Днепропетровский национальный исторический музей

З пагорбів “Зорі”: Літературно-мистецьке життя Придніпров’я 1920-30-х років

„Країна зажурених пісень і вікової скорботи раптом перетворюється в строкатий ярмарок барв”. М. Хвильовий
Пореволюційна доба та перша половина 20-х років були тим благодатним часом, коли за словами Миколи Хвильового в „Une lettre” (в листі) до свого французького друга, „країна зажурених пісень і вікової скорботи раптом перетворюється в строкатий ярмарок барв”, коли „Прованс тієї Франції, яка сховалася під чудернацькими літерами – СССР, переживає зараз початок т. з. Великого Соборного Відродження”.
У цьому контексті відбувався національний ренесанс в усіх царинах літератури та мистецтва Придніпров’я. Непересічним явищем було заснування у Катеринославі часопису „Зоря”, і, відповідно, згуртування навколо нього національно-свідомої інтелігенції. Звичайно, дух “Зорі” уособлювали постаті академіка Дмитра Яворницького, директора відомого у всій Україні музею та професора Петра Єфремова, який очолював філологічну секцію Катеринославського Наукового при ВУАН Товаристві. Їм вдалося зібрати навколо себе найкращих представників української еліти.
Перше число вийшло в січні 1925 р. в оформленні М. Погрібняка . Засновником та відповідальним редактором журналу був західноукраїнський письменник Іван Ткачук.
“Передплачуйте! Читайте! – майоріло з обгорток, — Всього 2 карб. На цілий 1926 рік коштує український, літературно-науковий та політико-громадський ілюстров. журнал “Зоря”, що виходить у Катеринославі вже другий рік регулярно кожного місяца в два друкованих аркуші. В журналі друкуються вірші та оповідання, як молодих початкуючих українських письменників ріжних літературних груп, так само і відомих уже українських письменників – поетів.
У журналі друкуються статті на політично-громадські, літературні й наукові теми, друкуюється в кожному числі обширна хроніка культурного життя Радянського Союзу і закордонних країн. В кожному числі подаються найновіші досягнення науки й техніки, а також рецензії й списки нових книжок всіх видавництв.
Журнал “Зоря” можна купити в книгарнях, “Книгоспілки” Київ, Харків, а також в книгарні “Рух” Харків.
Кожне окреме число “Зорі” коштує 20 коп.

Передплата на журнал “Зоря” приймається в головній конторі Катеринослав, Проспект Карла Маркса, буд. Ч. 106.
Контора “Зоря”.
Із самого початку “Зоря” переважно складалася із таких відділів: “Поезія. Проза”, “Новини науки й техніки”, “Мистецтво”, “Серед книжок”, “Всячина”, “Гумор та сатира”, “Наше листування”, “Хроніка”.
Постійними авторами „Зорі” були Д. Яворницький (у перших числах друкувався його історичний нарис “Стародавні жителі України”), поет Т. Романченко, історик Д. Чернявський, відомі науковці П. Єфремов , П. Козар , В. Білий; з Павлограда надсилали свої твори до редакції письменники-початківці П. Вільховий, А. Крашаниця, І. Топчій, В. Мисик; з Верхньодніпровська – С. Мусіяк , з інших місць – М. Зощенко, П. Усенко, В. Сосюра, М. Чернявський тощо. Твори М. Вороного, неокласиків М.Зерова, О. Бургарта, М. Драй-Хмари, М. Рильського тримали часопис на високому духовно-інтелектуальному рівні. В одному з чисел було заявлено про прозу В. Підмогильного, але твори його так і не надрукували…
На сторінках “Зорі” відбулися дебюти повернутих нині до літературного процесу В. Сокола (“Вночі”, “Гасло”), В. Чаплі (“Дідове серце”, “Героїчність”, “З спросоння”), Б. Тенети (“Idee fixe”) М. Мінька (“Бантина”), О. Шпоти (вірш “Давно і тепер”). Професор П. Єфремов на шпальтах часопису презентував свої аналітичні розвідки про творчість М. Чернявського, Т. Романченка, Т. Шевченка, Д. Яворницького, М. Драгоманова. У місячнику друкувалися західно-українські письменники І. Ткачук, В. Атаманюк (В. Яблуненко), які тоді знаходилися у Катеринославі. Надсилали свої твори письменники з Галичини (Д. Загул, М. Козоріс, В. Гадзінський та інш.),Чехії, Америки (М. Ірчан), Канади (Тарнавський).
