Днепропетровский национальный исторический музей

Реставрація пам’яток з фондової колекції національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника

Києво-Печерська Лавра є відомим у всьому світі комплексом рухомих та нерухомих пам’яток історії та культури (наземна і підземна архітектура, монументальний і станковий живопис, скульптура, графіка, декоративно-ужиткове мистецтво, археологічні знахідки тощо). Визначальну роль у відродженні та збереженні цієї багатогранної пам’ятки відіграє Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник, фондові колекції якого становлять значний інтерес і налічують більше 70-ти тисяч одиниць збереження. Це художні твори із коштовних металів, старовинні тканини й гаптування, твори станкового живопису, стародруки, гравюри ХVІ-ХІХ ст. та багато іншого. Зупинити руйнівні процеси часу у пам’ятках минулого допомагають реставратори.
Першого травня 1924 року на терені Києво-Печерської лаври, при організованому 1922 р. Музеї культів та побуту була заснована перша в Києві реставраційна майстерня. На посаду реставратора станкового живопису було запрошено М.І. Касперовича (1885-1938). З 28 травня  1924 року майстерня почала планову роботу – консервацію та реставрацію пам’яток станкового малярства в музеях Києва та його церквах.  Після надбання статусу Заповідника (1926 р.) майстерня значилася підрозділом Всеукраїнського Музейного містечка (ВММ). Реставраційна діяльність перебувала під керівництвом і контролем реставраційної комісії. Вона була сформована Лаврським музеєм культів та побуту разом з Всеукраїнським археологічним комітетом при УАН та Укрнаукою. До складу її увійшли директор Лаврського музею П.П. Курінний (голова), представники Всеукраїнського археологічного комітету: академік    О.П. Новицький, проф. Д.М. Щербаківський, М.О. Макаренко, реставратор М.І. Касперович, завідувач відділу станкового малярства    Лаврського музею культів та побуту К.В. Мощенко. На засідання реставраційної ради запрошувалися музейні працівники та реставратори [1, с. 165].
При дослідженні цієї теми вражає кількість реставраційних і консерваційних заходів, проведених майстернею. За період 1924-1927 рр. працівники майстерні відреставрували 120 творів живопису, описали стан і склали проекти реставрації 97 експонатів, наклали заклейки на 49 експонатів. Для Всеукраїнського історичного музею фахівці Заповідника відреставрували 30 експонатів, оглянули і склали проекти реставрації 57 експонатів. Вони також відреставрували 12 картин, оглянули і склали проекти реставрації 252 експонатів для музею Академії наук. Реставраційні роботи проводилися і для Музею українського мистецтва в Харкові, для Чернігівського музею. Реставратор Заповідника       К.И. Кржеминський у 1930 р. відреставрував ікону з печер Чернігова [2, с. 118-119]. Саме лаврською реставраційною майстернею були укріплені ікони грецького письма із збірки Порфирія Успенського. Під час реставрації на дошці однієї з грецьких ікон під відшарованим левкасом було знайдено вишивку кольоровими нитками, сучасну написанню ікони [1, с. 166]. Судячи зі звітів майстерні, велася науково-реставраційна документація по експонату, яка включала фотографічну фіксацію, як правило, кожного реставраційного процесу. Фотороботи виконували Озеров, Морозов, Аршенєвський, Скрипник. Значну увагу приділяв  М. Касперович та інші члени Реставраційної комісії при майстерні питанням консервації в усіх її аспектах, і не в останню чергу налагодженню оптимальних умов зберігання. Так, у музеях постійно проводилися заміри відносної вологості й температури повітря, а також нагляд за станом експонатів (у лаврському музеї спостереження заносилися до спеціальної книги). Також були розроблені інструкції збереження та експонування пам’яток музейного значення: 1) «Інструкція переховання й експозиції пам’яток станкового малярства» (розробив М.І. Касперович); 2) «Інструкція переховання шиття й тканини» (розробили     Д.М. Щербаківський і М.О. Макаренко) [1, с. 166].
