Днепропетровский национальный исторический музей

Покликані часом (історія студентської фотокартки)

Під час створення виставки «Земля, Космос, Земля» було зібрано багато матеріалів, що розкривають участь видатних вчених і виробників у справі розвитку ракетно-космічної галузі України. До музейних фондів було передано понад чотирьохсот предметів і документів. Була створена повноцінна колекція, яка дає змогу відобразити участь Дніпропетровського ракетно-космічного центру у створенні бойових ракетних комплексів. Матеріали, що були зібрані, розповідають про видатних конструкторів і проектантів ракетної і космічної техніки, про заслужених головних і провідних спеціалістів Південного машинобудівного заводу і конструкторського бюро «Південне». Спільна діяльність великих колективів розробників і виробничників була підпорядкована головному — створенню ракети власної розробки. Але для досягнення цієї мети дуже потрібні були вискококваліфіковані кадри, які б мали спеціальну підготовку і освіту. З цією метою було прийнято рішення уряду країни про створення фізико-технічного факультету при Дніпропетровському держаному університеті [15, 25, 26]. Навряд чи ще якийсь вуз України може пишатися такою блискучою плеядою своїх випускників, тих, кому судилося зайняти ключові позиції у пріоритетних галузях науково-технічного прогресу, ракетобудування, державного управління. Завдяки вихованцям фізтеху Дніпропетровськ став космічною столицею України. Сформований у Дніпропетровську протягом другої половини ХХ століття унікальний навчально-науковий і виробничий комплекс «Фізико-технічний інститут — ДКБ «Південне» — ВО «Південний машинобудівний завод» за потенційними можливостями підготовки висококваліфікованих кадрів, створення нової техніки, освоєння космічного простору не має рівних у світі.
Серед зібраних матеріалів звертає на себе увагу велика групова фотографія випускників фізико-технічного факультету ДДУ 1967 року за спеціальністю «Виробництво літальних апаратів» і кваліфікацією «інженер-механік».
Випускниками вузу стали представники інженерно-технічних робітників «Південного машинобудівного заводу». Вчорашнім фронтовикам та демобілізованим після довгих років служби в армії солдатам, що прийшли працювати на завод, бракувало глибоких теоретичних знань і практичних навичок, щоб виконувати експерементальні завдання, що розробляли конструктори КБ «Південне». Цю проблему негайно треба було вирішувати. У 1961 р. на громадських засадах при заводі був створений робітничий факультет [15, 87]. Його слухачами стали робітники і службовці. Заняття на рабфаці проводилися тричі на тиждень по чотири години за програмою середньої школи студентами фізико-технічного факультету. Тоді ж згідно з наказом Міністерства загального машинобудування на заводі було створено філіал кафедри фізико-технічного факультету, де викладався курс «Організація і планування виробництва» [15, 73]. Першим завідувачем філіалу кафедри було призначено директора заводу професора Олександра Максимовича Макарова. Його зображення розміщено поряд з викладачами і студентами, які пройшли курс рабфаку і у 1964 році вступили до фізико-технічного факультету на скорочений термін  навчання — 2,5 роки, і успішно закінчили його у 1967 році.
На випускній фотографії обличчя людей, що стали видатними технологами і виробниками ракетно-космічної техніки в нашій країні. Це Макаров Олександр Максимович, Ягджиєв Лука Лазаревич, Команов Геннадій Геннадійович, Січовий Володимир Іванович, Головін Петро Васильович, які стали Героями Соціалістичної Праці, Героями України, лауреатами Ленінської та Державної премій, кавалерами багатьох державних нагород.
