Днепропетровский национальный исторический музей

Доцільність використання матеріалів краєзнавчого музею у викладанні історії України

Відвідування Одеського історико-краєзнавчого музею заплановане в курсі історії України як позааудиторна форма самостійної роботи   студентів, що передбачає використання інформації, отриманої під час екскурсії, для підготовки до семінарських занять, для написання рефератів та виступів на студентській науковій конференції.
Мета статті – розглянути можливість застосування краєзнавчого  матеріалу в курсі історії України.
Під час вступної лекції до курсу наголошується роль музеїв у суспільстві, а також зазначається, що той матеріальний і духовний спадок, який протягом історії люди залишали після себе, зберігається, вивчається та демонструється в музеях.
Дуже влучне порівняння музею з «біноклем в історію» було запропоноване Н. Лещинською. «Іноді виникає бажання побачити якусь  подію вітчизняної історії в деталях, ніби наблизивши її, або навпаки, є потреба охопити мисленим поглядом великий простір, щоб зрозуміти причини і наслідки, розвиток процесів. Так і здається – потрібен   «бінокль в історію». І радієш, що такий бінокль давно вже винайдений людством, що створює музеї, сховища нашої пам’яті загальнолюдських цінностей» [5].
Співробітник Одеського історико-краєзнавчого музею А. Малих в своїх міркуваннях щодо оновленої експозиції пише: «Символічно, що нині діюча експозиція була урочисто відкрита 2 вересня 1994 року в день 200-річчя заснування Одеси. Її хронологічні рамки досить широкі: XIV – початок XX ст. Тепер вже у 8 залах другого поверху, на експозиційній площі більше як 2,5 тис. кв. м. представлені біля 3 тисяч експонатів: фотографії, рукописи, документи, малюнки, гравюри, літографії, карти, плани, креслення, друковані видання, зброя, предмети етнографії, нумізматики, живопису, абсолютна більшість яких – 86,4% є не тільки оригінальними, але й унікальними» [6].
Завжди цікавим є початок, коли очікується відповідь на питання, що ж було до того, як виникло наше місто. Викладач навіть може підготувати студентів до відвідування музею, заінтригувати, заохотити, націлити, зробити своє повідомлення.
Наприклад, зупинитися на тому, що серед одеських істориків немає єдності у визначенні віку Одеси та окреслити існуючі погляди на цю проблему, зокрема точку зору історика О.В. Болдирєва.
З анотації до першого видання його праці «Одесі-600»: «Книжка ця сенсаційна. Всупереч усталеній думці автор цього історичного дослідження, опираючись на документальні матеріали, які відкривають чимало присипаних пилом забуття фактів, доводить, що молода красуня Одеса не така вже й молода… Скільки ж років Одесі і чи можна   1794 рік вважати роком її народження? Коли ж була заснована Одеса? Про все це ви довідаєтесь, прочитавши запропонований історичний нарис, який дає можливість, не під звичним кутом зору поглянути на історію чорноморського міста…» [1].
Далі можна зупинитися на поселеннях, що передували появі нашого міста. Наприклад, цікавою буде інформація про те, що на місті сучасної Одеси існувала фортеця Качубеїв. Коли саме вона була побудована – невідомо. Перша згадка про неї під 1415 роком міститься в польській хроніці Я. Длугоша. Етимологія назви поселення залишається нез’ясованою. Існує декілька версій, що пояснюють її походження.
Польський хроніст С. Сарницький виводить цю назву від імені   ватажка однієї з татарських орд Качибея. Турецький мандрівник    Е. Челебі подає легенду про засновника цього укріплення на ім’я Бай, що здійснив паломництво у Мекку – «хадж», після чого його почали називати Хаджибай. На думку польського історика М. Дубецького ця назва виникла від прізвища військового Бориса Коцюби, зміненого турецькою вимовою. Оригінальним є припущення українського історика О. Маркевича, який пов’язував назву фортеці з назвою села Качибієв на Поділлі, що була перенесена переселенцями з цього села.
Але існує ще романтична легенда від татарського старця про долю одного з наближених кримського хана Крим-Гірея Хаджибея, опублікована у 1889 році. Він був вигнаний з Криму за любовну пригоду з  наложницею хана. Згодом вигнанець випросив у Стамбулі своє   володіння і побудував там фортецю – Хаджибей. Наукова цінність цієї версії звісно менша від попередніх, але найкраще запам’ятовується  студентами [4, с. 35].
Можна залучити до підготовчої роботи студентів, які самостійно підготують повідомлення, питання, проблеми та пропозиції щодо майбутнього навчально-виховного заходу.
Досвід використання Одеських музеїв у викладанні гуманітарних дисциплін розкритий у статті І. Дружкової. Зазначивши, що «експозиція Одеського історико-краєзнавчого музею розпочинається з періоду входження українських земель під владу іноземних держав», авторка акцентує увагу на тому, що «тут зберігається найбагатша колекція предметів побуту, документів, що висвітлюють історію нашого регіону від входження до складу Російської імперії до кінця ХІХ ст.» і вважає, що «експонати цих залів наближають студентів до історії, до людей, які жили в минулому і які завдяки наочності перестають бути просто  абстракцією» [3].