У період 1927-1930 рр. майстерня ВММ перетворилася на потужний науковий заклад, з відділами реставрації живопису, металу й кераміки, шиття і тканин, де, поруч з дослідницькою діяльністю (що включала вивчення техніки старовинного живопису, хімічні і фізичні методи досліджень творів мистецтва, випробування реставраційних матеріалів, наукова експертиза тощо), провадилася широка освітня робота серед музейних працівників, студентів, аспірантів. [3, с. 70]. В такому вигляді заклад проіснував до 1932 року. Тоді на території Заповідника була заснована Всеукраїнська художньо-репродукційна майстерня, куди   перейшли всі колишні співробітники майстерні ВММ, а до згаданих трьох було додано відділ реставрації пам’яток монументального мистецтва. Однак  через  політичні причини ця організація проіснувала недовго – приблизно до 1934 року [4].
Напередодні Великої вітчизняної війни до колекції Заповідника   потрапили твори образотворчого і ужиткового мистецтва з ризниць   Києво-Печерської Лаври, з Софіївського, Михайлівського, Видубицького, Флорівського, Брянського монастирів, з музею Київської Духовної академії. Загалом колекція нараховувала на той час близько 80 тис. експонатів, переважно релігійної тематики [5]. В 1944 р. постановою Раднаркому УРСР було відновлено діяльність Державного історико-культурного заповідника «Києво-Печерська лавра» та розпочато роботи по збереженню музейних пам’яток. У повоєнні роки робота Києво-Печерського заповідника була особливо складною через втрати, що принесла 2-а світова війна. Основним напрямком роботи в Заповіднику стало повернення та збереження музейних цінностей. До фондів Заповідника з розкопок зруйнованого Успенського собору, під завалами якого опинилися тисячі пам’яток культури та мистецтва, а також з інших церков та Історичного музею надійшло багато предметів. Після евакуації повернулось менш половини експонатів. Значна частина усіх пам’яток потребувала реставрації. На 1949 рік в фондах нараховувалося біля 36 тисяч одиниць збереження. Загалом під словом «реставрація» у повоєнний період малося на увазі відновлення архітектурного ансамблю та монументального живопису Києво-Печерської лаври. Реставрація книг, металу, тканин та інших предметів, що зберігалися у фондах, носила лише технічний характер. В книгах поновлювали металеві деталі, метал відчищали від бруду, книги іноді зшивали, тканини провітрювали та відчищали від забруднень. Реставрацією станкового живопису майже не займалися. Всі роботи здійснювалися безпосередньо в приміщеннях фондів [6, с. 232].
Власного реставраційного підрозділу протягом 1940-1960 рр. в Заповіднику не було, навіть у штаті взагалі була відсутня посада «консерватора-реставратора». Дирекцією для обстеження фондової колекції, експертизи та реставрації найбільш цінних пам’яток залучалися сторонні профільні та непрофільні організації, з ними укладалися договори на проведення консерваційно-реставраційних робіт, держава виділяла на це кошти. За архівними актами фондів 1946 р. на замовлення Заповідника було відреставровано 34 металеві ризи від ікон (роботи виконував Л.С. Троценко). Цим же реставратором було проведено реставрацію  34-х фелоней і сакосів, серед яких – фелон французької парчі, на срібному фоні якого виткані шовком квіти (подарунок князя Олександра Куракіна Києво-Печерській лаврі 1743 р.; № КПЛ-Т-28), фелон із золотного глазету (подарунок Києво-Печерській лаврі княгині Горчакової 1781 р.; № КПЛ-Т-53) та багато інших цінних виробів із дорогоцінних тканин. В 1948 р. Заповідником було заплановано відреставрувати певну частину тканин, портретів і скульптури, на що було виділено      1000 крб. [7, с. 128-129].