Коли ще в Україні співіснували літературно-мистецькі угрупування, різні за своїми ідеологічно-теоретичними засадами, справді масовими літературними організаціями стали Спілка селянських письменників „Плуг” (1922) та Спілка пролетарських письменників „Гарт” (1923) із своїми гуртками в різних містах країни, і, звичайно, в Дніпропетровську. Ініціатором створення і головою центрального (харківського) „Плугу” був С. Пилипенко, його активними членами – А. Головко, А. Панів, І. Сенченко, О. Копиленко, Д. Гуменна, П. Панч, І. Шевченко, В. Гжицький, з Придніпров’я – Г. Епік, П. Усенко, С. Божко, І. Кириленко тощо. Пізніше до них приєднався А. Казка. В ухваленій плужанами 3 квітня 1922 р. „Платформі ідеологічній і художній” наголошувалося, що „революційно-селянська творчість плужан має бути скерована насамперед на організацію психіки й свідомості широких селянських мас і сільської інтелігенції в дусі пролетарської революції”.
Катеринославські плужани на чолі з поетом М. Лебедем, гуртувалися навколо селянської газети „Зірка” та часопису „Зоря „Нас було в організації небагато, — згадував В. Сокіл7. — Головував Максим Лебідь, навколо нього збиралися на бесіди та читання творів Василь Чапля , Михайло Дубовик9, Борис Тенета10, Микола Мінько11, Олександр Саєнко, журналісти Василь Орел, Трохим Романченко, Павло Козар. З Павлограду навідувався Василь Мисик, який потім короткий час жив у Катеринославі… Майже всі катеринославські плужани стали професійними письменниками…”
У 20-ті роки по селах та містах України проходили вечори, зустрічі з шанувальниками гумору О. Вишні. 20 листопада 1924 р. в Катеринославі гастролюючий театр ім. М. Заньковецької на чолі з П. Саксаганським влаштував вечірку на честь О. Вишні. 18 грудня 1924 р. відбувся його творчій вечір. На другий день він разом з харків’янами – плужанами Іваном Кириленком, Іваном Сенченком, Павлом Усенком, Олексою Кундзичем відвідали Катеринославський краєвий музей. Згодом його гумореску „Ага, будеш?” надрукувала „Зоря”.
М. Лебідь у рубриці “Мистецтво” писав про гастролі Державного театру ім. М. Заньковецької), що за 1924 — 1925 роки об’їздив майже всю Катеринославщину. Репертуар складали п’єси української, світової класики та ще не заборонені „97” та „Мина Мазайло” М. Куліша, які завжди проходили з великим успіхом.
Директор Катеринославського музею мистецтв А. Мейстер на шпальтах “Зорі” розповів про історію створення музею, його колекцію, реорганізацію за радянських часів. Цитуємо тільки останні рядки статті, в яких вічні проблеми культури, як-то відсутність коштів, компенсуються радянськими планами масовості відвідувачів та соцзобов’язуваннями (сьогодні ситуація змінилася не найкраще): “Нині пролетарська суспільність повинна сприять розцвітові Мистецького Музею і допомогти йому розгорнути роботу свою таким чином, щоб за рік в йому побувало 25 000 одвідувачів. А для цього необхідні кошти та поповнення музею експонатами.”
