Днепропетровский национальный исторический музей

Український ярмарок (театралізоване заняття дія учнів початкової школи)

МЕТА:

  1. Познайомити учнів з українським побутом ХІХ ст.
  2. Дати уявлення про ремесла, якими займалися в Україні цього періоду.

МЕТОД: театралізація.

Музейний співробітник: Добрий день, діти! Сьогодні в нас має відбутися подорож в часі на 100 років тому. Це дуже важко – перенестися на 100 років назад – але ми з вами в музеї і саме музей нам допоможе це зробити. В нас є дуже гарний провідник у минуле століття (дістає ляльку). Бачите, яка гарна дівчинка. Як же її звуть? Давайте спитаємо.
Лялька: Мене звуть Марічка.
М.с.: А де ти живеш?
Л.: Я живу у селі Підгородньому, це дуже старовинне село, навіть для нас, на початку XX століття.
М.с.: А можно подивитися де ти живеш?
Л.: Звичайно. Запрошую вас, заходьте, будь ласка, на наше подвір’я. (Заходять на виставку).
М.с.: А ну давайте, діти, подивимося, де живе наша Марічка. Яке подвір’я гарне, як тут багато усього.(Розглядаючи манекен дівчини в українському костюмі) А ще й дівчина якась. Хто це така?
Л.: А це моя сестра, Оксанка.
М.с.: (повертаючись до опудалів птахів). А що це за птахи? Дикі чи свійські? А кого ви серед них впізнаєте? Давайте будемо вгадувати. (Діти називають).
Найпершою серед всіх цих тварин приручила людина гусака. Це було п’ять тисяч років тому у Єгипті. У стародавні часи греки розводили гусаків та гусок. Розводили їх і стародавні римляни. А ще стародавній Рим гуси, навіть, одного разу врятували. Коли всі охоронці Риму спали, вороги тихенько підкрадалися, але гуси не спали, почули ворога, розкричалися і заґелґотіли, розбуркали захисників Риму. Після цього гусей стали тримати в самому Капітолії. Ось вони які – прості гуси. А ще гуси – найвірніше подружжя, і тільки смерть одного з них може перервати «шлюб». А хто з вас бачив живого гусака? Він витягує шию та голову, ну зовсім, як наші гуси і сичить, і ґелґоче. Мабуть, наші гуси теж вирішили нас з вами трохи полякати, бо ми ж чужі на цьому подвір’ї.
Окрім гусей на нашому подвір’ї ще качки. Їх також, діти, приручили дуже давно. Вперше у стародавній Греції. Розводили їх у Китаї і Японії, у стародавній Америці.
А як ви вважаєте, який птах прокидається ще до сходу сонця та дужче за усіх кричить? Так, це півник. Він як годинник на селі і чути його було на відстані двох кілометрів. Курей, діти, також дуже давно приручили – чотири тисячі років тому. В різних землях у давні часи кури були священою твариною. В давніх похованнях людини (наприклад, у гробницях фараонів) знаходять і скелети цих птахів, і бронзові фігурки, зображення їх є і на макетах та вазах давньої Греції. В Ассірії знаходять їх зображення поряд з зображенням сонця на вазах.
І найстаріший на подвір’ї – це індик. До нього і близько підходити не можна – у нього відразу роздуваються та червоніють і дзьоб, і гребінець, і сережки, і вушні мочки. І сам він весь роздувається і розпушується.
Індик, діти, американець. У давній Америці цього птаха приносили у жертву богам племена майя. Завезли його у Європу з ім’ям «заморський птах». А як ви вважаєте, індик літає? Звичайно, він такий важкий і великий, а крильця у нього такі маленькі, що йому краще бігати, ніж літати. Зате бігає він іноді швидче ніж гончий собака і на дуже великі відстані.