Макаров Олександр Максимович (1906-1999) — керівник виробництва, двічі Герой Соціалістичної Праці (1961, 1976). Народився 12 вересня 1906 року в станиці Цимлянська Ростовської області Російської Федерації у робітничій родині. 1924-1928 рр. — слюсар Доно-Кубанського річкового пароплавства. 1928-1933 рр. — студент Ростовського механічного інституту інженерів шляхів сполучення. 1933-1938 рр. — заступник директора Ростовського науково-дослідного інституту, директор авторемонтної станції; 1938-1940 рр. — директор авторемонтного заводу у м. Могилів. 1940 р. — засуджений на 8 років позбавлення волі, 1941 р. — був звільнений за амністією. 1941-1948 рр. — директор заводу малолітражних двигунів у м. Петропавлівськ (Казахстан), директор заводу «Червона Етна» у м. Горькому (тепер Нижній Новгород, Російська Федерація) [13], директор  мотоциклетного  заводу у м. Ірбиті Свердловської  (Єкатеринбурзької) області Російської Федерації; 1948-1954 рр. — директор заводу допоміжного устаткування у м. Дніпропетровську; 1954-1961 рр. — головний інженер — заступник директора Державного союзного заводу №586 (тепер виробниче об’єднання «Південний машинобудівний завод»); 1961-1986 рр. — директор виробничого об’єднання «Південний машинобудівний завод»; 1986-1991 рр. — старший інженер-консультант виробничого об’єднання «Південний машинобудівний завод» [8, 66]. Присвятив своє життя розвитку ракетно-космічної галузі. З його ім’ям пов’язані розробки і створення усіх без винятку бойових ракет, ракетно-космічних комплексів, штучних супутників Землі, розвиток тракторного виробництва, випуск товарів широкого вжитку [12, 151]. Лауреат Ленінської премії (1960), Державної премії СРСР (1981), премії ім. М. Янгеля. Почесний громадянин м. Дніпропетровська (1978). Нагороджений п’ятьма орденами Леніна, двома орденами Трудового Червоного Прапора, орденами Ярослава Мудрого V ступеня, Дружби народів, Жовтневої революції [9], [7, 383].
Ягджиєв Лука Лазаревич (29.06.1910 р., с. Желябівка Крим — 15.08.1993 р., м. Дніпропетровськ) — фахівець в галузі ракетної техніки. В 1938-1941 рр. — навчався в Ленінградському політехнічному інституті. В червні 1941 р. пішов добровільно на фронт Великої Вітчизняної війни. Після закінчення війни без відриву від виробництва  продовжив навчання і закінчив Дніпропетровський державний університет по спеціальності «Двигуни літаючих апаратів» (1963). Одержав призначення на роботу у виробниче об’єднання «Південний машинобудівний завод» (у 1951-153 рр.) начальником виробництва — заступником головного інженера (1953-1965 рр.), і головним інженером  — першим заступником генерального директора виробничого об’єднання «Південмаш» (1965-1977 рр.). Він вніс особистий вклад в розробку та виготовлення міжконтинентальних бойових ракет, ракет-носіїв і супутників різноманітного призначення. Нові високоефективні технології та  унікальне обладнання, яке не має аналогів, були розроблені за його особистою участю, дозволили створити космічні ракети-носії «Циклон», «Дніпро», «Зеніт» («Морський старт») [14, 102]. Звання Героя Соціалістичної Праці за видатні ус-піхи в створеннії ракетної техніки і забезпечення успішного польоту людини в космічний простір було присвоєно Указом Президії Верховної Ради СРСР 17.06.1961 р. Звання лауреата Ленінської премії (1966) та Державної премії (1977) він отримав за видатні успіхи в створенні спеціального машинобудування [8, 67]. Нагороджений 16 орденами і медалями, серед яких три ордени Леніна.
Команов Геннадій Геннадійович (1924-2003 рр.) — фахівець в галузі ракетної техніки, Герой Соціалістичної Праці (1969). Народився 4 лютого 1924 р. у Ясиноватій Донецької області в родині залізничного службовця, 1942 р. — закінчив школу на Уралі, 1942-1943 рр. — курсант школи авіамеханіків в м. Кургані. 