницького з духовенством почалося після отримання вченим спеціального дозволу на огляд церков Катеринославської єпархії, щоб забирати церковні реліквії та предмети української етнографії для Катеринославського історичного музею [32, с. 13]. Дозвіл було здобуто вченим з великими труднощами при сприянні секретаря місцевої консисторії, єпископа Симеона. Це дало можливість Д.І. Яворницькому придбати, зберегти старовинні культові реліквії, предмети української етнографії, рідкісні стародруки, церковні чаші, ікони, церковний одяг та ін. Всі вони ретельно досліджувались. Завдяки невтомній подвижницькій діяльності вченого врятовані унікальні реліквії… [1, с. 122]. Ця та багато іншої інформації міститься в епістолярній спадщині Д.І. Яворницького, яка зберігається у фондах Дніпропетровського історичного музею (більше 6 000 листів). Серед листів – чи не найбільший блок, в одній категорії кореспондентів, саме представників духовенства (156 листів від 58 осіб). Серед дописувачів до вченого – кореспонденти різного рангу: диякони, священики, архімандрити, архієпископи, митрополити. Серед них: священик Олександр Сахновський, священик Микола Рубанистий – інспектор класів катеринославського жіночого училища, наглядач церковних шкіл катеринославської єпархії, представник єпархії у раді музею ім. О.М. Поля; Романенко Антоній – священик с. Томаківки, Андрій Пальчевський – священик, етнограф, фольклорист, збирач української старовини; протоієрей Базарянинов; архієпископ Православної Церкви Парфеній (Памфіл Левицький, 1858-1922) – церковний діяч; митрополит Назарій; священник Никандр (Печеньга Архангельської губ.), священик Максим (с. Авдіївка Чернігівської губ.); Леонід Лянчевський – волинський священик, етнограф, співробітничав з Науковим товариством ім. Т.Г. Шевченка у Львові; ієродіакон    Самарського Пустельно-Миколаївського монастиря – Трифон Кочерга; священик Василь Котляревський – фольклорист, збирач запорозької старовини; митрополит української автокефальної православної церкви Никанор Абрамович; священик верхньодніпровського повіту Кривоший-Шевченко Кузьма Силович; Мелетій – архімандрит, настоятель Соловецького монастиря та інші [28].
Автори листів проживали в регіонах сучасної України та Росії. Листи надходили з Києва, Володимир-Волинського, Катеринослава, Харкова, Луганська, Нікополя, Новомосковська, Батурина, Херсона, Верхньодніпровська, Твері, Азова, Ростова-на-Дону, Петербурга, Тули, Архангельська, Курська, Москви, Єсентуків. Вчений отримував листи із сіл: Котовки Новомосковського повіту, с. Юр’ївки Павлоградського повіту, Краснопавлівки, Благовіщинки, Покровського Нікопольського повіту, Старих Кайдак, Дніпрової Кам’янки, Таромського, Любимівки, Гуляй-Поля, Олександрівки Верхньодніпровського повіту, Капулівки Нікопольського повіту, Краснопілля Олександрівської округи, Сухачівки (всі – Катеринославської губ.), Писарівки Харківської губ., Хандаліївки, Воскресенки, Пескошино Мелітопольського округу, Семенівки, Божедарівки, Харченкового, Петриківки, Перещепино Катеринославської губ., Васьківців Волинської губ., Власівки Кременчуцького повіту Полтавської губ., Авдіївки Чернігівської губ., Заливного Запорізького округу, Ворожби Харківської обл. та ін. [28]