Цікава одна сумна історія, яка стосувалася М. Зерова. За спогадами Наталі Полонської–Василенко, „року 1926 Зеров надрукував у катеринославському журналі „Зоря” свій вірш „О, як мене втомили рядки готичних літер”. Написаний ще в 1921 році у Баришивці, він мав суто автобіографічний характер. У ньому був рядок: „Як хочеться дихнути свобідними грудьми”, пов’язаний з висловлюванням одного селянина про суворість зими 1921 року: „Цей год хіба дев’ята зима лежатиме”. Отже йшлося про паралелю до дев’ятого валу на морі, який є найсильнішим. На нещастя Зерова, рік 1926-ий показався дев’ятим роком „пролетарської революції”, і це дало привід Панасові Любченкові. що очолював тоді київську окружну партійну організацію, обвинувачувати у пресі Зерова в контрреволюційних настроях”.
Незважаючи на постанову партії більшовиків про українізацію („Зоря”. – 1925. – травень), друга половина 1920-х, початок 30-х відзначалися ускладненням літературного та мистецького життя, а також загостренням ідеологічної боротьби. „Зоря”, як й інші друковані органи все більш пролетаризувалася та узурпувалася владою гегемону. Приміром цього може бути одне з повідомлень „хроніки” про зразковий концерт 6-го серпня 1925 р. в зимовім театрі ім. Луначарського капели ім. Лисенка під диригуванням Миколи Міця: „Плужане”, „Молотовці” і „Заньківчане” від цього мають на культурнім фронті нового бойового товариша – Лисенківців – пролетарську одиницю. З-зіми Катеринослав першим здійснить справу Жовтень–блоку, який переможе русотяпсько-чорносотенну та автокефально-просвітянську культурну силу, яка протягом довгих літ укріплялась у Катеринославі”.
Виникали нові літературні організації: „Ударник”(згодом — „Плавка” при заводі ім. Г. Петровського), „Комсомолія”, ЛОЧАФ (Літературне Об’єднання Червоної Армії та Флоту), Євліто (єврейське літературне об’єднання), ВУСПП (Всеукраїнська Спілка Пролетарських Письменників), „Молодняк”.
Пануюче гасло „ударники – до літератури!” призвело до цілого шару сірих, заідеологізованих творів та до повної нівеляції особистості. На літературно-мистецькому обрії Придніпров’я, що був закутий у “бетон і сталь”, видніли прізвища вуспівців І. Кириленка та І. Микитенка; пролетарських письменників — драматургів О.Безименського, Л. Первомайського, О. Корнійчука, Вс. Вишневського.
На шпальтах „Зорі”, починаючи з 1929 р., з’являються нові дописувачі: П. Голота, І. Степанюк, М. Сосновін, В. Вельмін, Б. Чигиринець, Є. Ганнусь, П. Білокінь, Євг. Богуславський тощо, а згодом — літоб’єднавці П. Харламов О. Билінов , М. Альбертон М. Шехтер , В. Чигирин , П. Кононенко , які мали стати майбутнім нової радянської літератури. Безліч поетів-ударників “двигали культуру на-гора!”, з літературного конвеєру зходили “вибухи”, “перешихтовки”, “наступи”, “дніпрельстани”…
“Червоними кобзарями” входили до нової літератури наші земляки: автор поетичної збірки “Червона кобза” (1923), роману “Перша весна” (1929) Григорій Епік (1901 – 1937), співець “КСМ” (1925) та рідного Приорілля Павло Усенко (1902 – 1975). Гучно залунав на “літературному ярмарку” плужанин Сава Божко (1901 – 1947), відомий своїми історичними нарисами “Козаччина”, “Хмельниччина”, “Гетьманщина”, повістю “Над колискою Запоріжжя” (1925) та романом-епопеєю “В степах” (1929).
17 березня 1929 року відзначив своє десятиліття 1-й державний Дніпропетровський театр ім. Т. Шевченка. У святкуванні взяли участь видатні українські письменники ХХ століття Микола Хвильовий, Микола Куліш, Остап Вишня, а також Юрій Смолич, Василь Вражливий, Леонід Чернов, Юліан Шпол (Михайло Яловий), завідуючий Будинком літераторів ім. В. Блакитного в Харкові Максим Лебідь, Юрій Яновський, Аркадій Любченко. Письменники щороку мандрували Дніпровими пороги. Часто їх супроводжував академік Дмитро Іванович Яворницький. Обов’язково вони відвідували “батька” в Історичному музеєві, про що свідчать записи у книзі відгуків. Серед гостей Дмитра Івановича 18 серпня 1925 року були й видатні українські маляри Михайло Бойчук та Василь Седляр (розстріляні під час сталінських репресій), 23 серпня – художники Микола Струнников, Михайло Панін. Про цю подію як і „Тиждень української культури” в місті також повідомлювала „Зоря”.
