Днепропетровский национальный исторический музей

Олена Петрівна Блаватська, її родина і Україна: невідомі матеріали з архівів, бібліотек та приватних колекцій

«Ничего на свете нет оригинальнее и разнообразнее биографий людей»
А. Герцен

Ця робота є своєрідним оглядом, узагальненням рідкісних матеріалів і маловідомих фактів, зібраних в результаті досліджень в архівах, бібліотеках, а також приватних колекціях Дніпропетровська, Києва, Одеси, Полтави, Харкова, пов’язаних з життям і перебуванням О. П. Блаватської та її родини в Україні.

Олена Петрівна Блаватська (1831-1891), яка народилася у Катеринославі (Дніпропетровську), відома усьому світові як засновниця Міжнародного теософського товариства, талановита письменниця, знавець стародавніх езотеричних вчень. Її спадщина мала величезний вплив на творчу і суспільну діяльність видатних представників світової науки, мистецтва, літератури й політики. Серед них: Т. Едісон, А. Ейнштейн, К. Ціолковський, В. Вернадський, О. Скрябін, М. Чюрльоніс, В. Кандинський, П. Гоген, М. та О. Реріхи, М. Волошин, Дж. Лондон, Г. Гессе, Г. Уелс, М. Ганді, Дж. Неру. Життя, діяльність і творчість нашої співвітчизниці викликає особливий інтерес саме сьогодні, коли процес розкріпачення мислення привів до готовності досліджувати стародавню філософію та східні вчення. Вона заслуговує на те, щоб не тільки її духовний подвиг, спадщина, а й описання її земного шляху збереглося для нових поколінь.
У біографії О. П. Блаватської до цих пір залишаються маловідомі сторінки, пов’язані з її дитинством та юністю. Сама Блаватська, очевидно, не зовсім прагнула до того, щоб у повному обсязі було описано період її життя, проведений на Батьківщині, на відміну від того, який тривав за кордоном. Свідоцтвом цього є слова з її листа 1880-х років: «Леди и джентльмены, я в ваших руках, подвластная и подчинённая мировому суду присяжных, только с тех пор, как я соз-дала Теософское Общество. Над Е. П. Блаватской с 1831 до 1875 года опущена завеса, и вас ни в коей мере не касается то, что происходило до того, как я выступила в роли общественного деятеля. Это была моя частная жизнь, священная и неприкосновенная для всех…» [1, 293]. Не варто вступати у протиріччя з волею Блаватської, але у теперішній час актуальною і дуже важливою проблемою є правильне розуміння не тільки справи, якою вона займалася (праці О. П. Блаватської містять ключ до таємниць історії та виникнення Людини і Всесвіту), а й особистості  засновниці Міжнародного теософського товариства. Біографія   О. П. Блаватської свідчить, що певний період її життя, починаючи з дня народження, пов’язаний з Україною, Придніпров’єм, де також чимало років жила родина Олени Петрівни, де знаходяться витоки її духовності.
Отже, народилася О. П. Блаватська (дівоче прізвище — Ган) 12 серпня 1831 року (за новим стилем), у аристократичній родині. Ця родина — три покоління державних та громадських діячів, вчених та письменників — унікальне явище у вітчизняній історії та культурі, що з’єднала між собою старовинні дворянські роди Франції, Росії, Німеччини, Польщі (Бранде дю Плессі, Довгоруких, Фадєєвих, Васильчикових, Брусилових, Ганів, Вітте, Блаватських). Представники старшого покоління: Андрій Михайлович Фадєєв (1789-1867) — державний діяч та письменник-мемуарист; його дружина — Олена Павлівна Довгорука-Фадєєва (1788-1862) — вчений-природознавець; їх син Ростислав Фадєєв (1824-1883) — генерал та військовий письменник; доньки — відома письменниця Олена Ган (1814-1842) та колекціонер Надія Фадєєва (1829-1919); онуки: дитяча письменниця Віра Петрівна Желіховська (1835-1896) та державний діяч Сергій Юлійович Вітте (1849-1915) і, нарешті, — Олена Петрівна Блаватська.
Раннє дитинство Олени Петрівни пройшло у Катеринославі. Далі йдуть численні переїзди (у зв’язку зі службою її батька П. О. Гана — капітана батареї кінної артилерії) по Катеринославській, Полтавській, Київській губерніям. У листі до свого друга та першого біографа А. П. Сіннетта О. П. Блаватська пише всього кілька рядків про роки дитинства: «Моё детство? В нём баловство и проказы с одной стороны, наказания и ожесточение с другой. Бесконечные болезни до 7-8 лет, хождение во сне… Две гувернантки — француже-нка мадам Пенье и мисс Августа София Джефрис, старая дева из Йоркшира. Несколько нянек и одна наполовину татарка… Солдаты отца заботились обо мне. Странствия с отцом и с его артиллерийс-ким полком до 8-9 лет, иногда навещая бабушку и дедушку. Когда мне исполнилось 11 лет, бабушка взяла меня к себе. Жила в Саратове, где дедушка был губернатором, а прежде он занимал эту должность в Астрахани, и под его началом было несколько тысяч калмыкских буддистов» [2, 299].
