Днепропетровский национальный исторический музей

Розкуркулення всупереч марксизму (Документована хроніка)

У свідомості багатьох громадян зі словом «розкуркулення» пов’язуються події початку 1930-х рр., коли здійснювалася політика суцільної колективізації.
Але це не зовсім так. Архіви свідчать, що розправу над заможними селянами сталінське керівництво готувало заздалегідь, з року в рік посилюючи тиск на них. В Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (ЦДАВО) зберігається ціла низка документів про це*.
11 липня 1923 р. ВУЦВК прийняв постанову «Про порядок розкуркулення на селі» 1. Невдовзі це питання розглядається і на засіданні РНК УСРР 2. Здається, що то було початком здійснення ліквідації потенційних ватажків селян.
Не покладаючись на сільради, КНС та партосередки (останніх на селі було ще не так багато), ДПУ-НКВС створили на селі таємну мережу інформаторів, які були «очима і вухами» охоронців «революційних завоювань» 2.
В середині 1920-х рр. тінь «куркульської небезпеки» згущували представники так званої «нової опозиції». На XIV з’їзді партії Л. Б. Каменев розцінив полегшення оренди землі та пільгові умови найму робочої сили як «поступку куркулю», як «куркульський ухил». А Г. Є. Зінов’єв висунув гасло: «Куркульський ухил є куркульський ухил, і цьому куркульському ухилу треба показати більшовицький кулак!» 3
Саме в цей період більшовицький уряд створив штучні «ножиці цін», виникла хлібозаготівельна криза, винуватцем якої зробили куркуля. А звідси заборона на продаж йому складних сільгоспмашин, обмеження у кредиті, надмірно високі податкові ставки, позбавлення виборчих прав, суспільне презирство і т. і.
Справа «розкуркулення» була постійно на увазі партійно-радянського керівництва, тому регулярно збиралися зведення, підбивалися підсумки. А після «з’їзду колективізації» (XV з’їзд ВКП(б) у 1927 р.) наступ на куркуля посилюється, збільшується кількість документів з цього   питання.   Крім «постанов» та «інформаційних зведень» з’являються і такі, наприклад, як «Програма вивчення наступу на куркуля за час після з’їзду», датована 1929 р.4.
Старе гасло «Розподіляй та володарюй» більшовики теж використовували, нацьковуючи незаможних на куркулів, що давало можливість видавлювати з села все більше і більше коштів на індустріалізацію.
Зростаючі ускладнення під час хлібозаготівель Сталін та його оточення пояснювали тим, що це «куркулі своєю антирадянською агітацією протидіяли успішному виконанню політкампанії на селі». Тому в 1928 р було прийнято рішення про податкове придушення куркулів. Списки куркулів та розмір так,званого «експертного» податку складалися податковими комісіями сільрад. Податок цей був в декілька разів більше, ніж звичайний щорічний.
Під час проведення кампанії по накладанню та стягненню «експертного» податку не обійшлося без свавілля місцевих посадових осіб. 19 січня 1929 р. на ім’я голови ВУЦВКу Г. І. Петровського надійшла скарга від студента Криворізького педтехнікуму Грицька Висоцького, батько якого буз ув’язнений за несплату «експертного».
Максим Трефілович Висоцький ні «до», ні «після» революції до прошарку куркулів не належав, але голова Петровської сільради на засіданні податкової комісії наполягав на своєму: «…я з нього шкуру зніму, коли є за що сина вчити на червоні студенти, то хай плате й налог». А ще більше голову обурило те, що М. Т Висоцький купив газету з Законом про сільгоспподаток і доказував у сільраді, що незаконно на нього поклали такий великий податок — 175 крб. Тому голова на черговому засіданні податкової комісії знову погрожував М. Т. Висоцькому: «…я його навчу як з законами носитися» 5.
Подібних нехтувань правами селян як одноосібників, так і колгоспників в житті села було через край. Про це свідчать численні скарги селян і листи завідуючого приймальнею голови ВУЦВКу, які надсилалися головами райвиконкомів, а з райвиконкомів йшли листи до голів сільрад. Коло замикалося, і селянин, який поскаржився, страждав ще більше» 6.
«Експертний» податок 1928/1929 фінансового року дав більшовикам бажані результати. До революції куркулів було 12—13% від загальної кількості селян. Після 1917 р. їх залишилося 3,5—4%. А після впровадження «експертного» податку — 1,4%. Тобто ніякої загрози радянському державному ладу з боку куркульства не існувало.
Але саме в 1929 р. майже щомісяця верховною владою і урядом СРСР, а потім, відповідно, верховною владою та урядом УСРР приймалися постанови стосовно куркулів:
—    у січні про лжекооперативи, за якою значна кількість сільгоспартілей була розформована як прокуркульська;
—    в лютому — вдруге вирішено обкласти найбільш заможних селян сільгоспподатком по руйнівних індивідуальних ставках;
—    у травні — про ознаки куркульських господарств;