Деградаційні тенденції розвитку культури Придніпров’я цієї доби простежуються, приміром, на творчості того ж театру ім. Т. Шевченка. У 1929 році художня рада театру, що на 75 % складалася із представників заводів, спілок та політпросвітніх установ, фактично мала ширші, ніж дорадчі права. Лише за ухвалою її кожна п’єса вводилася до репертуару. Основний репертуар у 30-х років складався з „Диктатури”, „На камені горить” І. Микитенка; „Шахти Марії” І. Дніпровського; „Прологу” Степана Бондарчука; „Невідомих солдатів”, „Коммольців” Л. Первомайського; „Першої Кінної” Вс. Вишневського; „Гути” Г. Кобеця; „Міста вітрів” Кіршона; „Правди”, „В степах України.”, „Богдана Хмельницького” О. Корнійчука…
З приводу виїздів театру до робітничого клубу ім. Загинулих Комунарів м. Н.-Дніпровська газета „Зоря” (1930 р.) зазначила: „4 квітня ц. р. Шевченківці приїхали до амурчан. Цінно те, що цей театр має в репертуарі найкращі соціальні твори. Наприклад, У „Диктатурі” робітники побачили себе в особі Дударя, бачили свого класового ворога в особі Чирви. Надзвичайне зворушення дала „Диктатура” в лавах робітників, бо Шевченків ці повезли її тоді, коли робітники обговорювали питання про знищення глитаїв як кляси. Шевченківці… дають масовому глядачеві справжнє пролетарське мистецтво”.
Ще один приклад, якому в світовому мистецтві мабуть не має аналогу — запровадження соцзмагання в театрі?!… Зі шпальт журналу „Зоря” (1930 р. – січень): „Щодо „Прологу”, то це найцікавіша робота театру, яка проведена за принципом соцзмагання й ударництва. Ставила п’єсу режлабораторія театру, виготувавши п’єсу за 31 годину замість визначених 72… Утворивши ударну акторську бригаду й закликавши до соцзмагання всі цехи театру на краще й скоріше готування роботи по своїй ділянці, чи не перші знайшли шлях, як конкретно в театрі можна і слід провадити соцзмагання”.
Відродження національної духовності було ліквідовано за часів сталінського терору, що розпочався на Україні після листа Сталіна Кагановичу 26 червня 1926 р. Масштабні цілеспрямовані репресії розпочалися 1929 р. арештами у справі СВУ (Спілка Визволення України). В грудні 1929 р. у Дніпропетровську вийшов літературний альманах „Зоряно”, де містилися твори української секції літоб’єднання, зокрема В. Чаплі, М. Мінька , О. Шпоти тощо.
У другій половині 20-х В. Чапля (Чапленко) продовжував навчання в аспірантурі ДІНО й активно виступав як літературознавець і критик у дніпропетровських газетах “Зірка”, “Звезда”, “Зоря”; місячнику “Зоря”, а також київському журналі “Життя й і революція”, де працював В. Підмогильний, харківських виданнях “Критика”, “Червоний шлях”, “Плужанин”. Він писав про творчість Т Шевченка, Марка Вовчка, С. Васильченка, В. Стефаника, Лесі Українки, а також про сучасних авторів – Є. Плужника, В. Підмогильного, Г. Косинку, В. Мисика, В. Атаманюка, В. Еллана та інш. Як учасник харківської Правописної конференції 1927 р. часто виступав із мовознавчими статтями.
Перші свої гуморески Борис Тенета друкував під псевдонімом „Те – Не – Те”. В. Чапля під псевдонімом В. Надолбень у часопису „Зоря” надрукував акростих, який присвятив Б. Тенеті:

Те – Не – Те
Тільки прозу я писав –
— Е, що проза. – Я поет!