Діти, у кожному дворі також, як у цьому, розводили птахів. Але займалися, мабуть, не тільки цим (оглядаючись). Ану ж бо, Марічка, скажи, будь ласка, чим займається твій батько, господар цього подвір’я.
Л.: Мій татусь як раз птахами й не займається. Це справа жіноча, моєї матері, сестрички, і я інколи допомогаю. А батько займається важкою справою – вирощує жито, пшеницю. А ну ж бо спробуйте, діти, знайти на нашому подвір’ї саме такі інструменти, якими пахали землю та збирали врожай.
М.с.: (допомогає дітям, вказує на борону, ярмо, серп. Вказуючи на серп, запитує, хто працює таким серпом: чоловіки чи жінки). А який місяць отримав свою назву від цього інструмента? Чому? А лопата ця для чого була потрібна?
Л.: Але це ще не все, діти. Ось, подивіться, уважно, вили та граблі складені у таку ступочку, та ось у ступочці є невеличкий отвір, що це за ступочка, хто здогадається? Це вулик старенький, він вже своє відслужив і зараз в нього складають різний інструмент. Ось і виходить, що мій татусь ще й пасічник. Саме так називають людину, яка займається бджолами і викачує мед.
Але, й це ще не все. Давайте з вами підрахуємо, скільки в нас колес на нашому подвір’ї. Здогадайтесь, чим ще мій татусь займається? Мій татусь ще і колеса вміє робити. Це дуже складна та важка справа. Для цього дерево треба розпарити, потримати його у гарячому парові і тільки тоді його можна було зігнути у колесо. Отже, мій татко ще і стельмах — так називаються майстри, які вміють робити колеса.
М.с.: Ну, давайте з вам підрахуємо: твій татко і землероб, і па-січник (хто це такий, діти?), і стельмах (а це хто такий?). Як він багато усього вміє.
А куди це зібралася твоя сестричка?
Л.: А чого це Ви вирішили, що вона кудись зібралася?
М.с.: А мені здається, що вона одягнута по-святковому. А ви, діти як вважаєте, яка сорочка на Оксанці – робоча чи святкова? А квіточка (віночок) коли одягалася? Звичайно, тільки на свято.
(Звертаючись до ляльки) Бачиш, як ми дізналися, що вона кудись зібралась? Так, може, ти нам все ж таки скажеш, куди? І що це за ла-нтухи тут поряд із нею стоять?
Л.: Гаразд, скажу. Ми всі збираємось на ярмарок. Тому і сестричка моя так ошатно одягнута. Ярмарок – це і свято, і гуляння, не тільки торгівля. Але і торгувати ми теж збираємось. Для цього ми і зібрали лантухи з овочами з нашого города. Ми з Оксанкою своїми руками збирали врожай на нашому городі.
М.с.: Раз така справа, то ж давайте подивимось, що у вас на городі росте? (Роздивляютьсяся мішки, перелічують). Ой, Марічка, а ми теж хочемо з вами на ярмарок, візьміть нас з собою, будь ласка. Діти, ви хочете із Марічкою на ярмарок? Ми всі просимо, візьми нас із собою.
Л.: Ну, добре-добре, поїхали.
(Переходять у другу залу).
М.с.: (проходить із дітьми до середини зали) Ой, який в нас великий ярмарок. Діти, а як ви думаєте, чим відрізняється ярмарок від базара? (діти відповідають).
М.с.: (підбиваючи підсумок відповідей) Так, він дуже великий і збирається всього декілька разів на рік. Майстри й селяни збирались до міста з усіх навколишніх сіл поторгувати і скупитися. І тривав ярмарок не один день. Найперший день ярмарку називався «підторжжя». Закінчення ярмарку називали «розторжжя», або «розбазар’я».
Перед нами, діти, ряд із селянським товаром. Давайте роздивимось чим же торгують у цьому ряду. (Підходять до прядок). Згадуються мені такі вірші:
«Три девицы под окном
Пряли поздно вечерком…»