Безцінним інформативним джерелом про події дитинства та юності Блаватської є мемуари її діда А. М. Фадєєва. Нажаль, про саму О. П. Блаватську у спогадах не зустрічається жодного слова, але є точні свідчення про її батьків. Значна частина їх життя також пов’язана з Придніпров’єм: у Катеринославі вони зустрілися, повінчалися й почали сімейне життя.  Про події 1830 року А. М. Фадєєв пише: «В этом году, старшая моя дочь Елена вышла в замужество за Петра Алексеевича Гана, артиллерийского штабс-капитана, умного, отлично образованного молодого человека. Отец его, тогда уже умерший, генерал-лейтенант, родом из Мекленбурга, принадлежал к старой дворянской немецкой фамилии» [3, 107].
Бібліографічні матеріали щодо вивчення життя та творчості письменниці О. А. Ган, які вийшли у світ у 1914 р., дають детальну інформацію і про її доньку Олену і значно допомагають реконструювати маловідому частину біографії Блаватської: «После венчания П. А. Ган «получил приказ идти в польскую кампанию. Елена Андреевна осталась у родных. Здесь, в отсутствие мужа родился [в 1831 г.] и первый ребёнок» — Елена (потом по мужу — Блаватская) — «Лоло» или «Лолоша», как мать её называла». Далі автор зазначає: «Через год после свадьбы (1832 г.) Е. А. Ган с мужем переехала в Рома-ньково — местечко Екатеринославской губернии. 1832 г. — начало 1834 г. батарея П. А. Гана была переведена в «какое-то местечко Киевской губернии», но оставалась там недолго, а всё кочевала. 1835г. — семья живёт в Романькове. Весна. Распутица. Хворает сын — Саша. Нет возможности послать за доктором. Ребёнок умирает. Романьков становится «невыносимым» Елене Андреевне. Она уезжает в Одессу к родным» [4,10].
З Одеси Олена Андріївна знов повертається до чоловіка і пе-реїжджає разом з його батареєю по різних містечках Малоросії. У квітні 1835 року, в Одесі, у Ганів народжується ще одна дочка — Віронька (майбутня письменниця Желіховська). Навесні 1836 року П. О. Гана переведено до Санкт-Петербургу, а більш, ніж через рік, родина знов в Україні: осінь 1837 ріку, місце проживання — Полтава, а період с зими 1838 до літа 1839 років — знов Кам’янське Катеринославської губернії.
Цей період життя О. А. Ган описує у листах до своїх друзів, опублікованих 1911 року. Із листа до С. І. Кривцова від 14 жовтня 1838 року: «Хотите ли иметь точное понятие о моей обстановке и моём времяпровождении? Я живу в скверной сырой избе; из моих окон я вижу — на восток сельскую церковь, к западу — кладбище на пригорке; к югу — большую конюшню, к северу — другое строение, принадлежащее батарее, дальше — степь, пески и болота. Прибавьте к этому вечно пасмурное небо, в доме — угрюмое молчание, едва нарушаемое лепетом Верочки… С тех пор, как Лоло живёт с гувернан-ткою в другой избе по соседству с моей, я почти не покидаю моего кабинета — крошечной комнаты, отделённой перегородкою…». І ще один фрагмент із листа подрузі Наталії Кузовлевої від 10 січня 1839 року із Кам’янського: «По вечерам я учу Лолошу музыке, потом болтаем, а когда все улягутся, тогда я отправляюсь на несколько часов в кабинет…» [5].
Навесні 1839 року О. А. Ган за вимогами лікарей здійснює переїзд з Кам’янського до Одеси на води (разом з дітьми). Протягом 1840-1842 рр.,  родина за місцями служби П. О. Гана мешкає у Київській й Полтавській губерніях. Різдво 1842 р. було останнім у житті О. А. Ган (сім’я у цей час жила в Опішнє Полтавської губернії). Навесні 1842 р. Олена Андріївна з домочадцями, окрім чоловіка, який не зміг залишити службу, їде до Одеси, де 24 червня помирає від туберкульозу. Невдовзі після цього, дітей відвезли до Саратова, де А. М. Фадєєв у 1842-1846 рр. служив цивільним губернатором.
У 1846 р. родина за новим призначенням А. М. Фадєєва переїжджає до Тифлісу. Саме тут, юна Олена Ган після одруження змінює прізвище на Блаватську. А через кілька місяців нестерпного для неї сімейного життя, залишивши чоловіка, вирушила у мандри світом. Вона побувала у Турції, Греції, Єгипті, Франції, Німеччині, Англії, Північній і Південній Америці, Японії, Индії. Кілька разів за часи подорожей поверталася до Росії (1858-1864 рр., 1865-1868 рр. і 1872-1873 рр.), відвідувала рідних у Петербурзі, Тифлісі, Одесі, а також у Катеринославській губернії.
Отже, дослідницька робота з пошуку матеріалів проводилася у тих містах України, де свого часу проживала родина Фадєєвих-Ганів-Блаватських. Знайдені документи значною мірою підтвердили деякі факти з історії родини і біографії О. П. Блаватської.