—    у червні сільським радам надано право конфісковувати за несплату податків майно заможних родин з передачею 1/4 його бідноті; в цьому ж місяці — «Про порядок утримання в виправно-трудових закладах в’язнів, які належать до класово-ворожих елементів». У відповідності з цією постановою з ув’язнених куркулів стягувалася вартість їх утримання в виправно-трудових закладах7.
—    в липні — «Про поширення прав місцевих рад щодо сприяння виконанню загальнодержавних завдань і планів», яка своїм вістрям була спрямована проти куркулів і починалася словами: «Щоб приборкати куркульсько-спекулянтські елементи…» 8;
—    в серпні — «Про ознаки куркульських господарств, на які поширюються правила Кодексу законів про працю УСРР», на підставі якої Наркомат Земельних Справ України у жовтні підготував розпорядження «Про підвищення на 30% такс оплати землевпорядчих робіт для куркульських господарств». Застосовувалися ці підвищення з 1 січня 1929 р. Крім того, наприкінці серпня більшовицькою пресою розпочата кампанія проти куркулів.
Згадані і незгадані постанови 20-х років — це лише політика «обмеження» куркуля, а 27 грудня 1929 р. Сталін наголосив про перехід до політики ліквідації куркульства як класу «на грунті масового вступу середняків у колгоспи». Насправді ж на цей час різними формами кооперування (ТСОЗи, артілі, комуни) було охоплено лише 4% селянських господарств. Навіть із сільських комуністів в колгоспи ввійшло трохи більше половини — 55,3% 9
Деякі історики вважають, що цей крок Сталін зробив без погодження з Політбюро ЦК ВКП(б). Здається, що це не так. Майже за два тижні до проголошення курсу на «ліквідацію» в Харкові — столиці УСРР, вже був такий документ: «Про надання Особливій Нараді при Колегії ДПУ УСРР права конфіскації майна осіб, які підлягають до адміністративного заслання». Це проект постанови ВУЦВКу та зауваження ДПУ до проекту 10. Документ свідчить про під-готовку до масових адміністративних заслань куркулів.
Деякі з розорених політикою «обмеження» куркулів стали колгоспниками, але в 1931 р. їх «вичистили» з колгоспів.
11 січня 1930 р. орган ЦК. ВКП(б) газета «Правда» на першій сторінці друкує гасло: «Ліквідація куркульства як класу ставиться у порядок денний». Через чотири дні на засіданні спецкомісії Політбюро під головуванням Молотова розпочата підготовка постанови ЦК ВКП(б) «Про заходи по ліквідації куркульських господарств в районах суцільної колективізації». Цей документ був прийнятий 30 січня.
А щоб куркулі не повтікали від «ліквідації», 1 лютого ЦВК і РНК СРСР прийняли постанову «Про заборону самовільного переселення куркульських господарств і розпродаж ними майна». За декілька тижнів до появи цього документу райвиконкоми були телеграмою поінформовані про необхідність застосування цієї міри до куркулів.
Саме в лютому скрізь почали засідати «окружні та районні партійні трійки по проведенню кампанії ліквідації куркульства як класу», а по селах створювалися комісії по розкуркуленню.
Куркулів поділяли на три категорії. До першої зараховували тих, хто найбільш активно виступав проти радянської влади. їх ув’язнювали під суворий режим утримання, сім’ї згодом позбавлялися майна і висилалися в північні райони СРСР. Сім’ї куркулів другої категорії в повному складі відправляли туди ж. Куркулів третьої категорії також позбавляли майна, але залишали в цьому ж районі 11.
В архіві УВС по Дніпропетровській області зберігається багато «облікових карток» на розкуркулення. Так, у справі № 1 «Документи на висланих куркулів по Апостолівському району за 1931 р.» оправлено 59 карток, а висланих 286 чоловік. По Синельниківському району — 123 картки, висланих близько 600 чоловік. По Новомосковському — 114 карток, висланих більше 500. По Божедарівському — 105, висланих — 440. Таким чином, приблизна кількість висланих із 54 районів Дніпропетровської області лише в 1931 р. досягає 25 тисяч чоловік. Для більшості з них адреси заслан-ня — Архангельск та Котлас «.
20 травня 1931 р на ім’я секретаря ЦК КП(б)У С. Косіора надійшла телеграма від секретаря ЦК ВКП(б) П. Постишева з вимогою вислати з України на Південний Урал 30.000 куркульських родин, тобто 135—140 тисяч чоловік, забезпечених тримісячним запасом продуктів і мінімальним інструментом (сокири, лопати, пилки). 29 травня відповідна телеграма-рознарядка за підписом С. Косіора була відправлена до всіх райвиконкомів 12. Не дивлячись на попередження ретельно відбирати тільки куркулів, на Південний Урал потрапило багато некуркулів. Саме так було і з родиною вдови Олени Кирдань з Покровського району нашої області, яка була «розкуркулена»- за відмову вступити до колгоспу. О. О. Кирдань — мати десятьох дітей, мала дві корови. В разі вступу, вона повинна була здати в колгосп коров-годувальниць її дітей. В історичному музеї ім. Д. Яворницького, на виставці «Це не повинно повторитися», експонуються фото О. О. Кирдань і рушник, яким її родина користувалась на засланні.