«Раз царевна молодая
Милих братьев поджидая
Пряла, сидя под окном…»
Пам’ятаєте?
Чим займалися дівчата і вдома, і на вечорницях? Ви, до речі, чим займаєтесь на дискотеках? А дівчата раніше на вечорницях встигали і танцювати, і грати, і розважатися, і працювати. А як же ще хлопцям було дізнатися, хто яка господиня? Тільки побачити, як дівчата прядуть, вишивають. Для цього потрібна прядка. Вона складається не тільки із гребня, ви їх багато бачите, але ще й з днища. Ось таким чином (показуючи) встроляємо гребінь у днище і вже тоді можна було на цій прядочці прясти. І ця річ (вказуючи) також потрібна була кожній господині. Це – веретено. На нього накручувала пряха ниточку. А що це за річ продається на нашому ярмарку, вгадаєте? А якщо я вам скажу, що воно називається мотовило?
А тепер подивіться уважно, діти, на рушнички, хусточки, килими. Якого кольору ниточки? Білого, червоного, жовтого, чорного. Тобто, ви розумієте, що ниточки, які пряла майстриня, потім треба було пофарбувати. Але коли вони були змотані на веретено, то були дуже притиснуті одна до одної і пофарбувати їх було неможливо. Тому їх і перемотували на мотовила, а вже потім відбілювали і фарбували. І все-все вміла робити дівчина своїми руками: прясти, ткати, шити, вишивати. І до весілля ось таку (вказуючи) скриню із посагом (приданим) повинна була собі приготувати. Українське весілля без скрині з посагом було неможливим.
Який же ярмарок без дитячих іграшок? А ну ж бо, давайте спитаємо Марічку чи є тут іграшки?
Л.: А, хіба ви не бачите? А ну подивіться уважно. Діти, ви бачите тут іграшки? (Діти показують). Я не знаю, які у вас іграшки, а у нас ось такі складанки (вказуючи), їх можна збирати – ось так (показуючи) і розбирати – ось так. А можна інакше зібрати. А у вас зараз є іграшки, які збираються і розбираються? А як ви їх називаєте? А ще в нас є ось такі мороки (вказуючи). Чули таке слово — морока? Каже вам мати: «Ех, і морока мені з вами». Так ось це слово пов’язане саме з такими іграшками, які збиралися майстром у середині пляшки. Це дуже складна справа, я, наприклад, і не уявляю собі як це можна зібрати такі малесенькі деталі всередині пляшки. Отож і морока.
М.с.: А скажи мені, Марічка, а що ж складала дівчина у скриню для весілля?
Л.: Багато чого. Звичайно, рушнички, бачите їх також продають на ярмарку. Бо рушники потрібні були на будь-яку подію у житті: і під час сватання сватів перев’язували рушниками; і на весіллі гостей. Потрібен був рушник, коли народжувалася дитина і коли людина помирала, і на згадку, у далеку дорогу. А ще рушнички прикрашали хату, їх вішали на вікна і обов’язково в правому куті на ікону, бачите як у тому трактирі (вказуючи). Ще і хусточки були потрібні на весілля (вказуючи на них), бо нареченим пов’язували хусткою руки.
М.с.: А я знаю, що в хатах на лавки клали такі ряднинки (показує). Тому їх також продають на ярмарку. А в заможних хатах на стіни вішали ще й килими. Рушнички і ряднинки робили з конопляних ниток, а килими з вовняних, з вовни. А ще їх так майстерно ткали, що коли з’являлась дірка, то килим все одно не розпускався.
А тепер давайте подивимось, який візерунок на наших рушничках і на наших килимах? (Діти відповідають).
Л.: А ось ще в нас на ярмарку товари для господині, подивіться – (вказуючи на глиняний посуд) посуд глиняний. Посуд потрібний кожній господині.
М.с.: Найбільший посуд (показуючи) мав назву макітра. Підскажи, Марічка, що готувала матуся в таких макітрах?