Не роздумав. Як утяв.

Ет!
Тільки ж бачу й це не те,
А Тенета – те – не – те.

Всі вони: молоді письменники В. Чапля, О. Шпота, М. Мінько, просвітянка, викладачка Л. Біднова (дружина відомого історика В. Бідного, на той час вже емігранта), студент М. Сарма-Соколовський (художник і письменник), з Криворіжжя талановитий поет-патріот М. Пронченко, пізніше були звинувачені в “українському буржуазному націоналізмі” і зазнали репресій. До справи було притягнуто професора П. Єфремова (брата академіка С. Єфремова), який вважався “организатором национализма на Днепропетровщине. П. Єфремов рідко виїздив з Дніпропетровська, тому переважно співробітничав в місцевих органах та й писав здебільше про літературні явища, що пов’язані з Придніпров’ям. Для одних він був вчителем, для кого першим цінителем творчості або видавцем творів. Професор Єфремов досліджував проблеми натуралізму, розвиток історичної повісті в українській літературі. Писав статті про творчість Т. Шевченка, П. Куліша, М. Драгоманова, І. Карпенка-Карого, Д. Марковича, Л. Яновської, Б. Лепкого, П. Карманського, А. Кримського, А. Кащенка, В. Cамійленка, М. Чернявського тощо; про російських та зарубіжних – О. Островського, Б. Б’єрнсона, О. Мірбо, У. Уїтмена.
Ідеологічні кампанії в літературі та мистецтві сягали на той час критичної температури. Активізація ВУСППу, його агресивні претензії на гегемонію, обструкції ВАПЛІТЕ (Вільна Академія Пролетарської Літератури) на чолі з Миколою Хвильовим, неокласиків, ланківців, висування на перше місця боротьби із усілякими “ізмами” – це зловісно провіщало наближення “підлих і скупих часів”. Місячник “Зоря” продовжував існувати, але з іншим обличчям. У 1-му числі 1929 р. на другій сторінці обгортки після реклами “Літературної газети” перед переліком дописувачів “Зорі” з різних міст України та інших країн – заголовок: “Досі брали у “Зорі” участь:” ?! … Далі йшли імена тих, хто стояв біля витоків “Зорі”. Коментарів годі.
За статистикою на цей час скоротилась кількість українських шкіл, зменшилася частка українських учителів і дослідників, із бібліотек було вилучено видатні твори українських вчених та письменників, заборонено сотні українських п’єс і закрито десятки українських театрів; музейним працівникам наказано припинити “ідеалізацію історії козаччини”. Зміни розгорталися й у пресі: якщо у 1931 р. українською мовою виходило 90 відсотків газет та 85 часописів, то д 1940 р. їх відсоток відповідно упав до 70 й 45.
Після постанови ЦК ВКП(б) від 23 квітня 1932 р. “Про перебудову літературно-мистецьких організацій” у Дніпропетровську утворилось обласне відділення СРП у складі 7 чоловік. Очолив організацію П. Харламов. Журнал “Зоря” став органом Спілки. З 1935 р. замість “Зорі” почав виходити “Штурм”.
Перший Всесоюзний з’’їзд радянських письменників і Перший з’’їзд письменників України 1934 р. оголосили єдиним провідним творчим методом у літературі та мистецтві метод соціалістичного реалізму. Офіціозна революція та театр оспівували “грандіозні” перемоги соціалізму, деформували та прикрашали жорстоку дійсність: голодомори, репресії, перші велетні соціалістичного майбутнього, на кшталт Біломорканалу, що будувалися рабами радянського “ГУЛАГ”у…
Протягом 30-х років Дніпропетровська філія Спілки видала цілу низку окремих книжок поезії та прози, а також колективних збірок: “Companeros”, “Разгром черного барона”, “Плем’я комсомольское”, “Хай шумить земля піснями”, “50 лет Марганца”, “Пам’яті Шевченка”.
