Днепропетровский национальный исторический музей

Текстологічні принципи видання творів Д.І. Яворницького у двадцяти томах

Академік АН УРСР Д. І. Яворницький був людиною багатогранного таланту: історик, археолог, фольклорист, етнограф, письменник, поет, лексикограф. Ця різнопрофільність творчих і наукових зацікавлень яскраво відбилась і в його працях. У творчому доробку вченого є: збірники документів, збірники фольклорних матеріалів, наукові історичні праці, художні твори (повісті, оповідання, поезії), дорожні нотатки, критичні статті різногалузевого характеру, навіть словник української мови. Є твори змішаних жанрів, де використано залишки старовини, їх описи, надписи на пам’ятках староукраїнською та староруською мовами тощо. Писав учений двома мовами: і українською, і російською. Жанровий діапазон праць Яворницького, як бачимо, дуже різноманітний. Майже вся фольклорно-етнографічна та епістолярна спадщина ще й досі не опублікована (записи укра-їнською мовою) і до сьогоднішнього дня залишається в рукописах.
Весь цей різнорідний матеріал при перевиданні (чи виданні), при текстологічному опрацюванні, підготовці до публікації вимагає особливого, творчого осмислення і неод-накового текстологічного втручання.
Основним відправним пунктом при текстологічному опрацюванні творів Яворницького повинен бути принцип максимального збереження оригіналу, дотримання волі автора у передачі тексту, приміток, відтворенні ілюстрації. Правка тієї чи іншої літери або знака у слові не повинна міняти звучання цього слова. Правки типу «онъ» на «они», «ея» на «ее», «Димитрий» на «Дмитрий», «Миюс» на «Миус», «сміютця» на «сміються», «білше» на «більше», «губерні» на «губернії», «підніжжа» на «підніжжя» та ін. не повинні мати місця.
В основу текстологічного опрацювання творів Яворницького слід покласти дипломатичний метод передачі пам’яток (а праці Яворницького на сьогодні уже стали пам’ятками науки, культури, літератури), тобто науковий метод, який передбачає максимальне збереження оригіналу у передачі тексту. Але навіть при такому загальному орієнтирі важко буде застосовувати цей метод з однаковою мірою до всіх творів Яворницького, які, як уже зазначалось, написані в різні періоди, в різному жанровому оформленні, до того ж двома мовами. Тому, на наш погляд, варто всі твори вченого і письменника поділити на кілька груп, кожна з яких диктуватиме міру втручання в текст при його науковому текстологічному опрацюванні.
І. Археографічні видання — збірники історичних документів — «Источники для истории запорожских Козаков» (2 томи), «Сборник материалов для истории запорожских Козаков», «До історії Степової України» слід перевидати факсимільним, фототипічним способом, тобто «слово в слово, буква в букву». В цих працях вміщено документальний матеріал, який правкам, якщо дбати про науку, не підлягає. Цим же способом слід перевидати і збірник пісень «Малороссийские народные песни, собранные в 1878—1905 гг.», який став, на сьогодні бібліографічною рідкістю, та словник.
II. Художні твори (роман «За чужий гріх», повісті «Де люде, там і лихо», «Наша доля — божа воля», «У бурсу! У бурсу! У бурсу», збірка оповідань «Поміж панами», збірка поезій «Вечірні зорі» та ін.) повинні друкуватись за сучасним українським правописом, але з максимальним збереженням мовно-стильових, лексичних, синтаксичних та діалектних особливостей мови автора, яка є відбитком особливостей мови народної, тобто усної мови (царь, теперь, грошій, шо, ходе тощо).
III. Фольклорні збірки та фольклорно-етнографічний матеріал ретельно повинні відтворювати діалектизми тієї чи іншої місцевості, де записаний зразок, репліки та пояснення виконавців, застереження і тлумачення Яворницького-записувача, що стосуються фольклорного тексту; повинні бути збережені також підзаголовки, заголовки пісень, казок, переказів та інших жанрів народної творчості, точно відтворені мелодії до пісенних зразків, варіанти записів, подані вченим, строфіка пісні.
У примітках до неопублікованих матеріалів слід зазначити, що стало основою публікації — оригінал чи копія (якщо копія, то чиєю рукою зроблена, машинописна чи рукописна, чи наявні помітки біля зразка   і чиєю   рукою).
Паспорт до фольклорного тексту повинен включати визначення жанру, рік запису, від кого записано, від виконавця, додаткові дані про побутування пісні, якщо вони є, тощо. Це дасть можливість відтворити методику запису народної творчості Яворницьким-фольклористом, його специфічну манеру фіксації народного тексту.