У Державному архіві Дніпропетровської області зберігаються документи по справах Опікунської контори іноземних поселенців півдня Російської імперії 1781-1818 рр. [6]. Серед них: журнали реєстрації документів, складені А. М. Фадєєвим у 1816 році (ДАДО, Ф.134, оп. 1); також справи про його відрядження до колоній іноземних поселенців (ДАДО, Ф.77, спр. 505). Матеріали за інші роки роботи Піклувального комітету, пов’язані з особою А. М. Фадєєва, знаходяться у Державному архіві Одеської області [7]. Нажаль, на сьогодні, будинок архіву у стадії ремонтних робіт і доступ туди просто неможливий з-за технічних причин.
Ще одним цінним джерелом свідоцтв про зв’язки О. П. Блаватської та її родини з Україною є книга одеської дослідниці О. В. Богданович «Блаватська й Одеса» [11]. Автор детально розкриває тему щодо перебування усієї родини у Одесі та ставить нові питання для дослідників біографії відомої мандрівниці та письменниці.
Дуже важливий документ, пов’язаний з родиною Блаватських, зберігається у Державному архіві Полтавської області.
Влітку 1849 р. Олена Ган одружилася з 39-річним дворянином з Полтави — Никифором Васильовичем Блаватським, постать якого викликає у дослідників безумовний інтерес. Він народився у 1809 р., закінчив полтавську гімназію для дворянських дітей, а потім став чиновником цивільного губернатора. Переведений у 1829 р. до Кавказу, Блаватський служив у діючий армії, виконував дипломатичні доручення у Персії й був призначений віце-губернатором Єриванської провінції. Після відставки у 1864 р. жив у своєму маєтку під Полтавою. У 1877 році він був ще живим. Подальша доля його невідома. У листі за 1886 рік О. П. Блаватська пише про свого номінального чоловіка: «…господин Блаватський не покойник, а «очаровательный человек лет ста», который счёл целесообразным скрываться в имении своего брата — со времени ложного сообщения о его смерти. Воображаю результат, если Вы опубликуете «Мемуары» и если он действительно жив, а я никакая не вдова!» [8, 356]. У Н. В. Блаватського був брат. Це доводить «Прошение» від 3 березня 1820 р., службовця канцелярії Полтавського цивільного губернатора (на той час ним був Павло Васильович Путятін), начальника стола, канцелярського реєстратора — Дмитра Васильовича Блаватського, на ім’я Російського імператора Олександра Павловича «о выдаче атестата с единовременным списком об отпуске» (ДАПО, Ф. 83, оп. 3, Спр. 28). У сімейному архіві Сергія Миколайовича Блаватського, (нащадка Д. В. Блаватського) — журналіста Полтавської телерадіокомпанії «Лтава», є інформація про родинний маєток у Машивці Полтавськой області: саме сюди переселилися у 1794-1795 рр. з території Польщі Блаватські (Блаватко), рятуючись від репресій  після повстання Т. Костюшка.
У Державному архіві Харківської області знайдені документи щодо деяких представників родини Ганів (ГАХО, ф.4, оп.1, ед.хр. 1585), завдяки чому поповнена інформація родоводу О.П. Блаватської за лінією батька. Зокрема, вдалося реконструювати детальну інформацію про життя та службу Карла Августовича Гана (1783-1833) — харківського поліцмейстера. До речі, його правнук — Б. М. Цирков (1902-1981), опинившись з родиною у США після 1918 р.,  зберігав архів О. П. Блаватської та публікував її твори.
У біографії Блаватської є цікава й таємнича сторінка щодо її перебування у Києві. Історія  цього епізоду з її життя стає ще більш загадковою, завдяки уривку з одного її листа від 1881 р. до друга юності, князя О. М. Дондукова-Корсакова (1820-1893): «С 1865 по 1868 г., когда все думали, что я в Италии или где-то ещё, я опять побывала в Египте, откуда должна была направиться в Индию, но отказалась. Именно тогда, вернувшись в Россию,…я приехала в Киев…» [9, 222]. Дійсно, у період, означений у листі Блаватської, її адресат     О. М. Дондуков-Корсаков був на посаді Київського, Подільського та Волинського генерал-губернатора. У ЦДІА України знаходиться документальна інформація про О. М. Дондукова-Корсакова (ЦДІАУ, ф.442, оп.51, спр.296.), а у ЦНБ ім. В. В. Вернадського — дані про будинок Київських генерал-губернаторів, де у 1865-1867 рр., за припущенням, могла зупинятися    О. П. Блаватська [10, 118]. Цей кам’яний двоповерховий особняк з садом, який переходив у Кловський парк, було розташовано за адресою: вул. Лева-шевська, 8 (сучасна Шовковична). Садиба існувала до 1920 року (під час громадянської війни 1918-1920 рр. будинок повністю зруйновано від вибуху бомби).
Таким чином, розглянутий комплекс архівних документів та інформації з інших джерел значно розширює наші відомості щодо біографії Олени Блаватської та її родини і вселяє надію, що подальший пошук, дослідницька робота в цьому напрямку у державних архівах та приватних збірках сприятиме позбавленню лакун стосовно життєдіяльності представників династії Фадєєвих-Ганів-Блаватських та їх зв’язків з Україною.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:

  1. Блаватская Е. П. Письма А. П. Синнету. — М., 1997.
  2. Блаватская Е. П. Письма А. П. Синнету. — М., 1997.
  3. Фадеев А. М. Воспоминания. — Одесса, 1897.
  4. Фатов Н. Н. Библиографические материалы для изучения жизни и  творчества Е. А. Ган. — Петроград, 1914.
  5. Журнал «Русская мысль», 1911, №12.
  6. Опись дел Опекунской конторы 1781-1818 гг. — Днепропетровск, Киев, 1997. — Т.1.
  7. Попечительный Комитет об иностранных поселенцах Южного края России. 1799-1876. — Одесса, 1998.
  8. Блаватская Е. П. Письма А. П. Синнету. — М., 1997.
  9. Блаватская Е. П. Письма друзям и сотрудникам. — М., 2002.
  10. Захарченко М. Киев теперь и прежде. — Киев, 1888.
  11. Богданович О. Блаватская и Одесса. — Одесса: Путь познания, 1999.

Автор: Шапаренко Т.І. — с.н.с. ДІМ

Джерело: Видатні особистості: музейна персоналістика. (Матеріали обласної музейної конференції до Міжнародного дня музеїв та 75-річчя Дніпропетровської області). — Дніпропетровськ: АРТ-ПРЕС, 2008. Вип. 10. — 338 с.



Hosting Ukraine Проверка тиц