Впродовж 1950-1960-х рр. Києво-Печерський заповідник активно співпрацював з різними реставраційними установами. Так, за документами архіву фондів Заповідника, артіллю «Гравючас» проведено реставраційні роботи 90 металевих окладів книг. Серед них срібний оклад Євангелія напрестольного Лаврської друкарні 1697 р. часів архімандрита Мелетія Вуяхевича (КПЛ-КН-1) із колишньої колекції Київського Церковно-Археологічного музею; оклад Євангелія напрестольного львівського видання ХVІІ ст. (КПЛ-КН-14550), яке експонувалося вже в 1999 році в Українському домі на виставці «Спадщина віків. Пам’ятки з колекції НКПІКЗ». Ці пам’ятки XVІІ ст. неодноразово публікувалися в різних наукових виданнях. Крім того, артіллю «Ремодяг» було відрестаровано близько 130 пам’яток культового одягу. В той же час біло просушено 2600 одиниць художнього шитва та проводилася планомірна робота по консервації паперу (архівні плани, креслення, картини) [7, с. 129-130].
У 1960-ті рр. консервація і реставрація фондових експонатів визначалася у плані за розділом «Науково-дослідна робота» і кількісні показники у планах роботи не передбачалися. Але у звітах про роботу того часу вже подається кількість відреставрованих предметів по групах. Наприклад, за 1966 рік було відреставровано 193 експонати, з них: дерев’яна скульптура – 37 од., живопис на дереві і на тканинах – 142 од., метал – 12 од.
В 1950-1960 рр. приділялася велика увага питанням збереження музейних цінностей. Тому для поліпшення умов зберігання виробничим комбінатом Головного управління постачання Мінкультури УРСР для 622 гравюр і 187 планів було зроблено паспарту, проведено консервацію 111 планів, а для тих же гравюр і планів виготовлено 42 папки. Цим же комбінатом відрестаровано 27 книг та зроблено футляри для них. За трудовою угодою 1962 року палітурник П.Ф. Войцеховський виконав великий обсяг робіт зі стародруками (87 музейних предметів) та архівними документами (близько 500 аркушів). Саме в 1950-1960 рр. в провідні музеї Москви і Ленінграду направляються на реставрацію та вивчення найцінніші мистецькі твори з фондів Заповідника. Так, згідно з актом 1958 р., ікона «Успіня Богоматері» XVІІ ст. (КПЛ-Ж-218)   перебувала на реставрації у Державному Ермітажу. Необхідно відмітити, що ця пам’ятка, єдина в музейному зібранні Заповідника, є списком з Чудотворної ікони Успіня Богородиці ще XVІІ ст. і неодноразово прикрашала виставкові зали України та Європи, а також була опублікована в музейних виданнях України.
Починаючи з 1962 року до Центральної держаної художньої реставраційної майстерні ім. Грабаря (м. Москва) було направлено на реставрацію понад дводцять унікальних творів з колекції шитва (XVІ-    XVІІІ ст.). Це пояси, плахти, сорочки, фелони, пелени, покрівці тощо. Майже через тридцять років ці музейні предмети були повернуті до  фондової колекції «тканин» НКПІКЗ.
На початку 1960-х рр. Заповідник уклав угоду з художнім творчо-виробничим комбінатом Київського обласного відділення художнього Фонду УРСР, згідно з якою продовж 20-ти років проводилися консерваційно-реставраційні роботи більш ніж з 400 музейними експонатами. В той же час до Державної науково-дослідної реставраційної майстерні УРСР (м. Київ) передали на реставрацію ікони з фондової колекції  Заповідника.
З музейного зібрання Києво-Печерського заповідника впродовж 1950-1960 рр. реставрацією було охоплено близько 1200 пам’яток, проведено консервацію понад 1000 музейних експонатів. Згідно з річним планом, роботи постійно просушувалися та проходили дезінфекцію музейні предмети групи збереження «тканини». З кінця 50-х рр. і до початку 90-х рр. ХХ ст. Заповідник співпрацював з Республіканськими спеціальними науково-реставраційними виробничими майстернями. Близько 200 пам’яток з колекції металу (лампади, блюда, хрести, свічники, кадильниці), знайдених підчас розкопок Успенського собору, було прочищено і законсервовано. В цих майстернях виконувалися роботи і по реставрації творів живопису. Зокрема під керівництвом бригадира художників-реставраторів А.Ф. Біляя, були здійснені консерваційно-реставраційні заходи з 217 музейними пам’ятками з фондових колекцій Києво-Печерського заповідника, в т.ч. 36 портретів [7, с. 130-131].