Найбільш інтенсивним листування було з кореспондентами з регіону колишніх запорозьких козацьких вольностей. Пояснюється це науковими інтересами Д.І. Яворницького з його комплексним підходом до вивчення історії запорозького козацтва, його дослідженням та збиранням матеріальної та духовної культури козацтва і тому встановленням тісних творчих стосунків з різними верствами населення, в тому числі духовенства. Це листи св. М. Колчановського, св. В. Котляревського, св. К. Кривоший-Шевченка, св. А. Пальчевського, св. М. Рубанистого, О. Сахновського, св. П. Усова,    св. М. Шамраєва, св. К. Шарая та ін. [28]. Д.І. Яворницький не тільки сам збирав старожитності, але й залучав до цього різні верстви населення, популяризуючи українську історію і культуру. Серед них були і служителі церкви, які збирали і передавали «старі і непотрібні в церквах речі» – до церковного відділу при катеринославському музеї ім. О.М. Поля (організований за рішенням єпархіального з’їзду 1904 р.). Це були унікальні пам’ятки старовини, в більшості своїй козацької доби: ікони, плащаниця, Євангелії, Псалтирі, чаші, хрести, старовинні рукописи, монети, кам’яні баби. Цю інформацію ми отримали з листів св. Ващинського (с. Покровське Нікопольського повіту Катеринославської губ.; 27.02.1888 р. та 25.03.1888 р.); св. Г. Беззабави (с. Юр’ївка Павлоградського повіту Катеринославської губ.; 15.06.1915 р.), св. Г. Веселовського        (с. Старі Кайдаки Катеринославської губ.; 23.11.1901 р.), св. Г. Голубицького (с. Таромське Катеринославської губ.; 24.04.1913 р.); ієродіакона Т. Кочерги (Новомосковськ; 7.03.1906 р.), св. М. Круглова (Нікополь, 7.02.1914 р.), св. М. Краснокутського (Нікополь, 31.08.1915 р.), св. О. Сахновського (Ясеновата, 10.01.1916 р. та 20.09.1915 р.), св. В. Котляревського (с. Хандаліївка; 21.08.1916 р.; 29.11.1916; 26.12.1916; с. Поповка [1926 р.]), св. А. Пальчевського (с. Заливне; 14.11.1928 р.) [28].
Але знаходилися і ті люди, яким не подобалось те, що церковні речі Д.І. Яворницький забирав, хоча мав на це дозвіл. В епістолярній спадщині міститься інформація, що вчений мав певні неприємності, йому приходилося пояснювати і відстоювати право на збір старожитностей. Про це йдеться в листах ієродиякона Самарського Пустельно-Миколаївського монастиря Т. Кочерги (від 7.03.1906 р.) [15, арк. 1], священика Покровської церкви с. Покровського В. Верецького (8.05.1913 р.) [4, арк. 1], священника Покровської церкви с. Таромського Г. Голубицького (24.04.1913 р.) [3, арк. 1]. Невдоволення певних кіл дійшло навіть до обер-прокурора Синоду, тому єпископу Сімеону, який підтримував працю Д.І. Яворницького, прийшлося виправдовуватися в письмовому вигляді: в церквах зібралось багато речей, «им грозит сплошное истребление и потому их надо во что бы то ни стало спасать от гибели. Некоторые предметы старины заведомо истребляются невежественной рукой духовенства, не придающего им, по своему незнанию, никакой цены… Древние Евангелия… изодраны, … закапаны воском; оклады их полуразбиты; надписи, сделанные по листам жертвователями…  срезаны невежественной рукой переплётчика, большею частью еврея. Редкие по письму образа, при подновлении их, обезображены… Древние документы или вовсе растерзаны и представляют настоящий хаос, господствующий в так называемых церковных архивах…, а не то совсем превратились в бумажную труху, оставшуюся от зубов мышей и крыс. Металлические кресты и чаши… развинчены и разбросаны по различным углам церкви… Древние серебряные оклады с икон, старые ризы, епитрахили, воздушки большей частью распроданы евреям, скупщикам старья» [29, с. 770]. Цей текст – плач душі по тому, що бачив науковець і збирач старожитностей, обслідуючи церкви єпархії, – а не духовної особи. Впевнена, що його готував для єпископа Сімеона Д.І. Яворницький.