У результаті сталінських репресій Спілка, яка мала стояти на варті тоталітарного режиму, антилюдських цінностей, що сама була сповита сіткою “сексотства”, “чорних списків”, “чисток”, до кінця 30-х припинила своє існування. 1939 р. її робота відновилася, звісно, за наказом влади. Відповідальним секретарем призначили О. Билінова.
Тим часом, поза Спілкою знаходився талановитий письменник із драматичною долею Михайло Могилянський, який у 1933 р. переїхав до міста.
У 30-40-і роки “Ім’ям Союзу Радянських Соціалістичних Республик” більш п’ятисот українських письменників стали жертвами комуністичної держави, серед них Валер’ян Підмогильний, Валерян Поліщук, Борис Тенета, Василь Мисик, Сава Божко, Іван Багмут, Григорій Епік, Іван Кириленко, Павло Кононенко, Петро Харламов, Микола Чибураєв, Микола Минько, Олена Шпота, Віталій Чигирин, Свирид Мусіяк, Михайло Олійник, Михайло Пронченко, Максим Лебідь, Василь Атаманюк, Михайло Дубовик, Олена Журлива, Яків Кальницький, Ганна Касьяненко, Григорій Овчаров, Григорій Яковенко, Микола Чибураєв, Йосип Саповський, Володимир Роздольський …
Саме на цей час припав розквіт таланту та повне вилучення з історії літератури двох особистостей, народжених нашою землею, — Валер’яна Підмогильного та Віктора Петрова (В. Домонтовича) – постатей, що увінчають піраміду під назвою “Українська література ХХ ст.” і входять у контекст європейської культури.
„Індивідуальне нищення окремих українських письменників, — писав В. Петров, — оберталося на групове. Справа йшла про винищення не окремих письменників, а цілих груп, більше того: цілої української літератури , як така. Тим то про українську літературу 20 – 30-х років можна сказати, що це була література л і к в і д о в а н и х !..
А ми з глибокою прикрістю разом із Петровим мусимо визнати, що сонячні пагорби “зорі” на цілу вічність заступила “руїна” під назвою “радянська література українською мовою” 31

Список літератури та доповнення:

  1. Погрібняк Микола Степанович (1885 – 1965) – український живописець. Викладав у Дніпропетровському художньому училищі. Автор деяких літературних творів. Зібрав багато зразків укр. орнаменту.
  2. Зоря. – 1926. – Ч. 14. – лютий.
  3. Єфремов Петро Олександрович (псевд. і крипт. – П. Є., К. Є., П. Є., Т-ро, Тромов, В. Юноша). Народився в 1883 р.Український літературознавець, критик, перекладач; професор, викладач учбових закладів Катеринослава. Стояв біля витоків національного книговидання: зб. “Січ”, “Вир революції”, ж. “Зоря”; підготував до друку твори А. Кащенка, випуски серії “Українські народні байки і казки” тощо. 1929 р. репресований у справі “СВУ”. Рік і місце смерті невідомі.
  4. Козар Павло Антонович (1894 – 1944) – український історик, археолог, публіцист, педагог. 1925 -1931 роки завідував історико-археологічним відділом ДІМу. На шпальтах “Зорі” друкувалися уривки з його досліджень: „Дніпровські лоцмани”, „Катеринославський краєвий музей” (1925 р.) тощо. Він – автор 16 науково-популярних праць, двох монографій з краєзнавства. У 1927 – 1930 роках П. А. Козар брав активну участь у роботі комплексної наукової археологічної експедиції на Дніпрельстані під керівництвом Д. І. Яворницького. У 1930 р. його тричі було заарештовано у справі „СВУ” й вислано у Донецьку обл., м. Арчади. Під час німецької окупації завідував відділом просвіти обласної управи, очолював кафедру історії України Дніпропетровського університету, був директором Історичного музею. Восени 1943 р. виїхав до Польщі, де помер у квітні 1944 р.