1943-1945 рр. — механік 20-го бомбардувального авіаційного полку 3-ї бомбардувальної авіаційної дивізії. Про участь у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр. нагадувала тяжка контузія та бойові нагороди: три ордена і 11 медалей. У 1949-1952 рр. — став студентом Дніпропетровського гірничого інституту. Рішення уряду України про створення фізико-технічного факультету при Дніпропетровському державному університеті сприяло тому, що Геннадій Команов в складі групи кращих студентів був переведений до університету, а у 1954 р. закінчив його за кваліфікацією «інженер-механік» в галузі ракетної техніки [15, 29]. Направлення на роботу до «Південного машинобудівного заводу» (у той час п/с 186) стало путівкою у життя, яке на сорок дев’ять років нерозривно було пов’язане з ракетною тематикою [18, 157]. У 1954 р. — заступник начальника цеху Південного машинобудівного заводу, 1957-1963 рр. — начальник цеху головної зборки, 1963-1965 рр. — начальник виробництва по стендових випробуваннях ракетних двигунів; 1965-1974 рр. — начальник виробництва; 1974 -1976 рр. — заступник директора по спеціальному ракетному будівництву; 1977 р. — головний інженер, перший заступник Генерального директора виробничого об’єднання «Південний машинобудівний завод»; 1982 р. — директор Дніпропетровського науково-дослідного інституту технології машинобудування. 1996 р. — Генеральний директор Національного центру аерокосмічної освіти молоді України [6], [7, 294]. Основні напрямки науково-практичної діяльності: дослідження надійності  ракет під час виробництва, розробка наукових методів зварювання та контролю  за якістю та герметичністю паливних баків ракет. Приймав безпосередню участь в організації роботи по створенню чотирьох поколінь бойових ракет, ракет-носіїв та космічних апаратів за проектами конструкторського бюро «Південне», космічного ракетного комплексу «Зеніт», ракет-носіїв «Циклон-2», «Циклон-3», командних ракет «Периметр», в розробці і створенні першого у світі бойового залізничного ракетного комплексу. Автор 60-ти наукових праць, мав 25 авторських свідоцтв про винаходи. Лауреат Ленінської премії (1979), академік Міжнародної Академії біоенерготехнології (1995). Звання Героя Соціалістичної Праці за видатні успіхи у виконанні спецзавдань уряду було йому присвоєно Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23.07.1969 р. Нагороджений орденом Леніна (1961), золотою медаллю «Серп і Молот» (1969), орденом Трудового Червоного Прапора (1958, 1966). Ім’я Команова носить вулиця у м. Дніпропетровську [4]. У фондах історичного музею укомплектовано меморіальній комплекс матеріалів Команова Г. Г., що включає 60 одиниць зберігання. Це фотографії різного періоду, документи, листи з фронту, грамоти, диплом про присвоєння Ленінської премії, грамота Героя Соціалістичної Праці, посвідчення, вітальні адреси, пам’ятні медалі, значки.
Одним з виробничників, який працював на заводі з 1946 року і закінчив навчання на фізико-технічному факультеті у 1967 р., і чий портрет бачимо на груповій випускній фотографії, був Головін Петро Васильович.
Головін Петро Васильович  (1916-1981), Герой Соціалістичної Праці (1969), керівник підрозділу ракетно-космічного виробництва. Народився 22.12.1916 р. у м. Катеринославі у родині робітників. 1932 р. — одержав освіту у фабрично-заводському училищі, став токарем-лекальником. 1937-1940 рр. — служба в Червоній Армії. 1941-1945 рр. — учасник Великої Вітчизняної війни. 1946 р. — токар інструментального цеху автомобільного заводу у м. Дніпроперовську. 1958 р. — закінчив механічний технікум, призначений начальником інструментального цеху №51 заводу №586 [9]. Закінчив у 1967 р. повний курс по спеціальності «Виробництво літальних апаратів». Рішенням Державної екзаменаційної комісії від 19 червня 1967 р. йому було присвоєно кваліфікацію «інженер-механік» і видано диплом про вищу освіту за номером Ч №594016 від 20 червня 1967 р. Цей диплом разом з багатьма іншими документами  (посвідчення, дипломи, грамоти, фотографії, військовий та профспілковий квитки, листи з фронту, військові  характеристики) знаходяться у фондах музею. За видатні заслуги у виконанні спеціальних  завдань Уряду СРСР Президія Верховної Ради СРСР Указом від 23 липня 1969 р. присвоїла йому звання Героя Соціалістичної Праці. На честь Головіна П. В. на будівлі цеху № 52, де він 28 років працював начальником цеху, була відкрита меморіальна  дошка з його портретом. На його честь було названо один із провулків у районі нових будівель у Краснопіллі [5]. Нагороджений 3 орденами Леніна (1961, 1966, 1969), орденом Знак Пошани (1955), орденом Трудового Червоного прапора (1963), орденом Червоної Зірки (1942, 1943), орденом Вітчизняної війни І ступеня (1945).
А ось студента-випускника 1967 року Січового Володимира Івановича на час закінчення вузу знали усі, хто працював на «Південному машинобудівному заводі» і в КБ «Південне», бо він займав посаду головного диспетчера виробництва.