Серед дописувачів вченого були і такі, які допомагали Д.І. Яворницькому-лексикографу, надсилаючи йому рідкі слова для словника української мови (Т. 1 вийшов у Катеринославі у 1920 р.), козацькі прізвища, «молитви» (заговори) народних цілителів, записували історію монастирів, історію сіл, т.ч. підтримуючи справу вченого. Це св. В. Котляревський (с. Хандаліївка; 26.12.1916 р. [12, арк. 1] та 29.11.1916 р. [13, арк. 1]); св. Максим писав, що «дістав пісню, яку Ви просили» і наводить її текст (с. Авдіївка Чернігівської губ.) [23, арк. 1]. Служителі церкви   цікавилися науковими дослідженнями Д.І. Яворницького, його   літературними творами, ділились враженнями, обговорюючи їх,  давали поради. В багатьох листах зустрічається інформація з проханням надіслати праці вченого: св. Верецького, ієродиякона Т. Кочерги, св. Л. Лаговського, А. Пальчевського та ін.
Знаючи Д.І. Яворницького як просвітителя, волинський св. Л. Ленчевський в своїх листах прохав вченого, щоб той на своє ім’я отримав для нього книжки з закордонних бібліотек (с. Васковці; 13.12.1900 р.) [9;1]. І священик і вчений співробітничали з науковим товариством ім. Т.Г. Шевченка у Львові.
З листа ієромонаха Печенського монастиря Никандра (Печенга, Архангельська губ.; 1.12.1887 р.) стало відомо, що Д.І. Яворницький збирався відвідати монастир і отримав на це його благословення та зображення засновника монастиря – преподобного Трифона [17, арк. 2]. Можна думати, що відвідавши у 1887 р. Соловецький монастир, він збирався і до далекої Печенги.
До Д.І. Яворницького – відомого вченого і громадського діяча, впливової людини, священнослужителі звертались з особистими проханнями: за дозволом Владики на відкриття власного середньо-освітнього закладу (св. М. Дублянський, Азов; 13.04.1915 р.; 24.04.1915 р.) [21, арк. 1, 20, арк. 1], щоб з дозволу Владики отримати сан священика (св. О. Сахновський, с. Землянки Бахмутського повіту; 21.03.1916 р.) [18, арк. 1], про допомогу юнакові вступити до гірничого інституту (архієпископ А. Парфеній, Тула; 22.06.1915 р.) [22, арк. 1]. На прохання св. М. Колчановського  24-річний Дмитро Яворницький був репетитором його сина (Харків; 24.08.1879; 8.10.1879) [5. арк. 1; 8, арк. 1].
В спадщині знайдено цікаву нову інформацію, що в 1912 р. Д.І. Яворницький мав на меті отримати звання псаломщика і прохав священика Дмитра Капустянського підготувати його до екзамену (Хутір Білий Новосвітловської волості, Луганськ; 15.05.1912 р.) [6, арк. 1]. Можливо ми ще зустрінемо відповідь на це питання, хоча можна припустити, що маючи поклик душі до молитви і прекрасний баритон, вчений мав бажання реалізувати талант ще і в духовній сфері. А може це був поклик голосу крові?
Особливо дружніми, творчими були стосунки Д.І. Яворницького з священиком Василем Котляревським (17 листів), який під впливом вченого став досліджувати фольклор, етнографію, лексикографію, став збирачем старовини, письменником. Він був частим гостем у вченого в будинку, ставився до нього і любив його як батька, вів задушевні розмови (с. Поповка, [1926] р.) [10, арк. 1]. Цікавим є лист від 23.06.1917 р., де священик характеризує стан народу напередодні Жовтневої революції 1917 р. [14, арк. 1]. В іншому листі В. Котляревський зізнається, що дуже сміялись, читаючи гуртом твір Д.І. Яворницького «У бурсу! у бурсу! у бурсу» (Катеринослав, 1908 р.), з двох п’яних дяків, чим вчений показував моральний стан деяких служителів церкви на той час: «може знайдеться один праведник на сто беззаконников» [33, с. 37].
Про проблему цензу для священиків говорить в своїх листах до вченого і диякон О. Сахновський: «Владыка неправ, говоря мне, что я не обладаю для священства достаточным цензом образовательным… цензом священства должна быть признана святость, а не ученость. У апостолов был очень строгий ценз для пресвитеров – праведная жизнь и живое проникновение духом любви. Почему же ныне эти требования не нужны?» (Ясеновата, 28.10.1915 р.) [19,   с. 4]