У 1963 році вперше у повоєнній практиці в структурі Заповідника з’являється штатна одиниця реставратора з місячним окладом в 69 крб. Першим штатним реставратором того часу став О.П. Шептюков     (1964 р.). Він працював при відділі фондів за такими напрямками: реставрація живопису, металу, кераміки та дерев’яної скульптури. З другої половини 60-х років якість та рівень реставрації наблизився від технічного до сучасного. Наприкінці 1960-х рр. кількість реставраторів збільшилася до 2-х одиниць і вже у 1969 році сформувався невеликий реставраційний відділ, який очолив художник Іван Дубіш (згідно з п. 5 зауважень на Положення про Києво-Печерський заповідник «…вважати за доцільне мати в Заповіднику групу реставраторів не при одному з відділів, а як окрему одиницю»). У відділі на початку 1970-х рр. співробітники Лапшинова С.Ф., Чорнокапська І.О., Ізмоденов В.В., Пономаренко М.К., Куликов В.В. працювали за напрямками – реставрація тканин, металу, паперу та живопису. Фахівці відділу майстерно використовували в своїй роботі принципи поєднання традиції з технічним прогресом, науки – з ремісництвом. Вони успішно пройшли стажування у Всесоюзній науково-дослідній лабораторії реставрації музейних цінностей (м. Москва). Виходячи з матеріалів ДАМК на початку 1970-рр. у роботі реставраторів простежується тенденція від кількості до якості. На жаль, робота реставраторів того часу роками не знаходила відгуку в широких колах глядачів, адже музей існував на засаді Центру атеїзму [6, 233].
Музейні цінності, які вимагали більш широкого спектру реставраційних заходів, передавали на реставрацію в Державні науково-дослідні реставраційні майстерні України. Зокрема, в 1975 р., – рукопис «Євангеліє-Апракос» ІХ-х ст. Візантія(?) на 4-х пергаментних аркушах (КПЛ-КН-2278-2279). Саме цей фрагмент Євангелія був подарований архімандритом Антоніном (Капустіним) Київському Церковно-археологічному музею) у 1870-х рр. а з 1920-х рр. перебуває у колекції Києво-Печерського заповідника. Ця старовинна пам’ятка зайняла почесне місце в експозиціях, присвячених Візантії і Київській русі та 130-річчю заснування ЦАМу.
В 1974 р. Київським державним художнім інститутом було прийнято на реставрацію близько 19 старовинних ікон з музейного зібрання Заповідника. Це стало початком довголітньої творчої співпраці двох наукових закладів. За 30 років спільної роботи проведено реставраційні заходи різного рівня складності з близько 300 музейними пам’ятками, переважно творами темперного та олійного живопису [7, с. 131].
Відділ реставрації поступово зростав і в 1980-х рр. вже налічував сім осіб. Працювали реставратори за всіма напрямками реставрації (твори на паперовій основі, тканини, метал та живопис). Співробітники відділу неодноразово підвищували рівень своєї кваліфікації в провідних реставраційних установах у Москві та Ленінграді. Яскравою особливістю того періоду стали величезні обсяги робіт з реставрації монументального живопису пам’яток на території Лаври, для участі у відновленні яких разом з підрядними організаціями («Укрреставрація») залучалися й реставратори відділу. Протягом 1980-х – поч.1990-х рр. було відновлено такі пам’ятки як Трапезна палата і церква, Троїцька надбрамна церква, Церква Всіх Святих, Церква Різдва Богородиці, Хрестовоздвиженська церква та печери. Також реставратори відділу працювали над відновленням Царських воріт іконостасу Аннозачатіївської церкви.