Якщо в місцевих архівах зберігаються первинні документи, то на гору, до вищих органів влади та управління, надсилалися лише цифри у вигляді «Відомостей про ліквідацію куркульських господарств». Так, у справі № 686 фонду № 27 ЦДАВО зберігається багато «Відомостей…», зібраних лише за період із грудня 1930 р. до квітня 1931 р. В Покровському районі за цей період було розкуркулено 253 господарства, з них за межі України вислано 117, тобто більше 550 чоловік.
Газети, від місцевих до центральних, постійно висвітлювали ходу «ліквідації» і тому вільно, чи невільно стали одним з організаторів соцзмагання сіл, районів, округів, а потім областей під неофіційним гаслом «Хто більше «ліквідує»?
Коли всі куркулі були «ліквідовані», генсек підказав своїм поплічникам, що є ще «підкуркульники», і справа «ліквідації» тривала далі.
Одним із поплічників Сталіна був М. М. Хатаєвич, який «відзначився» в Середньоволзькій області, влітку 1932 р. він призначається на посаду другого секретаря ЦК КП(б)У, в січні 1933 р. його пересунули на місце третього секретаря і одночасно він очолив Дніпропетровський обком. До цього часу куркулів вже не залишилося, селяни пограбовані і голодують, а треба готуватися до весняних польових робіт і збирати насіннєві фонди. Рапортувати нічим. Не допомагають ні арешти і ув’язнення до концтаборів 50-ти комуністів, ні «чорна дошка», на яку тепер заносять відстаючі райони з зазначенням прізвищ секретарів райкомів і голів райвиконкомів.
І спритний М. М. Хатаєвич звертається до ЦК КП(б)У з проханням дозволити йому за «саботаж сівби вислати поза межі області на Північ 1000 господарств колгоспників і одноосібників». ЦК КП(б)У на засіданні 3 березня 1933 р. (протокол № 105) ухвалив:
а)    відхилити пропозицію Дніпропетровського обкому;
б)    запропонувати обкому здійснювати вилучення особо
злісних елементів-контрреволюціонерів, які організовують
саботаж сівби, в порядку роботи ДПУ» 13. Нам з вами вже
відомо, як завзято, із перевиконанням працювали тоді на
ниві репресій співробітники ДПУ.
Лише коли сільське господарство було зведено нанівець, И. В. Сталін і Молотов 8 травня 1933 р. підписали документ, в якому зазначилося: «Внаслідок наших успіхів на селі наступив момент, коли ми не терпимо нужду в масових репресіях, які торкаються, як відомо, не тільки куркулів, а і одноосібників і частки колгоспників… Негайно припинити всілякі масові виселення селян». «Успіхи на селі» були лише негативні. Загальна кількість розкуркулених господарств досягла 15, 17 і навіть 20%, а стан економіки країни був такий, що Політбюро ЦК ВКП(б) ще 1 лютого 1933 р. прийняло постанову: «Заборонити всім відомствам, республікам та областям до опублікування офіційного видання Держплану СРСР про підсумки виконання першої п’ятирічки видання яких-небудь інших підсумкових робіт як зведених, так і галузевих і районних з тим, що і після офіційного видання підсумків п’ятирічки всі роботи по підсумках мають бути видані лише з дозволу Держплану. Зобов’язати всі відомства представити в Держплан СРСР всі матеріали і роботи, які вони мають по підсумках першої п’ятирічки».
Ініціатор створення і негласний редактор «енциклопедії основ марксизму-ленінізму», як тоді називали «короткий курс історії ВКП(б)», Сталін у процесі «соціалістичної перебудови села» проігнорував К. Маркса, який в начерках відповіді на лист В. І. Засулич, датованих 1881 р., не тільки попереджав, а і виклав програму розвитку сільського господарства після пролетарської революції: «Спробуйте понад визначеної міри відбирати у селян продукти їх сільськогосподарської праці — і, не дивлячись на вашу жандармерію і вашу армію, вам не вдасться прикувати їх до ланів!..». Додамо від себе, що завдяки введенню паспортної системи в 1932 р., Сталіну вдалося «прикувати» селян-колгоспників навіть до «не своєї землі». «Середні цифри за останні десять років, — писав далі К. Маркс, — показують не тільки застій, а навіть падіння сільськогосподарського виробництва. Зрештою, вперше в Росії доводиться ввозити хліб, замість того щоб вивозити його… Треба створити середній сільський клас більш-менш заможної меншості селян. Якщо революція відбудеться в належний час, якщо вона-зосередить всі свої сили, щоб забезпечити вільний розвиток сільської   громади,   остання незабаром стане елементом відродження російського суспільства і елементом зверхності над. країнами, які перебувають під ярмом капіталістичного ладу» 14.
Як бачимо, Сталін та його оточення діяли всупереч не тільки здоровому глузду, а і марксизму.

