Днепропетровский национальный исторический музей

Палаючий вітер Афганістану (пам’яті воїна-афганця Олексія Півторацького)

Афганістан — пам’ятна сторінка в біографіях героїв — молодих робітників, колгоспників, студентів.
Гранітна велична стела зметнулася в блакитну лазур неба. Унизу, на граніті, викарбувані слова: «Воїнам-інтернаціона-лістам за самовіддане, безкорисливе виконання свого обов’язку». Цей пам’ятник стоїть в центрі селища Васильківка. Споруджений він у 2005 році в знак глибокої вдячності воїнам-інтернаціоналістам за самовіддане, безкорисливе виконання свого обов’язку.
Минають роки за роками, і знову весна дарує всім нам духмяний запах квітучих дерев та квітів, зігріває теплом землю і все живе на ній. Та скільки б не минуло літ, доки ми живі, нам не забути палючий вітер Афганістану, те пекло, про яке довго ніхто нічого не знав. А там йшла справжня війна і гинули наші героїчні кращі хлоп-ці. Вони, як і всі в юності, любили життя, мріяли про щастя, писали вірші і вечорами, під час перепочинку, під гітару співали пісень.
У нас в районі 92 чоловіки, колишніх воїнів-інтернаціоналістів, яких життя кинуло в далекий  гірський край у вир війни. Наші земляки Михайло Бондаренко, Андрій Марченко, Олексій Півторацький повернулися на рідну землю в «чорному тюльпані» і назавжди залишилися молодими.
Про всіх них пам’ятають. В селищі Васильківка названа вулиця, на якій проживав Михайло Бондаренко, його ім’ям. В селищі Чаплине, де навчався Олексій Марченко, прикріплено меморіальну дошку і оформлено стенд пам’яті воїна-афганця. Пам’ять про Олексія Півторацького шанують в рідному селі та в школі. В селі Григо-рівка Васильківського району проживають батьки Олексія Півторацького Микола Антонович та Галина Степанівна і його брат.
Мешкають вони у Григорівці на центральній вулиці, яка зв’язує між собою два райони. Донедавна ця вулиця називалася Червоноармійською, а ще раніше — Битою, а після жовтневих свят 1989 року їй назавжди надано ім’я Олексія Півторацького.
Народився Олексій 29 березня 1965 року. Мама Олексія, Галина Степанівна, згадує про сина: «З дитинства ріс кмітливим і допитливим, все йому було цікаво знати: як змайструвати планера і як виросли квіти, випиляти лобзиком з фанери вигадливий візерунок чи дістати і прочитати якусь цікаву нову книгу. До нього все в житті приходило рано, бо не хотів і не вмів відставати від старшого брата і від сусідських хлопчаків. Він і до школи пішов «за компанію» — на рік раніше».
В сім’ї Півторацьких Альошу всі пам’ятають доброзичливим, співчутливим. Бабуся нахвалитися не могла своїм помічником. Навчаючись в Григорівській середній школі, займався спортом — про це свідчать дипломи, одержані в школі в 1978 році.
Після 8-го класу Олексій разом з однокласником Григорієм Рєпою вступив до Новомосковського сільськогосподарського технікуму. Гриша на зоотехніка вирішив вчитися, а Олексій на агронома. Взяла гору любов до села, до рослин, до всього живого на землі. В технікумі познайомився з Олександром Дяченком з Покровського району і служили вони разом в одному пеклі.
Минуло багато років як не стало Олексія, але друзі його не забувають — відвідують його могилу і не забувають його батьків.
У Васильківському краєзнавчому музеї зберігається фото, його листи з Афганістану, дипломна робота, яку він писав, навчаючись в радгоспі-технікумі, який закінчив у 1982 році, отримавши диплом за спеціальністю «Агрономія».
30 січня 1984 року загинув Олексій, виконуючи інтернаціональний обов’язок. В сім’ї зберігаються фотографії, де Олексій з друзями, батьками, з нареченою. Високий, худорлявий, білочубий. Таким був у житті, таким і в пам’яті  лишився всіх, хто його знав. Бережуть тут, як гіркі і дорогі спогади, його короткі солдатські листи, орден Червоної Зірки, медаль «Воїну-інтернаціоналісту», Почесну грамоту Президії Верховної Ради СРСР, все, що нагадує про найдорожче, про сина.
Не судилося молодому агроному працювати на рідній землі, вирощувати хліб на полі, яке нині називають його поле, «Поле Олексія Півторацького». Тільки спробував смак нелегкої хліборобської долі, тільки навчився заробляти хліб своїми руками — покликала служба. Виряджали на два роки, а вийшло… З травня 1983 року він працював в колгоспі імені Богдана Хмельницького за фахом агроном-раціоналізатор.
2 жовтня 1983 року був призваний в ряди Радянської Армії. Службу проходив в ДРА. Виконуючи бойове завдання, вірний вій-ськовій присязі, проявив стійкість, мужність і героїзм. Був тяжко поранений і помер в госпіталі 30.01.1984 року. Посмертно нагоро-джений орденом Червоної Зірки.
Григорівська сільська рада Васильківського району Дніпропетровської області п’ятого скликання на третій сесії прийняла рішення «Про заснування місцевого турніру з волейболу пам’яті воїна-афганця Олексія Півторацького», який проводиться з 1999 року. Ініціатором заснування вважати вчителя фізкультури Григорівської ЗСШ Безуглого Юрія Павловича, який проводив фізичну підготовку і самого Олексія, коли він навчався в школі.
Турнір з волейболу проходить в школі кожен рік в день виводу військ з Афганістану — 15 лютого. Коли призивають молодь до Збройних Сил України, вони покладають квіти до могили Олексія Півторацького. 15 лютого воїни-афганці їдуть з квітами до могил побратимів — Михайла Бондаренка, Андрія Марченка, Олексія Півторацького, відвідують їх батьків. Вони пішли з Афганістану, але не всі кулі витягнуті з тіла, з душі. Рани заживуть не відразу. І тому, хто виявився в складному становищі, необхідно допомогти. Нехай скоріше загоюються рани — і від куль, і від образ.  Тільки у свідомості людей нехай ніколи не зникне афганський рубець. Коли 15 лютого 1989 року з Афганістану вийшов останній наш солдат, не було газети, яка б не присвятила ту чи іншу частину своїх шпальт цій події. Виконавши свій інтернаціональний обов’язок, воїни повернулися на Батьківщину до мирної праці. Їх вирізняє соціальна активність, непримиренність до зла, фальші, байдужості, направленість на великі справи.
В день виводу військ з Афганістану 15 лютого кожного року воїни-афганці традиційно збираються у Васильківському краєзна-вчому музеї, де оформлено альбом воїнів-афганців і присвячено стенд загиблим воїнам. В селі Григорівка в школі, де навчався Олексій Півторацький, проходить лінійка, присвячена пам’яті Олексія Півторацького. На ній завжди присутні рідні Олексія.

Автор: Атаманюк Н.О.

Джерело:  Видатні особистості Музейна персоналістика (Матеріали обласної музейної конференції до Міжнародного дня музеїв та 75-річчя Дніпропетровської області)



Hosting Ukraine Проверка тиц