  5. Свирид Мусіяк (1898 – 1986) – автор оповідання „Горобині ночі” (Зоря”. – 1927. — № 6). Це оповідання та „Келебердянські дзвони” склали книжку „Горобині ночі” (1928). „Обидва оповідання написані надзвичайно яскраво й живо, й захоплюють читача правдивістю того, що автор розказує” („Нова громада”. – 1928. — № 10). С. Мусіяк працював у газетах „Майбутня зміна”, „Зоря”, на Дніпропетровському радіоцентрі. Він автор книжки нарисів „По комунарській землі”. У серпні 1937-го був заарештований. Опинився на будівництві Норильську. Вдруге заарештований у 1949 р. Помер в Ангарську.
  6. Казка Аркадій Васильович (1897 – 1929) – український поет, перекладач, педагог. 1919 – 1921 роки вчителював по селах Катеринославщини. Друкувався у “Літературно-науковому віснику”, “Новій громаді”, “Плузі”, “Червоному шляхові”. Останніми роками працював в Одесі. Там був заарештований у справі “СВУ”. Скоротив собі віку в тюрмі. Автор посмертної збірки “Васильки” (1989)
  7. Чабан М. “Мене з ним розлучила куля” (Лебідь Максим) // Чабан М. Січеслав у серці. – Дн-вськ: ПОП “Дніпро”, 1994.
  8. Василь Сокіл (1905 р. н.) – український письменник. Працював у катеринославських газетах „Український пролетар”, „Зірка”, журналі „Зоря”. Його фейлетони з’являлися під псевдонімом Андрій Шпичка. 1928 р. переїхав до Харкова. Там опублікував повісті „Надри” (1932), „Потоки сил” (1933). 1979 р. емігрував на Захід. Жив і працював у Сіднеї (Австралія). 1985 р. в Нью-Йорку вийшла його книжка „Така довга ніч”, а 1987 в Едмонтоні (Канада) – спогади „Здалека до близького”.
  9. Чапленко Василь Кирилович (1900 – 1990) – український письменник, літературознавець, мовознавець. Народився в с. Миколаївка Ново московського р-ну Дніпропетровської обл. Навчався в ДІНО. 1929 р. заарештований у справі “СВУ”. Під час війни емігрував. Автор чисельних наукових праць (серед них “Сонет в українській поезії”, 1929 р.) та літературних творів: перша збірка оповідань “Малоучок”, “Пиворіз” (1943), “Чорноморці” (1948), “Люди в тенетах” (1951), де описані репресії в Україні, та інших.
  10. Дубовик Михайло Тадейович (1900 – 1941) закінчив 1927 р. ДІНО (Дніпропетровський інститут народної освіти). Працював у місцевих виданнях „Зірка”, „Майбутня зміна”, „Зоря”. Автор поетичних збірок „Вежі”, „Змагання” (1930), „Тепловій (1940), „Багряний листопад” (1941).Заарештований у Києві в червні 1941-го і розстріляний через два тижні. Реабілітований посмертно.
  11. Борис Гурій, псевд. Борис Тенета (1903 — 1935) – український поет і прозаїк. Навчався в Катеринославському ІНО. Належав до літературної групи “Ланка” (куди входили В. Підмогильний, Г. Косинка, Є. Плужник, Б. Антоненко-Давидович, М. Галич, Т. Осьмачка). Репресований у 1935р. Обірвав собі життя в тюрмі. Автор книжок: “Листи з Криму” (1927), “Гармонія і свинушник” тощо.
  12. Мінько Микола Григорович (1902 – 1937) – український письменник. Друкувався у дніпропетровських журналах “Зоря”, “Штурм”, “Зоряно”. Автор оповідань, повістей, романів: “Манівцями”, “Кокусники”, “Виселок у пилу”. Репресований 1937 р.
  13. Зоря. – 1925. – Ч. 3.
  14. Зоря.- 1925. – Ч. 7.
  15. Полонська-Василенко Н. Київ часів М. Зерова та П. Филиповича . // Безсмертні. Збірник спогадів про М. Зерова, П. Филиповича і М. Драй-Хмару. Редакція текстів та примітки М. Ореста. – Мюнхен: Інститут Літератури ім. Михайла Ореста, 1963.– с. 247.