Новий етап у розвитку реставраційної справи в Києво-Печерському заповіднику розпочався на початку 1990-х рр. За підтримки дирекції з метою вдосконалення реставраційної діяльності в 1993 р. на базі відділу реставрації Заповідника було створено Центр реставрації та експертизи, директором якого було призначено Ю.Є. Вакуленка – художника-реставратора станкового живопису, який з 1987 по 1993 рік очолював реставраційний відділ. При цьому діяльність відділу було розширено і до його функцій увійшло проведення експертизи творів образотворчого мистецтва. На цей час Центр наукової реставрації та експертизи Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника є одним з найбільших реставраційних підрозділів серед музейних організацій України [6, с. 234]. З 2005 року керує його діяльністю головний      художник В.О. Зайцева. У Центрі плідно співпрацюють фахівці трьох науково-дослідних відділів, робота яких нерозривно пов’язана між собою і щорічно дає відповідний позитивний результат. Діяльність реставраторів відрізняється поєднанням консерваційно-профілактичних заходів і складної реставрації. Комплексні наукові дослідження супроводжують практичну реставрацію і являються невід’ємною її частиною. Штат Центру налічує 24 реставратори, в тому числі три вищої реставраційної категорії – творів з металу, творів на паперовій основі та єдиний в Україні – реставратор історичних та коштовних тканин; два реставратори І категорії – реставрації творів станкового олійного живопису та поліхромної скульптури, шість реставраторів ІІ та п’ять ІІІ категорій. Більшість з них неодноразово підвищували свою кваліфікацію в найкращих реставраційних установах, таких як Національний науково-дослідний реставраційний центр України, Державний науково-дослідний інститут реставрації (м. Москва), Державний Російський музей (м. Санкт-Петербург), Державний історичний музей (м. Москва), Центральна Наукова бібліотека АН України ім. Вернадського, Центр реставрації (м. Суасон, Франція), Національне зібрання творів мистецтв на Вавелі (м. Краків) та ін.
Найбільш значні і цікаві роботи проводилися Центром в галузі реставрації станкового темперного і олійного живопису, поліхромної скульптури, графіки, книг, документів і гравюр, виробів з чорного, кольорового і коштовних металів, кераміки, шкіри, історичних і коштовних тканин фондової колекції Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника, у т.ч. складна реставрація унікальних пам’яток.
Було закінчено велику роботу з реставрації колекції ключів та замків, які становлять неабиякий інтерес як в історичному, так і в художньому плані. Серед них ключ від Миколаївської брами Лаврської фортеці кін. ХІХ – поч. ХХ ст. (КПЛ-М-10434), ключ від Госпітальних воріт кін. ХІХ – поч. ХХ ст. (КПЛ-М-10441). Реставраторами металу    А. Марченком, В. Ралемським, Н. Онопрієнко та В. Курловим відреставровані близько ста зразків литва представленого періоду.
Продовжується робота над реставрацією пам’яток декоративно-ужиткового мистецтва ХVІІ-ХІХ ст., які перебували в руїнах Успенського собору і налічують більше 2000 цінних предметів. Це вироби церковного призначення: хрести, панагії, лампади, свічники, а також коштовні тканини. Експонати потребують особливої уваги, тому що знаходяться в аварійному стані, який характеризується ураженням мікрофлорою, деструкцією основи, значними втратами та щільним пиловим та побутовим забрудненнями.
