Днепропетровский национальный исторический музей

Фінансова та податкова політика місцевих органів влади в період НЕП (1921-1927)

Однією з маловідомих сторінок в історії нашого краю і міста залишається розвиток фінансово-податкової служби в період НЕП. Тільки завдяки пошуковій роботі, здійсненій в архівах, музеях, приватних зібраннях під час створення музею історії Облфінуправління, вдалося виявити цікаві матеріали по цьому періоду (1921-1927 рр.)
Насамперед це різноманітні документи: накази, декрети про запровадження податків, циркуляри, об’яви, накази по відділу фінансів про механізм практичного запро­вадження в дію даних податків, з вказівкою тих категорій населен­ня, які звільняються від них, місцеві газети, плакати — «Продовольственный налог — это маховое колесо государственного механизма», «Граждане! Вносите в срок подоходно-поимущественный налог», «Вы правильно делаете, что спешите внести подоходно-поимущественный налог»; особисті речі та матеріали податківців.
Значення державних фінансів, податкової системи різко зросло з переходом до НЕП. НЕП повернув товарно-грошові відносини, лега­лізував приватну діяльність, зміцнив фінанси…, скасував обмеження грошового обігу (будь-які суми грошей можна була переказувати, вносити тепер на поточні рахунки і т.д.). Дрібні підприємства можна було брати в оренду кооперативами, комнезамам, артілям, приват­ним особам. Згідно Декрету від 7 липня 1921 р. кожному дозволяло­ся відкрити одне кустарне або промислове виробництво з викорис­танням найманої праці (до 10 робітників при моторі і до 20 без мотору).
На початку НЕП через відсутність налагодженої податкової системи в оподаткуванні переважне значення мало справляння непря­мих податків, які були в основному з формі акцизів. Вони надходили в міру випуску оподаткованої продукції.
Саме в цей час завдання податкового апарату зводилося:

  • до перевірки реєстрації підприємств Губфінвідділами;
  • систематичного нагляду за місцями виробництва та оптового продажу оподаткованої продукції;
  • контролю, щоб товари не потрапляли на ринок без попередньої сплати акцизу;
  • складання протоколів про порушення правил торгівлі і т.д.

Фінінспекторам нерідко приходилося стикатися з обманом влас­ників торгових і промислових підприємств, які намагалися звичайно приховати або зменшити свої доходи. Були випадки, коли в цілях отримання відповідних пільг під видом кооперативних організацій артілей діяли приватні власники (підприємці). Потрібно було не тільки правильно встановити обкладання податками, але й виявити тих, хто приховує прибутки.
В 1921-1923 рр. було запроваджено акцизи на виноградні, плодово-ягідні, ізюмні, розенкові вина, сірники, тютюнові вироби, цигаркові гільзи, курильний папір, мед, квас, сіль, цукор, свічки, чай, дріжджі, в 1923 – текстильні вироби, гумові калоші. На виготовлення ізюмного вина потрібний був не тільки дозвіл Губфінвідділу, але й позначка на талонах підвід­ділу побічних податків Губфінвідділу і свідоцтва про його пере­везення. З введенням акцизів на вино циркуляром податної частини Наркомфіну від 22.08.21 р. у Катеринославському губфінвідділі створюється підвідділ побічних податків і казенних монополій.
В фондах історичного музею зберігаються документи В.Д.Олега, помічника відділкового інспектора побічних податків, на право відвідування місць виробництва та продажу таких товарів оподаткованої продук­ції в Катеринославській губернії. Згідно з мандатом всі цивільні, військові та міські органи влади повинні були йому в разі потреби надавати допомогу.
Тільки за 1922-1923 рр. було складено фінінспекторами 4216 протоколів про порушення акцизних правил, з них 50 приходилося на тютюнові вироби і свічки.
В місцевих газетах давалися об’яви про проведення торгів на Першому Катеринославському держпивзаводі (колишній Боте) за несплату акцизу і пені в сумі 1015 крб. 40 к. Таблиця складу службовців Катеринославського губдержподатку свідчить про те, що більшість з них були з початковою освітою, але великим акцизним стажем.
Губфінвідділ розробив заохочувальні заходи для тих, хто сприяв виявленню незареєстрованих підприємств і товарів, що продавалися, але були не оподатковані. Вони отримували 25% з накладеного штрафу на підприємство і 25% з суми від продажу з торгів реквізованих товарів.
Перші роки НЕПУ характеризувалися великими труднощами з кадрами. Так, у серпні 1921 р. по податковому відділу наявний склад співробітників був 5 чол. При нормальному штатному розпису до 40 співробітників. Необхідно було у короткий термін заново організувати подат­ковий апарат шляхом залучення досвідчених фінансових працівників, які працювали в інших установах не за фахом, та підготовки нових кадрів і забезпечити ними установи підвідомчі Народному Комісаріа­ту Фінансів. Саме з цією метою Рада Народних Комісарів (РНК) прий­няла Декрет від 19 вересня 1921 р. «О возвращении к работе по своей специальности работников налогового дела». В ньому вказувало­ся, зокрема, про необхідність доручити Народному Комісаріату Праці: вилучати податкових пра­цівників з 10-річним стажем роботи, працюючих не за своєю спеці­альністю; забезпечити їх спеціальним одягом в зв’язку з пересувним станом роботи та подвірними обходами; надати пайки відповідним категоріям фінансових працівників, тобто губревізорам, інструкторам, фінінспекторам, завідуючим податкових частин Губфінвідділу та завідуючим податковими відділами.
Для підготовки кваліфікованих фахівців фінансової справи Наркомфін РСФСР та України організували в 1922 р. курси шестимі­сячні в Москві і двохмісячні в Харкові. Згідно супровідного листа на шестимісячні курси відряджалися працівники 22-х років, які при методичному огляді були признані здоровими. А міськфінвідділи повинні були:

  • оплатити всі витрати, пов’язані з відрядженням;
  • надати необхідний одяг, взуття, білизну;
  • довести до відома курсантів, що вони їдуть без сім’ї, що пок­риття витрат в разі влаштування сім’ї в Москві покладається на них самих.

Таким чином, в результаті своєчасних і невідкладних заходів, про що говорилося вище, – залучення фахівців, підготовка кадрів, по­датковий апарат значно розширився. Тільки за червень-жовтень 1922 р. кількість фінінспекторів зросла у 12 разів. Партія і радянське керівництво вживало спеціальних заходів для зміцнення апарату фінансових органів партійними кадрами. Якщо в 1922 р. у всій фінансовій системі з 30 тис. осіб, нарахову­валося до 500 комуністів, то в 1925 р. з 7590 фінінспекторів і ін­ших помічників, що займалися оправленням прямих податків, члени партії становили 42%, тобто з 188 осіб.
В період НЕП створена система оподаткування, з новими подат­ками, удосконаленням раніше існуючих, повинна була стати основним джерелом фінансування радянської держави. Першим прямим податком для населення, яке не займалося сільськогосподарським виробництвом, був промисловий податок, запроваджений 26 липня 1921 р. Тільки в серпні 1921 р. було зареєстровано 233 торгових і промислових підприємств, від яких надійшло патентного збору 14,6 млн. крб. Ним обкла­далися не націоналізовані торгівельні і промислові підприємства, приватні і власні промисли. З лютого 1922 р. стали вже обкладатися державні комунальні, кооперативні, громадські підприємства, кустарі та ремісники. Податок складався з патентного основного і рівного зборів.
Для визначення ставок патентного збору підприємства поділялися на розряди: торгівельні на 5, промислові на 12, приватні; з врахуванням місцезнаходження (п’ять поясів). Порівняльний збір вираховувався в % до торгового обігу (обороту) підприємства, розмір якого за деклараціями платника визначали дільничні податкові комісії.
Істотним недоліком було справляння промислового податку не з прибутковості підприємства, а з боку (валової виручки), і тому при поділу на розряди брали до уваги розмір приміщень, характер торгівлі, кількість робітників і т.д. В результаті чого деякі з підпри­ємств оподатковувалися недостатньо, а для інших податок був занад­то обтяжливим, що призводило до недоїмок. З 1923 р. вже оподатко­вувалися такі підприємства, для яких норма обкладання була недостатньою (парфумерні, винокуренні, миловаренні, дріжджеві заво­ди, фотографічні майстерні і т.д.). Збільшувалося додаткове про­мислове оподаткування за виробництво речей розкоші та торгівлю ними. Були встановлені пільги для кооперативних організацій, уч­бових закладів, кінотеатрів, видавців. Від цього податку були звільнені операції товариств Червоного Хреста та Червоного Пів­місяця і підприємства інвалідів праці та війни.
Декретом ВЦВК від 11 лютого 1922 р. був введений одноразо­вий перший загально громадський податок для надання допомоги голо­дуючим, боротьби з епідеміями, покращення становища дітей дитя­чих будинків. Агітаторів агітпропу ЦК КП(б)У про цей «Загально-громадський податок» зобов’язували говорити так: «На основі пос­танови ІХ з’їзду Рад введений одноразовий… грошовий податок, який надасть державі можливість успішно боротися з голодом до нового врожаю і тим самим перекласти тягар на все працездатне населення країни». Від сплати звільнялися червоноармійці, пенсі­онери, домогосподарки. Ставки податку диференціювалися в залежнос­ті від того, до якої соціальної групи відноситься сплатник і звичайно від розмірів доходу. Для робітників й службовців 50 коп. або 1 крб. (в залежності від заробітку), для інших груп населення — 1 крб. 50 коп. і т.д. Мешканці сільської місцевості неврожайних губер­ній звичайно звільнялися від податку.