З цими міркуваннями не можна не погодитись. У великий кількості маємо приклади історичних джерел, які завдяки експозиції бачимо зблизька та складаємо на їхній основі слідом за екскурсоводом свій варіант історії давно і не дуже давно минулих часів.
Про доцільність звернення до музеїв йдеться також у статті     Т. Гонча-рука. Оскільки «викладачам нерідко доводиться стикатися з тим, що окремі теми курсу вітчизняної історії майже не забезпечені ілюстративним матеріалом», автор вважає, що «позбутися цього   недоліку може допомогти застосування експозиції Одеського історико-краєзнавчого музею» [2].
На його думку «експонати Одеського історико-краєзнавчого музею можуть суттєво допомогти у викладанні у вузі економічних аспектів  історії України кінця ХVІІІ – початку ХХ ст. Звичайно, експозиція  зазначеного музею може також успішно використана як ілюстративний матеріал і для інших тем вітчизняної історії («Визвольна війна під  проводом Б. Хмельницького», «Російсько-турецькі війни та входження Північного Причорномор’я до складу Російської імперії», «Масонство та декабристи на Україні», «Культура та освіта в Україні у ХІХ ст.» тощо).
Перелік тем, визначених у статті, можна продовжити.
Наприклад, є можливість на базі музею провести тематичні екскурсії «Українське національне відродження кінець ХVІІІ – початок ХХ ст.» (докладніше про неї далі), а також «Російська революція 1905-   1907 рр.», «Громадянська війна 1918-1921 рр. на Україні», «Україна у другій світовій війні» тощо.
Можливість проведення саме тематичних екскурсій підказує тематичний метод оновленої експозиції. «Обраний тематичний принцип, по-перше, дозволив найбільш виразно розкрити багатоликий образ  міста; по-друге, дає можливість ритмічної зміни експресивних і камерних тем, що покращує загальне сприйняття; по третє, цей підхід буде зручним для проведення тематичних екскурсій» [6].
Звичайно, можна показувати і описувати сотні цікавих експонатів, але вони мертві без згадки про людей. Згідно з новою концепцією  експозиції її «характерною особливістю став персоніфікований показ історії, коли на всіх етапах історичного розвитку прослідковується  проблема взаємовідносин особистості та суспільства» [6].
Для прикладу згадаємо меморіальний зал, в якому «експозиція  присвячена пам’яті генерал-губернаторів Новоросійського краю першої половини ХІХ століття – Рішельє, Ланжерону, Інзову, Воронцову, в часи правління яких Херсонська, Катеринославська і Таврійська губернії досягли найвищих економічних успіхів.. Ці видатні державні та суспільні діячі свою працю та енергію спрямовували на благо процвітання Одеси і краю» [5].
Доцільно, щоб перед відвідуванням музею студенти приготували повідомлення про «батьків міста» та пам’ятники їм, самостійно відвідали ці місця та сфотографували.
У продовження теми особистості в історії є потреба у рамках статті зупинитися на першій із запропонованих нами вище тематичних екскурсій.
Починаючи з 1870-х років, Одеса стала одним з помітних центрів українського національного руху. У 1874 році у місті виникла українська громада. «Учасників громади об’єднувала любов до України, гордість за духовне багатство рідної культури, віра в національне відродження українського народу» [4, с. 169-172, c. 232-233].
Громадівці були яскравими і самобутніми особистостями. Серед них були викладачі, вчені, правники, журналісти, митці, чиновники, студенти. Активну участь у діяльності громади брали Л.А. Смоленський,  О.О. Андрієвський, В.М. Ковалевський, В.Г. Мальований, М.П. Боровський, П.І. Ніщинський, Д.М. Овсянико-Куликовський, Є.І. Борисов, Ф.А. Щербина, П.Т. Климович, М.Д. Сидоренко.
У 80-90-х роках ХІХ ст. до Одеської громади увійшли О.О. Русов, С.Ф. Русова, М.Ф. Комаров, Є.Х. Чикаленко, С.П. Шелухін, І.Л. Руденко, О.В. Крижа-нівський, Л.С. Синявський, В.М. Гринчевський, П.І. Злочанський, О.І. Неми-ровський, Е.В. Вернер, К.А. Іващенко, О.А. Гармашова, М.І. Білінський, О.П. Федоренко, О.О. Ждаха,  А. Ніковський, І.Л. Липа.
Також у 1880-х рр. виник гурток «Молода громада», що згуртував студентів, гімназистів, робітників, які прагнули суспільного поступу й розвитку духовного життя. Молодими громадівцями були О. Лосянський, Д. Заболотний, Н. Галимський, Б. Савлуков, О. Смоленська,   Н. Гернет, К. Біціллі, Є. Худзинська та інші.
За цими іменами долі небайдужих до України людей, що заслуговують на згадку про них. Студенти після відвідування музею готуватимуть доповіді про одеських громадівців на студентських читаннях, присвячених 135-річчю Одеської громади.
Подібні читання можна буде влаштувати наступного року, коли настане 105 років з часу заснування Одеської «Просвіти» (1905).
Отже, відвідування краєзнавчого музею буде мати сенс тоді, коли воно добре сплановане, до цього заходу заздалегідь готуються викладачі і студенти, під час відвідування проводяться замовлені тематичні екскурсії, і, нарешті, по закінченні циклу бажане проведення студентських читань.
Зацікавлені у такій формі навчання та виховання викладачі сподіваються на розуміння, підтримку, допомогу, співпрацю із співробітниками Одеського історико-краєзнавчого музею.