Тривалої і копіткої реставрації та неабиякого досвіду потребували і археологічні пам’ятки VІ-VІІ ст., виготовлені із металу та скла з розкопів Вікентія Хвойки (реставратор Н. Онопрієнко). Складною і водночас цікавою виявилася реставрація срібної панагії з поховання Флавіана Городецького на території Києво-Печерської лаври (КПЛ-М-10009, СВ-1010). Металеву частину панагії відреставрував старший науковий співробітник В. Курлов. Але центральна частина панагії мала живописне зображення, яке від довгого перебування в негативних умовах відшарувалося та приклеїлося до захисного скла. Зображення, виконане олійними фарбами на металевій основі взагалі не проглядалося. Це вимагало втручання фахівця іншого напрямку – реставратора живопису (Г. Марченко). Роботу ускладнював і відносно невеликий розмір експонату – 5х4 см. Майже всі реставраційні заходи проводилися під мікроскопом. Після тривалої реставрації, до життя було повернено зображення Богородиці «Знамення». Пам’ятка отримала цілісний експозиційний вигляд.
Заслуговує на увагу робота над іконою «Св. Великомучениця Катерина» XVIII ст. (КПЛ-Ж-21). Вся поверхня ікони була вкрита нерівномірним потемнілим шаром авторського лаку та щільним пиловим забрудненням, що заважало загальному сприйняттю пам’ятки. Крім того, перед початком реставрації були виявлені дрібні здутини фарбового шару та ґрунту з загрозою осипання, втрати та подряпини механічного характеру. Після комплексу консерваційно-реставраційних заходів, виконаних реставратором станкового живопису О. Бєлак, до колекції   Заповідника повернувся чудовий взірець українського іконописного  мистецтва доби бароко.
Вже майже традицією стали знахідки під час дослідницької роботи. Під товстим шаром забруднення та потемнілої оліфи реставратори відкривають авторські написи різного змісту. Такою виявилася ікона на дереві «Деісус», що датується XVIII ст. (КПЛ-Ж-3, СУ-3). В процесі реставрації, після видалення забруднення та потоншення лакового шару в правій частині нижнього поля реставратором А. Андрущенко був розкритий авторський підпис, який зафіксував дату написання ікони: «Списася 1785». Серед таких минулого року був авторський підпис «Агапіт», що виявився в процесі реставрації ікони «Св. Філарет Милостивий» (інв. № КПЛ-Ж-980) молодшим науковим співробітником Н. Дудник. Цікавою роботою була реставрація ікони XVІІІ ст. «Св. Іоанн Предтеча» (інв. № КПЛ-Ж-87, СО-87). Науковим співробітником      Г. Марченко було виявлено напис, що зберігся на шпузі ікони під     сорочкою і вказував дату створення – 1707 рік.
Нерідко авторські написи відкриваються і на пам’ятках декоративно-ужиткового мистецтва, що сприймається пересічним глядачем досить незвичним явищем. Так, у підвісному замку з ключем (КПЛ-М-10472/1,2), XVІІІ ст. в результаті реставраційних заходів з видаленням активних осередків корозії, стійких побутових нашарувань та шару чорної фарби на дужці замка був відкритий напис «Сеі замок соωрγженъ до црквы Печерскія рокγ АХЧА (1691 р.) мця сентебріа КД (24) дня» (реставратор В. Курлов). Така знахідка дала змогу уточнити датування предмету та надала поштовх для вивчення її мистецтвознавцями та істориками.
В новому вигляді предстала після реставрації ікона «Богородиця Замилування» (КПЛ-Ж-1295), датована 1762 роком (реставратор       С. Авраменко). Ікона написана на липовій дошці в техніці темперного живопису. Надійшла вона на реставрацію зі значним поперечним коробленням дерев’яної основи, здутинами, втратами фарбового шару та суцільним пізнім записом. Повторний запис був виконаний у ХІХ ст. олійними фарбами. В результаті природного старіння та надлишку олії у фарбі він значно потемнів та був вкритий сіткою «пливучого» кракелюру, що спотворювало образ. Копітке розкриття ікони тривало декілька років. В результаті консерваційних заходів образ представ у всій своїй красі та має експозиційний вигляд.