IV. Що стосується наукових історичних праць, які публікувалися російською мовою, то вони будуть подані і в 20-томнику мовою оригіналу — російською, за сучасним російським правописом, але із збереженням специфіки мови Яворницького, українського вченого, що мислив по-українському. Слова типу «розсказал» «мало-по-малу», «по истине» и т. д. передаються за сучасним написанням — «рассказал», «мало-помалу», «поистине». Географічні назви та прізвища залишаються без змін (назви губерній, повітів, порогів, бродів, переправ, островів, балок передаються з великої літери). В мові автора (російській) з цілком зрозумілих причин часом зустрічаються українізми (дерев, ножем, жолоб, чорт, эсаул — хоч в ряді випадків зустрічаємо й есаул, мертвий, свинцу, цепами, бережись, лежачого, часовеньки, лицем), специфічне написання окремих російських слів (близь, четыреугольник, румянцовском тощо) — все це повинно бути (бережене повністю. Слід зберегти і авторські знаки в синтаксисі (хоч пунктуація подається за сучасним правописом), наголоси в словах; цитування іноземними мовами: польською, французькою, німецькою, латинською, грецькою — повинні подаватись без змін, так, як у працях Яворницького. Цитати з інших джерел теж не підлягають втручанню ї ревізії упорядників. В разі виявлення неточності текст повинен коментуватись у примітках, а не правитись.
Круглі дужки в тексті Яворницького і в цитатах слід залишити; в квадратні дужки будуть братись окремі літери, склади чи слова з метою уточнення або виправлення друкарських помилок чи недоглядів.
Окремо слід звернути увагу на працю Яворницького «Запорожье в остатках старины и преданиях народа» (2 частини), яка за характером мовного оформлення специфічна: 3) вона написана російською мовою професійної літератури кінця XIX століття (авторський текст); 2) разом з тим значна частина праці передається українською мовою; саме цією мовою із збереженням діалектів передаються діалоги (розмови) автора з простими селянами та записані від них розповіді, перекази, легенди, пісні тощо; 3) в авторський ро-сійський текст вмонтовані написи на пам’ятках-стародруках, церковних книгах, іконах, хрестах, на могильних плитах та ін. старослов’янською та староукраїнською мовами. Все це повинно зберігатись повністю.
Цитати з перекладних джерел (Боплана, Ласоти, Бєльського), мова яких (російська) не є мовою оригіналу джерела, а також цитати із джерел періоду написання тієї чи іншої праці Яворницького, передаються за сучасним російським правописом, як і авторська мова Яворницького, із збереженням її специфіки.
Поскільки праці Яворницького сьогодні є не тільки, пам’яткою науки, культури, а й пам’яткою мови того часу, з метою відображення колориту епохи в авторській (російській) мові вченого, а також в переданих за сучасним російським правописом окремих цитатах збережено застарілі слова, старослов’янізми на зразок великия, запорожскаго, одне, оне, ея, нея, Хмельницкаго тощо.
Ілюстрації. У працях Яворницького, що є передруками, ілюстративний матеріал (фотографії, карти, плани тощо) подається такого ж розміру і в такій послідовності, як і в першодрукові, з прив’язкою до тексту, як у автора, і з тими ж заголовками, що у автора. Вилучення якоїсь ілюстрації, перекомпонування її або ж додання нових ілюстрацій, відсутніх у першодрукові, не допускаються. Нові ілюстрації можна подавати тільки в передмовах упорядників. Фото вченого слід подавати на початкових сторінках, що йдуть від видавництва. За цими сторінками обов’язково відтворюється фотокопія титульних сторінок першодруку — обкладинки: титульних аркушів, фото, якщо вони є, присвят.
У томах спадщини Яворницького, де матеріал систематизується і публікується вперше (це стосується, зокрема, томів 10, 11, 13, 14, 16), ілюстративний матеріал добирається упорядниками довільно і розташовується так, як вони вважають за доцільне.
Заголовки праць і самі праці подаються без змін, мовою оригіналу (першодруку) — чи то російською, чи то українською.
Прізвище вченого — «Эварницкий», «Еварницький», «Яворницький», «Яворницкий» або подвійне «Эварницкий, Яворницкий» — залишається так, як на обкладинці і титулі праць. На сторінках, що йдуть від видавництва, подаються: «Д. І. Яворницький. Зібрання творів   у   двадцяти  томах».
На титульних сторінках повинні зазначатись: прізвище упорядника та характер його роботи, додаватись список членів редколегії та прізвище відповідального   редактора тому.
Шрифт тексту праць не слід подавати у зменшеному розмірі, як це зроблено, на жаль, у праці «История запорожских Козаков» (Наукова думка, 1990).
Примітки та коментарі до кожного тому складаються залежно від характеру самої праці.
Листи повинні друкуватись згідно із загальноприйнятими археографічними правилами.

Автор: Олійник-Шубравська М.М. — к.ф.н., с.н.с. ІМФЕ ім. М. Т. Рильського АН УРСР

Джерело: Вчений-подвижник: Життєвий шлях та літературна спадщина відомого на Придніпров’ї археолога, історіографа, краєзнав­ця та етнографа Д.І.Яворницького. (Матеріали науково-практич­ної конференції, присвяченої 135-річчю з дня народження вченого). Дніпропетровськ, 1991. — 78 с.



Hosting Ukraine Проверка тиц