Серед епістолярної спадщини Д.І. Яворницького є один лист, який містить інформацію про голод 1933 року. Це лист диякона  Василя Котляревського (с. Пескошино Мелітопольського округу; 14.05.1933 р.), в якому він благає Д.І. Яворницького надіслати йому продукти, або гроші, що «тяжело умирать голодной смертью… На трупы уже не обращают внимания…» [11, арк. 1-2]. Нам невідомо, чи встиг вчений відповісти на цей лист. Саме в цей час його по доносу І. Шаповала звільнили з посади директора Дніпропетровського історико-краєзнавчого музею: «вичистили як «контрреволюційне кубло»… не виплачували утримання академіка… приходилось нести на Озерку ріжні речі, та з того й жити… я цілих півроку лежав тяжко хворий і був на волосинку от смерті», – писав він в листі до М.М. Железняка [27, с. 71].
У дружніх стосунках був Д.І. Яворницький і з священиком Миколою Рубанистим, інспектором класів катеринославського жіночого училища, де вчений викладав історію, часто у супроводі співу кобзаря (лист від 15.12.1909 р.) [24. арк. 1]. Священик був і наглядачем церковних шкіл Катеринославської єпархії у раді музею ім. О.М. Поля.
Серед дописувачів Д.І. Яворницького був митрополит Назарій. Провідною темою його листів був переклад вченим Книги Псалмів (Курськ; 8.05.1924 р., [?] 1924 р.). В другому листі він писав: «…Не раз думал я и о Вашем переложении Псальм Давида Царя на українську мову и вот Вы обрадовали меня, уведомив, что труд этот Ваш ждёт лишь типографского станка. Помоги Боже! От души приветствую эту святую работу Вашу» [16, арк. 1]. Це був час, коли піднялась хвиля українізації церкви, і вчений, патріот рідної мови, переклав псалми, які так і не були видані, а зберігаються в рукописі в ЦНБ НАН України (ІР. – Ф. 1. – Спр. 21944), оскільки  переклад не був канонічним. Як зазначає дослідник В. Ульяновський, «всі здійснені до сьогодні переклади Біблії українською мовою так чи інакше визначаються недосконалими. Розмовна мова, в принципі, не може застосовуватися у перекладах, що вимагають  сакралізації мови» [29, с. 776].
Про проблему українізації церкви йдеться і в листах священиків з Лоц-Кам’янки Костя Григоровича Шарая (31.07.1921 р.), який мав активну позицію щодо її відродження [25, арк. 1], та Михайла Клеоповського (8.10.1923 р.) з с. Красноселля Олександрійського повіту на Херсонщині. Він пише, що українізація церковної відправи не сприймається [7, арк. 1-2].
Цікавою інформацією є та, що Д.І. Яворницький спілкувався з греко-католицьким священиком Михайлом Цегельським (1848-1944). Це були питання українізації богослужіння, проблеми віри. В листі від 28.06.1917 р. М. Цегельський писав: «Багато часу минуло від тогди, як Ви мене відшукали і мило і щиро о правдах Божих розговор вели. Молився я за Вами при каждій св. Літургії о поміч Духа Св., який оживляє, порушує серця наші і укріпляє ласкою своєю святою…» Задля пізнання «святої правди віри» отець Цегельський надсилав вченому книгу «В защите веры» і просив: «Прийміт ю з щирим серцем чоловіка шукаючого правди. Най вона стане Вам провідником на дорозі спасення…» [26, арк. 1-2].
У даній статті охоплено листи майже всіх представників духовенства до Д.І. Яворницького, які зберігаються у фондах ДІМ і дають цікаву і різноманітну інформацію щодо життя, діяльності і проблем тогочасного духовенства і церкви, соціальних і політичних умов, в яких відбувались події, про ставлення вченого до них, їх взаємовідносин, творчих і дружніх стосунків, про подвижницьку працю Д.І. Яворницького на благо народу і Батьківщини. Але цю тему не вичерпано. Нові матеріали і дослідження можуть розширити наші уявлення щодо деяких подій і ставлення Д.І. Яворницького до духовенства, віри, релігії і церкви.