Другий загальногромадянський податок у Катеринославській губернії для допомоги сільському господарству та ліквідації наслідків голоду був введений згідно Декрету ВЦВК та РНК від 2 листопа­да 1922 р. На шпальтах місцевих газет великими літерами було на­писано: «Всякий не внесший своевременно общегражданский налог подрывает работу Советской власти в деле восстановления народного хозяйства». Для сплати цього податку залучалося все доросле населення від 18 до 60 років. Робітники та службовці сплачували 150 крб., ремісники, кустарі, підприємці, які не використовували найману працю, грома­дянки вільних професій, володарі торгівельних та промислових під­приємств — 500 крб., останні — по 200 крб. Від сплати цього податку звільнялися також військовослужбовці, безробітні домогос­подарки, що обслуговували сім’ю з 5 та більше чоловік, безлошадні низькооплачувані робітники.
В об’яві завідуючого губфінвідділом Рейтави до мешканців міста сто­совно сплати загально громадського податку вказувався термін його сплати без штрафу до 15 грудня, потім в подвійному і потрійному розмірах. В об’яві звичайно говорилося і про застосування рішучих заходів до несплатників цього податку – від примусового стягнення до опису та продажу майна і притягнення до карної відповідальності як вороги Радянської влади.
У місті були розклеєні об’яви, які взивали до кожного: «Гражданин, внес ли ты новый общегражданский налог? Домком, жилкоп следите за вашими плательщиками. Не внесший своевременно общеграж­данский налог будет оштрафован.» Домоуправління та домовласники повинні були вчасно надати своєму фінінспекторові по формі список всіх мешканців будинку. Якщо це буде зроблено невчасно, до них будуть застосовувати штрафи (100 крб. золотом), а в крайньому випадку навіть арешт до одного місяця.
Фінансова система НЕП спиралася на практику оподаткування дореволюційної Росії. Це стосувалося в першу чергу прибутково-майнового податку, який був введений 16 листопада 1922 р. Про його запровадження велася мова ще в XIX ст., на початку XX ст. (в 1907 р.), але це тоді не вдалося здійснити із зрозумі­лих причин, адже він торкався доходів заможних верств населення, інте­реси яких захищала держава. А Міністерство фінансів завжди знахо­дило вихід із скрутного становища в підвищенні інших податків та введенні нових зборів. Хоча в багатьох європейських країнах уже на початку XX ст. цей податок існував.
Спочатку прибутковий податок поширювався тільки на приватних осіб в містах, визначався по сукупному доходу за декларацією платника, ставки податку були прогресивними і складали від 0,8% при дохо­ді в 120 тис. крб. до 14,6% при 2 млн. крб. (в грошових знаках випуску 1922 р.). Прибутковим податком з листопада 1923 р. обкладалися державні кооперативні підприємства та сільські жителі, які не сплачували сільськогосподарського податку.
До обкладання майновим податком залучалося майно: будівлі, екіпажі, автомобілі, дорогоцінні метали, камені, інвентар, які не становили предметів промислу, торгівлі. Виняток складали предмети домашньо­го побуту і вжитку, цей податок справлявся за прогресивними став­ками — від 0,33% до 1,5% вартості майна. Тому, очевидно, що замож­ні верстви населення прагнули приховати свої реальні доходи, фак­тичне майнове становище.
Проаналізувавши надходження від цього податку, уряд у листо­паді 1923 р. спочатку прийняв рішення про розмежування прибутко­во-майнового податку на основний і додатковий. Тепер всі плат­ники поділялися на 4 категорії: 1) робітники і службовці із зарплатою не меншою, як 75 крб. на місяць; 2) особи, які одержували доходи від власної праці не за наймом; 3) особи, які мали нетрудові доходи; 4) акціонерні товариства, майнові товариства (раніше тільки його учасники, пайщики).
Основний податок нараховувався і справлявся без подання декларацій за списками складеними домоуправліннями або волосними виконкомами. Додатковим (прогресивним) податком обкладалися ті платники, які сплатили основний податок і ті, сукупний доход яких перевищував 300-500 крб. і більше, а для робітників та службовців — 900 крб. за півріччя.