Січовий Володимир Іванович  (1929-2005), Герой України (1999), лауреат Ленінської (1999) та Державної премій (1977), керівник виробництва. Народився 10 травня 1929 р. у м. Інгулець Дніпропетровської області в родині робітника. 1944-1948 рр. — працював токарем, 1948-1952 рр. — навчався в Херсонському судно-механічному технікумі, працював на заводі № 873 в Херсоні. 1952-1954 рр. — інженер, старший інженер. 1954-1966 рр. — начальник відділення, заступник начальника цеху, начальник цеху; 1966-1978 рр. — головний диспетчер виробництва, начальник виробництва — заступник директора виробничого об’єднання «Південний машинобудівний завод» в Дніпропетровську. У 1967 р. закінчив фізико-технічний факультет Дніпропетровського державного університету за спеціальністю «Виробництво літаючих апаратів». 1978-1993 рр. — заступник генерального директора по виробництву, 1993-2005 рр. — перший заступник генерального директора по виробництву ПМЗ [7, 565]. Усі його посади за життя пов’язані зі словом «виробництво». «Треба йти на задачу», — ця фраза  часто злітала з його вуст при підведенні підсумків обговорення виробничої проблеми, стала крилатою на заводі і в КБ «Південне». Якщо зробити спробу описати стиль керівництва Січового В. І., то це буде єдине слово «універсальний». Бо він вмів бути і принципово жорстким і м’яким демократичним, але завжди технічно та економічно грамотним. Зробив значний внесок у створення і освоєння бойових ракетних комплексів 8К67, 8К67М, 15А14, 15А16, 15А18, 15А18М, ракет-носіїв «Зеніт» і «Циклон». Один із основних організаторів освоєння, відпрацювання і поставки ракет-носіїв «Зеніт-3SL» для міжнародної програми «Морський старт». Під його керівництвом і за його безпосередньою участю відпрацьована технологія виготовлення ємкостей паливних відсіків ракет 15А18, 15А18М (СС-18), освоєно виготовлення розгінних блоків ракетно-космічного комплексу «Енергія-Буран» (11К25), створено чотири покоління міжконтинентальних балістичних ракет, більш як 400 штучних супутників Землі, зразки міського електротранспорту, вітроенергетичних установок, впровадив ряд заходів по підвищенню якості і надійності народногосподарських виробів.
Указом Президента України від 8 травня 1999 р. за визначні особисті заслуги перед Українською державою у створенні ракетно-космічної техніки нагороджений відзнакою Президента України «Герой України» з врученням  ордена «Держава» [16]. Нагороджений орденом Леніна (1971), орденом Трудового Червоного Прапора, орденом «Знак Пошани» (1976).
Відійшли у минуле і стали далекими і легендарними для нового молодого покоління п’ятидесяті та восьмидесяті роки минулого століття. Нові відомості про видатних конструкторів, технологів і виробників ракетно-космічної техніки в нашій країні зможуть доповнити існуючу інформацію про діяльність фахівців найвищого гатунку, яких по праву називають золотим фондом і окрасою української нації.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:

  1. Генеральний директор // Днепр вечерний. — 1982. — 14 января.
  2. Главная высота // Днепр вечерний. — 1980. — 24 января.
  3. Державних нагород удостоєні. VІІ вип. — Х., 2003. — 352 с.
  4. Імена України. Біографічний щорічник. — К., 1999.
  5. Июльские рассветы // Днепр вечерний. — 1973. — 5 июля.
  6. Команов Геннадий Геннадиевич. Некролог // Днепр печерний — 2003. —  2 июля.
  7. Мелуа А. И. Ракетная и космическая техника. — М. -СПб., 2003.
  8. Паппо-Корыстин В., Платонов В. Днепропетровский ракетно-космический центр. Краткий очерк становления и развития. ДАЗ-ЮМЗ-КБЮ. Хроника дат и событий. — Д., 1994. — 180 с.
  9. Платонов В. Макаров Александр Максимович. — Д., 2006.
  10. Платонов В. Ракетный зубр // Зеркало недели. — 1996. — 7 сентября.
  11. Призваны временем // Кол. авт. под редакцией Конюхова С. — Д.: Арт-Прес, 2004.
  12. Професори Дніпропетровського національного університету: Біографічний довідник. — Д: ДНУ, 2003. — 320 с.
  13. Рыцарь ракет // Наше місто. — 2006. — 2 серпня.
  14. Сатин В., Джур С. Развитие ракетно-космической техники на Украине. — Д., 2001.
  15. Секретний підрозділ галузі: Нариси історії фізико-технічного інституту ДНУ. — Д., 2001. — 376 с.
  16. Создатели ракетной техники // Урядовий кур’єр. — 1999. — 8 травня.
  17. Стацюк Б. Из племени героев // Днепр вечерний. — 1982. — 1 апреля.
  18. У космодромов — человеческий лик // Днепр вечерний. — 1999. — 3 февраля.


Автор: Шейміна Н.М.  с.н.с. ДІМ

Джерело:  Видатні особистості Музейна персоналістика (Матеріали обласної музейної конференції до Міжнародного дня музеїв та 75-річчя Дніпропетровської області)



Hosting Ukraine Проверка тиц