Додаток. Листи до Д.І. Яворницького

Лист В. Котляревського, 19.02.1927р с. Пескошино Мелітопольського округу –Дніпропетровськ

Дорогой Димитрий Иванович!

Письмо Ваше я получил, но пока ничего Вам не пришлю из своих находок, т.к. я больной и никуда не гожусь. … Я извиняюсь за минорный тон своего письма, но мне по душе некому и высказаться, кроме Вас.
Для меня лично жизнь потеряла всё своё обаяние и красоту и напрасно безбожное человечество подобно древним вавилонянам строит свой столп, чтобы изобретениям своего ума и делами рук своих достигнуть неба т.е. совершенной и вседовольной жизни.   Самодельные кирпичи не оградят человеческой немощи и искусственный цемент не замажет грехов природы. Все бесполезные усилия этих людей никогда не оправдают их ненужной дерзости, ибо лестница от земли до неба есть, но это лестница праведного патриарха Иакова. Современный бескрылый материализм обречён пресмыкаться по земле и питаться одним прахом и отбросами горделивого праздного ума человеческого. Вавилонский древний столп не достиг до небес, и человечество распалось и рассеялось по земле. И ложный самочинный путь внешнего искусственного делания только отделит человечество от Бога и разделит его в самом себе. Для человечества открыт ящик Пандоры, который изливает для него всю чашу земных бедствий. Чувствую себя плохо. Пишите. Передайте мой сердечный привет Серафиме Дмитриевне.

Весь Ваш В. Котляревский.

ДІМ. Арх-16199.

Лист В. Котляревського, 14.05.1933 р. с. Пескошино Мелітопольського округу–Дніпропетровськ

Дорогой профессор Димитрий Иванович!

Я Вам писал письмо и просил помочь мне чем только возможно. Голод усиливается, а с ним усиливается и смертность.
Я еле хожу и с трудом даже пишу Вам. В моем письме к Вам я не написал адреса своего. Мой адрес: Мелитопольский округ,     Больше-Белозерское почтовое отделение, село Пескошино. Пришлите лишь добрейший Димитрий Иванович, хотя какого-нибудь дешевого кофе – желудевого или ячменного, а также каких-нибудь дешевых конфект. Питаюсь я травой и всякой зеленью. Кофе и конфекты с ним окажут мне великую поддержку. О сахаре и о хлебе не прошу: это слишком дорогой продукт, и достать его нельзя. Но если и кофе нельзя прислать, то пришлите хотя сколько-нибудь денег, можно еще нам купить фасоли и картофеля, хотя эти продукты невероятно дороги.
Я пишу Вам письмо, а жена печёт из толченых сухих кукурузных листьев суп, приправленный зеленым щавлем. Это моя теперь пища. Спасите меня, Димитрий Иванович! Окажите мне помощь. И Вы и я уже старики в таком возрасте, когда уже приходится подумать на расчет с жизнью. Подайте мне руку помощи тяжело умирать голодной смертью при полной сознательности своей невинности перед людьми; и за что такое тяжелое наказание. А хлеба у нас было много, но весь хлеб отобрали везде до фунта, и куда-то кому-то отправили. Невероятно тяжело обращаться за помощью надоедать своими просьбами людям, но голод заставляет идти человека на всё. На трупы уже не обращают внимания, а свозят их как падаль. От села осталась едва ли четвертая часть полуживых людей. Простите, профессор, за назойливость.