* До відома читача додамо, що 18 документів із ЦДАВО, найбільш цікавих, пов’язаних із Дніпропетровщиною, у вигляді ксерокопій надійшли до фондів історичного музею ім. Д. Яворницького (18984—19002).

ПРИМІТКИ:

  1. ЦДАВО України, ф. 1, оп. 2 спр. 859, арх. 240.
  2. Там же, ф. 2, оп. 2, спр. 604, арк. 482,
  3. Тепцов Н. Коллективизация, ее пути и уроки. // Сельская жизнь, 1989, 10 березня.
  4. ЦДАВО, ф. 1, оп. 5, спр. 127, арк. 115—152.
  5. Там же, ф. 1, он. 5, спр. 346, арк. 32-34.
  6. Там же, ф. 1, оп. 7, спр. 145, арк. 44; спр. 147, арк. 12.
  7. Там же, ф. 1, оп. 5, спр. 32, арк. 95.
  8. Там же, ф. 1, оп. 5, спр. 32, арк. 208.
  9. Очерки истории Днепропетровской областной партийной организации. Днепропетровск, 1979. С. 279.
  10. ЦДАВО, ф. 1, оп. 5, спр. 60, арк. 28.
  11. Архів УВС Дніпропетровської обл., ф. 41, стр. 1, 6, 7, 9.
  12. Національна трагедія України (добірка документів) .//Військо України, 1993, № 11, с. 100—102.
  13. Там же. С. 113.
  14. Маркс К., Енгельс Ф. Твори, вид. 2, т. 19. С. 408—410.

Автор: Єлінов І. М. — ст. науковий співробітник ДІМу

Джерело:  З минувшини Подніпров’я. — Дніпропетровськ:  «Дніпро», 1995. — 177 с.



Hosting Ukraine Проверка тиц