Л.: У макітрі можна і тісто заводити, і квас готувати, і вареники варити.
М.с.: А у цих горщиках (вказуючи), що ви готуєте? До речі, я знаю, що ці горщики називали і горня, і горнятко. Казали: «Хоч умирай, а в свій горнець заглядай».
Л: В цих горщиках і кашу варили, і картоплю.
М.с.: (вказуючи) А у таких баклагах зберігали, мабуть, молоко. Так? Вгадала?
Л.: Ні, зовсім невірно. Молоко коров’яче було цільним і підходило вершками, і коли воно підходило, то вершки треба було знімати. Поміркуй сама, можна зняти вершки, якщо таке вузьке горло? Як ви думаєте, діти? Отож в таких баклагах можна було зберігати квас, воду, вино.
М.с.: А молоко тоді у чому зберігали?
Л.: (вказуючи) А ось у таких глечиках – і молоко, і кисляк. В глечики ще можна було збирати ягоди.
М.с.: А скажи мені, будь ласка, як називають майстра, який зробив весь цей посуд.
Л.: Називають його гончар. Його вважали майже чарівником, якщо такий майстер приїздив до села, то це віщувало весілля. Ну, а на ярмарку було багато різних гончарів з різних сел і з різним посудом. Складали його прямо на землі. І не тільки посуд, в якому готували, але і для прикрашання хати  (показує).
М.с.: А тепер давайте з вами зайдемо у крамницю і подивимось, чим тут торгують.
Л.: Ой, скільки усього цікавого, діти, подивіться!
М.с.: Це «крамниця». Ця назва — від слова «крам», тобто товар. В таких крамницях продавали фабричні товари. Кожна крамниця мала своїх покупців. Господар знав смак таких покупців, сам підбирав товар для них. І навіть дозволяв сплачувати за товар не всю суму відразу, а з відстрочкою. Як ви думаєте, діти, для чого був потрібний такий сервіс? Так, щоб покупці приходили тільки у цю крамницю.
Л.: Які гарні речі! Мені подобається ось та чорна скринька з перламутром.
М.с.: Це — не скринька. Це дамське бюро. Подивіться, у цих ящичках можна було зберігати олівці, папери, інше письмове приладдя, документи, листи. Мабуть, і такий маленький фотоальбом (вказуючи) міг розміститися у цьому бюро.
А поряд із бюро, дійсно, скриньки (вказуючи). Ось ця різблена із каменю – мармуру, а вище – немов би мереживна – важко повірити, але вона відлита з чавуну. І цей свічник, і блюдо (вказуючи) також з чавуну – так зване каслінське лиття. Є таке місто в Росії – Каслі, де робили чудові речі з чавуну. А ось ця музична шкатулка (вказуючи) була зроблена у Швейцарії. В таких скриньках зберігали різні дрібнички. А іноді їх брали у карету, щоб не так нудьгувати у дорозі, слухаючи музику. А на нижніх полицях (вказуючи) музичні інструменти. Один з них ви, зрозуміло, впізнали. Це – гітара. А поряд інструмент, який називався цитра. На ньому грали жінки. Досить часто гру на цитрі можна було почути у аристократичних салонах. А що стосується гітари, то грали на ній чоловіки. Тобто сто років тому гітара була суто чоловічим музичним інструментом.
Л.: А як багато самоварів у цій лавці. У Катеринославі, мабуть, працював завод, на якому робили самовари?
М.с.: Ось і не вгадали, бо не було такого заводу у Катеринославі. Але чай тут, звісно, любили пити. Були навіть чайні магазини. І чай нам завозили з Китаю, а самовари до нас привозили тільки з Росії, це російсь-кий винахід. А чому в нього така назва, діти? З яких слів складається слово «самовар»? Подивіться, які різні форми у самоварів: самовар-куля, самовар-ваза, самовар-чаша. Були навіть дорожні самовари. Здогадує-тесь, які? Вони вироблені, до речі,  не в  Росії, а у Німеччині.