Котляревский Василий.

ДІМ. Арх-16199.

Бібліографічні посилання:

  1. Абросимова С.В. Яворницький і церква // Монастирський острів: Культурологічний журнал. – Дніпропетровськ, 1994. – № 1. – С. 121-128.
  2. Абросимова С.В., Парамонов А.Ф. Дмитро Яворницький та його родовід. – Харків, 2009. – 111 с.
  3. ДІМ. – Ф. 10. – Арх-13261.
  4. ДІМ. – Ф. 10. – Арх-13631.
  5. ДІМ. – Ф. 10. – Арх-14638.
  6. ДІМ. – Ф. 10. – Арх-14899-а.
  7. ДІМ. – Ф. 10. – Арх-14963.
  8. ДІМ. – Ф. 10. – Арх-15156.
  9. ДІМ. – Ф. 10. – Арх-15374.
  10. ДІМ. – Ф. 10. – Арх-16186.
  11. ДІМ. – Ф. 10. – Арх-16187.
  12. ДІМ. – Ф. 10. – Арх-16191.
  13. ДІМ. – Ф. 10. – Арх-16192.
  14. ДІМ. – Ф. 10. – Арх-16193.
  15. ДІМ. – Ф. 10. – Арх-16215.
  16. ДІМ. – Ф. 10. – Арх-17404.
  17. ДІМ. – Ф. 10. – Арх-17436.
  18. ДІМ. – Ф. 10. – Арх-17490.
  19. ДІМ. – Ф. 10. – Арх-17495.
  20. ДІМ. – Ф. 10. – Арх-17732.
  21. ДІМ. – Ф. 10. – Арх-17733.
  22. ДІМ. – Ф. 10. – Арх-19091.
  23. ДІМ. – Ф. 10. – Арх-19139.
  24. ДІМ. – Ф. 10. – Арх-19795.
  25. ДІМ. – Ф. 10. – Арх-21534.
  26. ДІМ. – Ф. 10. – Арх-22411.
  27. Епістолярна спадщина акад. Д.І.Яворницького. Вип. 4. Листи Д.І. Яворницького до діячів науки і культури. – Д: АРТ-ПРЕС, 2005. – 496 с.
  28. Епістолярна спадщина акад. Д.І. Яворницького: Каталог музейної колекції / Упоряд. С.В. Абросимова, А.І. Перкова та ін. – Д: Пороги, 1992. – 221 с.
  29. Ульяновський В. Релігія і церква в житті та творчості Д.І. Яворницького. Зб. науков. праць на пошану Я. Дашкевича з нагоди його 70-річчя. – Львів-Київ-Нью-Йорк, 1996. – С. 757-781.
  30. Шубравська М.М. Д.І. Яворницький. Життя, фольклористично-етнографічна діяльність. – К.: Наукова думка, 1972. – 253 с.
  31. Эварницкий Д.И. История запорожских козаков. – Т. 1 с 22 рис. – СПб.: Типогр. И.Н. Скороходова. – 542 с.
  32. Эварницкий Д.И. Отчет Екатеринославского областного музея им. А.Н. Поля за 1905-1906 гг. – Екатеринослав, 1907.
  33. Яворницький Д.І. У бурсу! у бурсу! у бурсу! – Катеринослав, 1908. –  64 с.

Автор: Перкова А.І. — завідуюча відділом «Меморіальний будинок-музей Д.І. Яворницького»

Джерело: Роль музеїв у культурному просторі України й світу: стан, проблеми, перспективи розвитку музейної галузі. (Збірник матеріалів загальноукраїнської наукової конференції з проблем музеєзнавства, присвяченої 160річчю заснування Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворннцького) Вип. 11. — Д.: АРТПРЕС. 2009. 608 с.



Hosting Ukraine Проверка тиц