  16. Зоря. – Катеринослав.- 1925. — ч. 8.
  17. Кириленко І. 5 років боротьби за гегемонію пролетарської літератури // Зоря. – 1931. — № 10.
  18. Харламов Петро Георгійович (1901 — 1940) – дніпропетровський поет. Перший секретар Дніпропетровської філвїї СПУ. Друкувався у “Зорі”, “Мартені”, “Штурмі”. Репресований 1936 р. Автор збірки “Эхо эпохи” (1933).
  19. Билінов Олександр Йсипович (1909 –2000) — дніпропетровський прозаїк. Автор збірок: „Первый выход” (1937), „Командиры” (1938).
  20. Альбертон Меєр (1900 – 1947) – єврейський письменник. Автор оповідань, роману, п’єс: “Біробіджан”(1930), “У шахту” (1930), “Шахта Віs” (1932).
  21. Шехтер Марк Ананієвич (1911 – 1963) – російський поет. Автор збірки „Конец Екатеринослава” (1936) та інш.
  22. Чигирин Віталій (1908 – 1937) – український письменник. Автор книжок: “Під кавперами”, “Фрагмент доби”, “Світання”, “Перший гарт”, “Дівчата”.
  23. Кононенко Павло Трохимович (1900 – 1971) – український письменник. Автор поетичних збірок “Ми йдемо вперед” (1931), “В один голос” (1932). Репресований 1938 р. Відбував покарання 18 років.
  24. “Літературний ярмарок” – позагруповий альманах-місячник української сучасної літератури. Виходив 1928 – 29 роки.
  25. Мазуренко І. Ім’ям Союзу радянських Соціалістичних Республік //З любові і муки… – Дніпропетровськ: ВПОП “Дніпро, 1994. С. 185 – 188.
  26. Мазуренко І. “Націоналістка”, дружина “ворога народу”, поетеса // Там само. – С. 193 – 197.
  27. Мисик Василь Олександрович (1907 1983) – український поет, перекладач. Народився в с. Новопавлівці на Катеринославщині. Учень А. Казки. Вірші “Полольниця”, “Літо” , що ввійшли у першу книжку “Трави” (1927), були видрукувані у “Зорі” (1925). Друкувався у журналах “Червоний шлях”, “Літературний ярмарок” тощо. Автор поетичних та прозових збірок; перекладів східних та західних поетів. У результаті репресій на багато років був виключений із літературного процесу.
  28. Зоря. – 1927. — № 1.
  29. Другий секретар Микола Чибураєв також був репресований.
  30. Могилянський Михайло Михайлович (1873 – 1942) – український письменник, духовно близький до неокласиків. Див.:Доба спалила й пропекла… (Михайло Могилянський) // Чабан М. Січе слав у серці. – Дн-вськ: ВПОП “Дніпро”, 1994.
  31. Мазуренко І. Ім’ям Союзу радянських Соціалістичних Республік //З любові і муки… – Дніпропетровськ: ВПОП “Дніпро, 1994. С. 185 – 188.
  32. Підмогильний Валер’ян Петрович (1901 – 1937) видатний український письменник, перекладач. Народився в с. Чаплі, що на Катеринославщині. Автор оповідань; повістей: “Третя революція”, “Остап Шаптала”, “Повість без назви”; романів “Місто”, “Невеличка драма”. Репресований у 1934 р.
  33. Петров Віктор Платонович (псевд. В. Домонтович, В. Бер 1894 — 1969). Народився в Катеринославі. Видатний український письменник, автор романів “Дівчинка з ведмедиком”, “Доктор Серафікус”, “Без грунту”; археолог, антрополог, етнограф, фольклорист, літературознавець.
  34. Петров В. Українські культурні діячі української РСР 1920 –1940. Жертви більшовицького терору. – Нью-Йорк: Пролог, 1959. – С. 3
  35. Там само. – С. 65.

І.В. Мазуренко, с.н.с. музею «Літературне Придніпров’я».



Hosting Ukraine Проверка тиц