Запровадження основного податку, що справлявся за твердими окладами, значно збільшило кількість платників, адже оподатковувалися всі громадяни, які мали самостійні джерела доходу. З кінця 1924 р. відміняється обкладання по вартості майна як неефектив­не, а прибутково-майновий податок отримує нове найменування – прибутковий.
В 1923 р. згідно декрету ВЦВК і РНК від 10 травня 1923 р. вводився єдиний сільськогосподарський податок, який поєднав єди­ний натурподаток, трудгужподаток, подвірно-грошовий, загально-громадський для допомоги сільському господарству і ліквідації наслідків голоду.
Оскільки Україна, в т.ч. і Катеринославщина, відносилася до групи районів зі змішаною формою по вилученню єдиного сільсько­господарського податку, то його брали зерном та грошима. Тому його проведення здійснювали Губфінвідділи та Губпродкоми. Цей податок можна було сплатити облігаціями першої та другої короткочасної державної хлібної позики, в один, три пу­ди жита. Погашалися облігації другої хлібної позики зерном та гро­шима, більшість їх приймалася в залік внесків єдиного сільсько­господарського податку, менша сплачувалася грошима.
А з 1 квітня 1924 р., коли податок почали брати тільки червонцями, цією справою займалися тільки фіноргани, штати яких поповнювалися колишніми працівниками Губпродкому. Складалися окладні листи які подавалися під час сплачування єдиного сільськогосподарського податку на 1924-1925 рр. (представлений в експозиції музею).
В 1924-1925 рр. міри покарання, крім штрафів, до несплатників цього податку пожорстокішали: було застосовано умовне засудження та умовно-дотермінове звільнення. Успішне справляння першого та дру­гого загальногромадських податків для надання допомоги голодуючим (для боротьби з епідеміями) в 1922 р. призвели до впровадження інших цільових податків та зборів за призначенням. Так, в 1923 р. був введений окремий збір на користь Українського товариства Чер­воного Хреста з квитків для входу в театри поважного та легкого жанрів, в 1924 р. — Державний збір з патентів на продаж вина, пива, тютюнових виробів для боротьби з неписьменністю. Щоб врегулювати прибутки заможних власників наряду з підвищенням ставок промислового і прибуткового податків з 1926 р. встановлюється для них податок на надприбуток.
Система місцевих податків і зборів є складовою частиною податкової системи держави і відповідає в першу чергу інтересам органів місцевого самоврядування, оскільки оцінюється як самостій­не джерело доходів місцевих бюджетів. Органи місцевого самовряду­вання в межах своєї компетенції мають право вводити пільгові ставки, відміняти деякі податки, або звільняти від сплати певні категорії платників та надавати відстрочки у сплаті місцевих по­датків і зборів.
Обов’язковою постановою Катеринославського губвиконкому по відділу фінансів особи, які утримують торгові або промислові під­приємства зобов’язувалися сплатити патентний збір на користь міських Рад (згідно постанови Раднаркому УССР від 14.06.21 р.). Цією постановою були визначені розміри збору. Так, наприклад, особи, які проводять торгівлю у закритих приміщеннях у м.Катеринославі, повинні були сплатити 75 тис.крб., у кіосках — 50 тис.крб., з столів на базарах — 20 тис.крб. Особи, які утримують підприємства, у залежності від чисельності працюючих, наприклад, без механічних двигунів, при 1-2 робочих — 25 тис.крб., до 10 чол.- 50 тис.крб, зверх 10 чол.- 150 тис.крб, з механічними двигунами — у два рази більше. У випадку несплати стягувався штраф у потрійному розмірі від збору.
