Днепропетровский национальный исторический музей

Автографи Станіслави Глинської (із колекції Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І.Яворницького)

Автографи – унікальні рукописні джерела, які становлять цінність музейної колекції. Автограф (від гр. autos – сам і grapho – пишу) – власноручний авторський рукописний текст твору, а також лист, пам’ятний підпис або напис на книзі, журналі, листівці, фотографії, навіть просто підпис автора, історичного діяча, відомої людини. Зокрема, автографи видатних письменників старанно збираються і пильно зберігаються в архівах, музеях, книгосховищах, а також в приватних колекціях, є предметом вивчення текстологів, літературознавців, джерелознавців, редакторів, видавців. У музейній справі використовуються в експозиційній та виставковій роботі, вивчаються, систематизуються, каталогізуються і популяризуються.
Найбагатшу в Україні колекцію автографів українських письменників кінця XVII – XX століть зібрано у фондах відділу рукописів Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України, Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського НАН України, Національному музеї літератури України у Києві.
Основою колекції автографів видатних діячів літератури другої половини XIX – початку XX ст. у зібранні ДІМу є літературна та епістолярна спадщина Д.І.Яворницького, архів катеринославського товариства „Просвіта”, особисті фонди К.Котова, П.Щукіна, О.Єгорова, С.Глинської та ін. Це рукописи літературних творів, статей, листи, записні книжки, періодичні, книжкові видання, фотографії з дарчими написами. Серед імен відомих українських та російських письменників, у тому числі і катеринославських, Ц.Білиловський, І.Бєлоусов, Остап Вишня, М.Вороний, В.Гіляровський, О.Єгоров, О.Коваленко, О.Кониський, М.Костомаров, К.Котов, М.Кузьменко, І.Манжура, Олена Пчілка, М.Коцюбинський, Панас Мирний, Т.Романченко, Л.Старицька-Черняхівська, М.Старицький, Т.Сулима, І.Труба, М.Філянський, Г.Хоткевич, Д.Яворницький.
Архів С.Глинської, який нещодавно надійшов до фондів Історичного музею, містить більше ста рукописів її поетичних творів, написаних російською та польською мовами протягом 1910-1916 рр., чотири листи, вирізки із періодичних видань з опублікованими віршами, оповіданнями, статтями. Частина творів (біля 70 одиниць) — автографи, виконані на форматних аркушах паперу та зосереджені у п’яти зошитах. Інша частина — машинописні тексти ( біля 40 одиниць). Унікальними серед них є вірші, написані польською мовою („Ojczyznie”, „Zdala”). Вивчення всього цілісного комплексу відкриває у літературному житті Катеринославщини початку XX ст. нове ім’я з яскравим поетичним обдаруванням.
У 1910-ті роки жителям повітового містечка Верхньодніпровська Катеринославської губернії її ім’я було добре знайоме. Тут вона народилася, тут пройшли її дитинство і юність. Молодою, спрямованою у майбутнє, сповненою творчого запалу пішла вона із життя 25 (12) березня 1916р. Її творча спадщина склала б немалий поетичний збірник (біля 100 віршів). У творчості поетеси знайшла відображення епоха початку XX ст., однією із головних і трагічних подій якої була перша світова війна і пов’язані з нею події, які відбувалися на фронтах і мали відгуки у повітовому містечку Верхньодніпровську („Русский солдат”, „Умолк певец”, „Русские моряки”, „Солдату”, „В бой”, „Мать”, „Победы луч”). Для Станіслави це був період розквіту творчості, романтичної закоханості. Полька за походженням, вона народилася і виросла на берегах Дніпра, серед живописної української природи. Увібравши в себе багату палітру її фарб, співучі інтонації мови, вона багато рядків своїх віршів, статей присвятила рідному їй Придніпров’ю („Весной”, „Земле родной”, „Христос воскрес!”, „От сердца… (Верхнеднепровскому земскому собранию)”, „Без солнца (по поводу солнечного затмения 8.V.1914г.)”, „Памяти земской учительницы Е.А.Летючей”).
Вчилася, працювала завідуючою бібліотеки Верхньодніпровської земської управи, друкувала в газетах „Верхнеднепровский земский листок”, „Отклики жизни”, „Русская правда” свої оповідання, нариси, вірші, у яких щиро відгукувалася на події місцевого життя та життя Росії („Любовь – Подвиг – Безсмертие… (“К пятидесятилетнему юбилею Земства”, „Завет Старого Года”). Особливо відзначається її лірика, прониклива, чуттєва, наскрізь пройнята автобіографічними мотивами („Моя молитва”, „Цветы умирали”, „Мои песни – цветы”, „Загадка”, „Желание”, „Письмо”). У вірші „Польше” С.Глинська оспівує край, який став для неї другою батьківщиною, висловлюючи почуття щирої любові до праматері:

Польше

Не проклинай меня. Тебя я не забыла,
И, слившися душой с народом мне чужим,
Я в сердца тайниках всегда тебя любила,
Моляся трепетно страданиям твоим…
Моя ль вина, что я страной иною
Взлелеяна и благодарна ей:
Не мачехой, а матерью родною
Была она мне с самых юных дней…
Моя ль вина, что средь полей России,
Где вольный Днепр вздымает синий вал,
Мои глаза раскрылися впервые
И детский крик – крик жизни прозвучал?..
И мысль мою – своей волшебной далью
Будила сказка чуждых мне полей…
И песня русская своей святой печалью
От ранних лет звучит в душе моей…
И, чуждый мне лишь только по наречьи,
Народ Руси невольно близким стал,

… И с юных дней звук вольной русской речи
Отрадной музыкой мой детский слух ласкал
А в годы юности, когда вдруг зазвучала
Любви струна и Песнь лилась ея –
На языке чужом «люблю» я услыхала,
На языке чужом «люблю» сказала я…
И песню, что порой звучит в душе ликуя,
На языке чужом слагаю людям я…
Красив родной язык – но петь им не могу я,
Печалью русскою звучит душа моя…
Ты слышишь, родина, правдива я с тобою!
И если я виновна пред тобой,
То только в том, что преданной душою
Я не рвалась к тебе, люблю народ чужой…
Теперь, когда дымятся кровью реки,
И скорбно плачешь ты, страданье затая,
Участие и боль мне жгут слезами веки,
И рвусь к тебе душой, о родина моя!..

Вірш був написаний у відповідь на дорікання, що вона, полька, не співчувала і не була з батьківщиною, коли та була охоплена полум’ям світової війни. Він є своєрідною поетичною автобіографією письменниці, щирою, відкритою сповіддю душі.
С.Глинській належать драми у віршах „Ия”, „Любовь Орленка”, казка „Лебединая песня”, поема „Леди Годива”, стаття „Рукою недруга” пам’яті В.Бєлінського, А.Чехова, улюбленого поета Надсона, мініатюра „На распутьи” та ін. На деяких рукописах є написи, зроблені (ймовірно) рукою Максима Горького. Очевидно, після смерті письменниці хтось клопотав про видання її збірки. Аркуші пронумеровані, відповідно змістові укладені машинописні тексти поетичних творів, зроблені коментарі.
Цікавим у архіві є лист, надісланий С.Глинській від Бельгійського уряду з подякою за вірш, присвячений багатостраждальній Бельгії.
Про популярність С.Глинської серед читачів свідчить стаття-некролог, надрукована у газеті „Верхнеднепровский земский листок”(квітень 1916), замітка „Венок от крестьян на безвременную могилу”, а також присвячений їй вірш колишнього особистого секретаря російського драматурга О.М.Островського Миколи Антоновича Кропачова із Петрограду „Матери Станиславы Глинской”.
„Мои песни – цветы” – так С.Глинська називала свої вірші. Вона жила світом поезії, щедро приносячи до її храму натхненні рядки своїх творів. На одному зошиті з віршами вона цитує слова В.Бєлінського: „Поэзия – это биение пульса мировой жизни, это ее кровь, ее огонь, ее свет и солнце”. Згасаючи від невиліковної хвороби, за чотири дні до смерті, написала вона надзвичайно сумний і зворушливий вірш:

Во власти боли
Боль…жгучая боль мне на грудь опустилась
Сжигающим кровь покрывалом,
Но мысли свободной, что в сердце родилась,
Она не убьет своим жалом…
Пусть жуткие тени проносятся мимо,
И шепчут злорадно «попалась!»…
Но в сердце, как Ангел-Хранитель, незримо
Мысль – высшая радость осталась…
Пусть немощно тело, пусть боль его гложет,
Пусть стон мой проносится глухо,
Но Божьего дара – свободного духа
Убить своим жалом не может…

Після смерті своєї співробітниці, редакція „Верхнеднепровского земского листка” відкрила рубрику „Из посмертных стихотворений Станиславы Глинской”, друкуючи протягом 1916р. неопубліковані за життя вірші поетеси („Помолись обо мне”, „Умолк певец”, „Загадка”, „ Миг”, „Нежность”, „Молчит рояль” та ін.). Чи з’являлося її ім’я після цього на сторінках періодичних видань, поки що не відомо.
Творчість Станіслави Глинської по праву можна ввести в контекст літературно-мистецького життя Придніпров’я початку XX століття. Відтворена із наявних архівних джерел її біографія потребує ще детального вивчення та пошуку нових матеріалів (1).

Бібліографічні примітки:

  1. Фонди Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І.Яворницького. Фонд С.Ф.Глинської. – НВ-21409-21450; 21840-21850.

Автор: Василенко Н.Є. — с.н.с відділу Музей «Літературне Приндніпров’я»



Hosting Ukraine Проверка тиц