З фондової колекції на реставрації у Центрі перебувають твори образотворчого мистецтва комплексні, що виконані у різних живописних техніках, прикрашені срібною басмою або ризою. Серед відреставрованих пам’яток живописні твори, виконані на різних видах основи, таких як дерево, полотно та метал. Закінчено розпочату у 2003 р. реставрацію ікони «Благовіщення» (КПЛ-Ж-ДФ-573), виконану в техніці олійного живопису на металі у XVIII ст., поновлену у XIX ст. Науковим співробітником О.Рижовою проведено повне розкриття живопису від пізнього нашарування. Також частково розкрито від пізнього поновлення ікону в срібній ризі «Богоматір» (КПЛ-Ж-206) (В. Зайцева) та ікону        «Св. Миколай» ХІХ ст. (КПЛ-Ж-1064) (М.Грига).
У 2008 році виконано реставрацію та повне розкриття живопису від пізнього нашарування ікон «Св. Петро і Павло» (КПЛ-Ж-173) (О. Рижова), «Благовіщення» (КПЛ-Ж-401) (Н.Дудник), «Смерть Апостола Іакова» (КПЛ-Ж-178) (О. Андрущенко).
Протягом 16 років існування Центру наукової реставрації та експертизи, його співробітниками повернуто до життя близько 2000 пам’яток з фондової колекції Заповідника. Серед них ікони та картини, хрести, церковне начиння, замки, оклади, археологічні знахідки, книги, коштовні тканини, креслення, плани та літографії. Предмети, відреставровані фахівцями Центру експонувалися на численних виставках: у Національному Києво-Печерському історико-культурному заповіднику, в м. Києві, Росії, Білорусі, Польщі, Італії, Німеччині, Іспанії, Угорщині, Фінляндії, США.

Бібліографічні посилання:

  1. Сторчай О.В. Реставраційна майстерня Лаврського музею культів та побуту (1924-1934). [З історії організації, формування та розвитку реставраційної справи в Україні]. // Проблеми збереження, консервації, реставрації та експертизи музейних пам’яток. ІІІ Міжнародна науково-практична конференція. [Тези доповідей]. – К., 2001. – С. 165-166.
  2. Очерки истории Киево-Печерской лавры и заповедника. Ответственный редактор Кибальник Ю.Д. – К., 1992.
  3. Тимченко Т.Р. принципи реставрації станкового живопису в музеї мистецтв ВУАН (1920-1930 рр.) // Матеріали наук. практ. конф. «Ханенківські читання». Вип. 2. – К., 2000. – С. 68-78.
  4. Тимченко Т.Р. Музейное направление реставрации станковой живописи в Украине (1920-1940). – Автореферат дис. канд. искусствоведения: Академия изобразительного искусства, – К., 1998.
  5. Шульц І.В. До історії формування колекції живопису Києво-Печерського заповідника // Мистецька спадщина. Матеріали та дослідження. – К., 1993. –  С. 3-15.
  6. Беліловська А.В., Драновська В.М. Становлення та розвиток реставраційної справи в Києво-Печерському заповіднику // Могилянські читання 2006 р.: Зб. наук. праць. – К., 2007. – С. 227-240.
  7. Мартинюк І.О. Матеріали до історії реставрації пам’яток з фондових колекцій Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника (1946-2006 рр.) // Могилянські читання 2006 р.: Зб. наук. праць. – К., 2007. –      С. 127-132.
  8. Беліловська А.В., Зайцева В.О. З досвіду діяльності Центру наукової реставрації та експертизи // Лаврський альманах: Києво-Печерська лавра в контексті української історії та культури: Зб. наук. праць. Вип. 17 – К., 2007. – С. 175-178.

Автор: Беліловська А.В. — Зав. сектору Центру наукової реставрації та експертизи Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника

Джерело: Роль музеїв у культурному просторі України й світу: стан, проблеми, перспективи розвитку музейної галузі. (Збірник матеріалів загальноукраїнської наукової конференції з проблем музеєзнавства, присвяченої 160річчю заснування Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворницького) Вин. 11. — Д.: АРТПРЕС. 2009. 608 с.



Hosting Ukraine Проверка тиц