З 1923 р. існував податок з осіб, які наймали прислугу, з чле­нів профспілки 1 крб., з інших — 2 крб., якщо декілька прислуг по — 10крб. за кожну за півріччя (відмінено в 1924-1925 рр.). В 1925 р. встановлений цільовий квартирний податок, який запроваджувався місцевими радами, військовий податок з громадян, які зараховувалися до тилового ополчення (замість дійсної служ­би). Збори від цього податку, як і від інших місцевих податків [з перевізного промислу (паром, човни), з екіпажів, з афіш, реклам (став з 1993 р. податком), з скота для продажу на ринку, з коней, утримуваних всіма установами, транспортних засобів (велосипеди, пароплави, автомобілі.) і з спеціального оповісткового (з 1923 р.), поповнювали прибуткову частину місцевого бюджету.
12 лютого 1924 р. на Катеринославщині згідно вказівок центру і постанови Губвиконкому проводився фінмісячник по ліквідації всіх недоїмок державних та місцевих податків і зборів. Відповідальними за його проведення були голова Губвиконкому та завідуючий Губфінвідділом С.Д. Шалімов. Проведення та контроль за його здійсненням покладався на Губкомісію у складі 4-х чоловік та окружної трійки в сільських місцевостях.
В зв’язку з сніговими заметілями губфінвідділ подовжив термін проведення фінмісячника до 15 березня. З метою оперативного його проведення призначались Окрфінвідділом спеціальні чергові для отримання щоденних повідомлень про надходження податків. Прізвища злісних несплатників подавалися на шпальтах газет. Члени фінансово-податкової секції міськради тимчасово були звільнені від своєї основної роботи і мобілізовані на проведення фінмісячника. Серед них були О.І. Бабкін та А.Б. Берещанський, документи і матеріали яких зберігаються в фондах історичного музею.
Блискуче проведена фінансистами, економістами, вченими, під­приємцями у галузі торгівлі фінансова реформа 1922-1924 рр. приз­вела до припинення емісії грошових знаків, до запровадження твердої радянської валюти — червонця, який на світовому валютному ринку був вище англійського фунта стерлінга і дорівнював 5 дол.14,5 центам США; до стійкої грошової системи, що сприяло нормалізації і стабіліза­ції економічного життя, росту заробітної платні трудящих. Це зак­ріпило перехід до грошового справляння податків (на початку 1921 р. було відмінено сплачення податків у грошовій формі). Першим етапом грошової реформи було введення в обіг у листопаді 1922 р. червонців. Таким чином, в обігу з кінця 1922 р. знаходилися паралельно і радзнаки (які випускалися для по­криття дефіциту) і червонці, які мали забезпечити нормальний господарський обіг.
З листопада 1922 р по травень 1924 р. відбувався поступовий обмін грошових знаків, що були в обігу, на червонці. Проводилися акції “Недели червонца”, під час яких на них можна було купити значно більше товарів, ніж на радзнаки.
Таким чином, у практиці податкової системи періоду НЕПу проглядається прагнення до упорядкування і встановлення певної системи оподаткування. На основі застосованого диференційованого підходу намагалися охопити оподаткуванням усіх, хто зобов‘язаний сплачувати податки. Не можна не звернути уваги й на сус­пільне значення практики введення таких податків, що диктувалися життям і мали чітко визначене цільове призначення. І, звичайно, не дивлячись на специфічні особливості, фінансова система в часи НЕП спиралась на практику оподаткування дореволюційної Росії і відтворювала ряд її рис. На тлі колосального бюджетного де­фіциту і паперово-грошової емісії реформування податкової політи­ки оголошувалося надударним завданням.

Використані джерела та література:

  1. ДАДО. Ф. 1580.
  2. Збірник Декретів РІК та постанов Раднаркому УСРР. – Харків, 1921.
  3. Звезда – орган Катеринославського губвиконкому та комітету КП(б)У. За 1922- 1926 рр.
  4. Збірник узаконень розпоряджень робітничо-селянського уряду України. Харків, 1922.- 26 січня. № 6; 1923. — 24 лютого, 2, 17-18 квітня . № 371; 1923. -12 жовтня.
  5. Фонди ДІМ. Справи В.Ю.Олега, О. І. Бабкіна, А. Б. Берещанського.

Автор: Цимлякова Т.М. — с.н.с. відділу «історії України і краю 1917 — 1945 рр.»

Джерело: Скарби бузеїів: збірник статей. Матеріали обласної наукової конференції до Міжнародного дня музеїів 2003 р. — Дніпропетровськ: АРТ-ПРЕС, 2005. — 156 с.



Hosting Ukraine Проверка тиц