Бібліографічні посилання:

  1. Болдирєв О.В. Одесі-600. – Одеса: СВД М.П. Черкасов, 2006. – 55 с.
  2. Гончарук Т. Використання експозиції Одеського історико-краєзнавчого  музею для викладання студентам тем з економічної історії України // Вісник Одеського Історико-Краєзнавчого Музею – 2007. – Вип. 3. – http:// www.history.odessa.ua.
  3. Дружкова І. Значення експозиційного матеріалу музеїв Одеси для викладання курсу «Історії України» в технічному ВНЗ // Вісник Одеського Історико-Краєзнавчого Музею – 2007. – Вип. 3. – http://www.history.odessa.ua.
  4. Історія Одеси / Колектив авторів. Голов. ред. В.Н.Станко. – Одеса: Друк, 2002. – 560 с.
  5. Лещинская Н. Бинокль в историю: 40 лет Одеському историко-краеведчес-кому музею // http://www.paco.net/odessa/media/odessa/4/36.html.
  6. Малых А. Размышления о музейной экспозиции // Вісник Одеського Історико-Краєзнавчого Музею. – 2006. – Вип. 1. – http://www.history.odessa.ua.

Автор: Соколова Л.С. — Одеська державна академія будівництва та архітектури

Джерело: Роль музеїв у культурному просторі України й світу: стан, проблеми, перспективи розвитку музейної галузі. (Збірник матеріалів загальноукраїнської наукової конференції з проблем музеєзнавства, присвяченої 160річчю заснування Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворницького) Вин. 11. — Д.: АРТПРЕС. 2009. 608 с.



Hosting Ukraine Проверка тиц