А ще можна в лавці купити одяг…
Л.: Знаю, знаю… Ми бачимо, прийшла до лавки покупниця, і сам господар пропонує їй шаль, яку особисто для неї замовляв на фабриці.
М.с.: Точнісенько так. Шаль ця дуже дорога. Подивіться, у цієї шалі обидві сторони лицьові. Як її не одягнеш – все буде вірно. Такий спосіб виготовлення був винайдений у Росії. Хоча сама шаль потрапила у Росію зі Сходу.
Подивіться, діти, на нашій покупниці чудовий капелюшок та накидка. Ця накидка потрапила до нас із Франції і має назву «тальма». А подивіться, будь ласка, що ще можна було купити у крамниці? (рукавички, краватки (перчатки, галстуки), корсети).
Л.: Так, так, я чула, що заможні дами затягувалися у корсети, щоб у них були тоненькі талії. І іноді навіть від цього непритомніли.
М.с.: Так і було. І звідки тільки ти все це знаєш? А ще в лавці можна було придбати тканини на сукню або костюм і підібрати прикраси та доповнити наряд – наприклад, тростиною.
Л.: А це очипок. Такий одягає моя матуся і всі заміжні жінки у нашому селі.
М.с.: Трохи, здається мені, ти вигадуєш. Всі жінки у селі не можуть носити такий очипок, бо він шитий парчевою ниточкою і тільки заможні жінки мали змогу купувати собі такі.
Л.: А от нічого я і не вигадую. В нашому селі майже у кожному подвір’ї живуть заможні господарі. А ось ще у лавці одяг для селянок – ватянка. Здогадуєтесь, чому така назва? (показуючи). А ще у нашій крамниці можна купити швацьку машинку, щоб потім вдома шити собі всякий фасон, який захочеш. Я сама собі спідничку пошила. Подо-бається?
М.с.:  (відвертаючись від крамниці) А тепер ми з вами знову на ярмарковому майданчику, де багато людей, всі торгують. Але є люди, які заробляють не своїм товаром, а своїм мистецтвом. І завжди юрмилися люди, щоб послухати кобзаря. Пісні його були сумні, бо він співав про рідний край, про козацькі походи, про турецьку неволю. Люди нерідко утирали сльозу, коли слухали кобзаря. А ті, хто хотів послухати музику веселу, стояли біля шарманщика (показати, як грала шарманка).
А вже ті, хто хотів повеселитися від душі, йшли в шинок. Там можна було й поїсти. Нас зустрічає гостинна хазяйка й пропонує чай із самовара, а до чаю можна було замовити все, що завгодно: пампушку з м’ясом,  курку, яка ще бігає по двору (для гостя її спіймають і приго-тують), рибу, ікру.
Ті, хто добре поторгував, наторгував багато грошей, звичайно, хотіли відсвяткувати цю подію. Де це можна зробити? – в шинку. Тут великий вибір різних страв і напоїв (показуючи иа пляшки, що виставлені на полиці шинку). Тут можна послухати веселу музику. Платівки ставили иа грамофон. Ви бачите навіть два різні грамофони в цьому шинку.

Література

  1. Вишня О. Ярмарок // О. Вишня. Усмішки, фейлетони, гуморески. – К., 1974. Т.2. –С.175.
  2. Горький М.  Ярмарка на Голтве // М. Горький. Рассказы. – М.,1953. — с. 9.
  3. Драматичні твори. – К., 1982. -С.28.
  4. Квітка-Основ’яненко Г. Салдатський патрет // Г. Квітка-Основ’яненко. Повісті та оповідання.
  5. Лазебник В. І. Озерка наша. — Днепропетровск, 2001.
  6. Матеріали до виставки “Український ярмарок” О. І. Дембінської // Науковий архів ДІМ, 2001.

Автори:  Гайда Л.О. – завідуюча відділом ДІМ, Івлева С. В. – с.н.с., Коваленко В.Я. – с.н.с., Бондаренко Л.І. – методист,  Подолян А. В. – н.с.

Джерело: Музей і відвідувач: методичні розробки, сценарії, концепції. — Дніпропетровськ: АРТ-ПРЕС, 2005. — 148 с.



Hosting Ukraine Проверка тиц