Днепропетровский национальный исторический музей

Проблеми і перспективи діяльності Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І.Яворницького на сучасному етапі

«Подобное учреждение, как общественный музей,
могло бы играть одну из важнейших просветительных ролей,
облагораживая и ум, и сердце человека…»

Д.Яворницький [12]

Історія Дніпропетровського історичного музею розпочалася в 1849 році, коли в місті Катеринославі за ініціативою губернатора А.Я.Фабра, при підтримці місцевого населення, був створений Громадський музеум Катеринославської губернії [2]. І важко сказати як би склалася доля цього першого музейного зібрання, якби не титанічна праця Д.І.Яворницького, якого запросили очолити музей в 1902 р. Для Дмитра Івановича було характерним те, що він не обмежувався колом лише наукових, суто академічних досліджень, не був кабінетним вченим, а бачив своє покликання у популяризації накопичених ним відомостей з історії України, шляхом музеєфікації пам’яток, проведення музейних екскурсій, читання публічних та учбових лекцій. Його життєва місія, невтомно і цілеспрямовано ним здійснювана, полягала у фіксації та збереженні зібрання Катеринославського-Дніпропетровського музею, виявлених і зібраних ним різноманітних джерел з історії місцевого краю. Це, безперечно, відрізняє Яворницького серед інших істориків і окреслює його місце в українській історичній науці та історії культури [8].
Протягом майже 30 років він безустанку, предмет до предмету, цеглина до цеглини, ідея до ідеї створював фундамент, на якому і сьогодні базується один з найстаріших і потужніших музеїв України – Дніпропетровський історичний музей, що вже 65 років носить його ім’я. Не буде перебільшенням сказати, що практично всі напрямки сьогоднішньої діяльності нашого музею мають підгрунтя з тих ідей і тих колекцій, які закладав Яворницький. Він не тільки розумів минуле, але й відчував майбутнє. В 1898 р. в книзі “По следам запорожцев” він писав: “Увлечение стариной не есть увлечение праздного ума, а есть необходимая потребность всякого просвещенного человека, ревниво относящегося к деяниям своих предков, и заботливо воздвигающего здание для своих потомков» [13, 264].
Говорячи сьогодні про перспективи розвитку Дніпропетровського історичного музею, вважаємо доречним базуватися на діяльності фундатора нашого музею Д.І.Яворницького. Значну увагу в своїй роботі він приділяв археологічним розкопкам та збиранню пам’яток давньої історії. Серед іншого необхідно згадати Дніпрельстанівську археологічну експедицію 1927-1932 рр., під час якої в фонди музею надійшло майже 40 тис.предметів. В цей час активно поповнювалась і музейна колекція кам’яної пластики. Завдяки старанням вченого до музейної колекції приєдналась колекція кам’яних баб місцевої комерційної школи, цікаві статуї з колишніх поміщицьких маєтків та з селянських садиб, де вони використовувались для господарських потреб, зокрема — як стовпи у парканах, точила тощо. 60 різноманітних кам’яних статуй входило до музейного зібрання за часів Д.І.Яворницького [4, 10]. Наступні покоління співробітників музею продовжили цю роботу. Трудами Л.П.Крилової, Л.М.Голубчик, Л.М.Чурилової та інших ми маємо одну з найбільших колекцій кам’яної пластики, яка налічує 86 одиниць. Сьогодні ця робота продовжується. Разом з Центром охорони історико-культурних цінностей, який очолює Л.М.Голубчик, відділ археології музею складає реєстр кам’яної пластики, що розкидана на території всієї області і потребує музеєфікації. Ця колекція наша гордість і одночасно наша біль. Більше 20 років минуло як вперше у проблематиці музею пролунало слово “лапідаріум” (павільйон для кам’яної пластики – до речі, сьогодні мі говоримо не лише про монументальну кам’яну пластику ІІІ тис. до н.е. – ХІІІ ст., а й про окремі античні пам’ятки, козацькі хрести, що гинуть) [10]. Адже агресивне економічне та природне середовище стало негативно впливати на стан колекції. Відреставрувати і експонувати це зібрання в повному обсязі – наша мрія, наше завдання, якщо хочете, наша місія перед майбутнім. Вперше за останні роки розмов про побудову лапідаріуму, завдяки зацікавленій увазі до нашого музею Президента України В.А.Ющенка, замайоріла надія на конкретні роботи. На сьогодні ми маємо практично узгоджену вартість проекту лапідаріуму, що за цінами на цей рік складає 173 тис. грн., а спорудження павільйону потребує 7 млн.грн. Багато? — Так!. Але вартість колекції, безумовно, перевищує у десятки разів будь-які споруди. І чи можна на гроші перекласти нашу національну історичну пам’ять!? Уявіть собі напівскляний павільйон з зоряним нічним небом, а на степових травах стоять свідки минулих часів, свідки вічності, які проведуть нас Великим придніпровським степом крізь сподівання та надії, думки та життя наших предків, крізь тисячоліття…
“Літописець історії запорізького козацтва” так недаремно називали Д.І.Яворницького. Ще в дитинстві він закохався у “степових лицарів” і ця тема стала провідною на все його життя: чисельні наукові праці, формування козацької колекції музею, розробка екскурсійних маршрутів по місцях козацької слави та багато іншого [8; 11]. Як перспективні напрямки продовження цієї роботи ми вважаємо за необхідне розпочати археологічні розкопки козацьких пам’яток, упорядкування і подальше формування колекції козацьких надмогильних хрестів, про які вже йшла мова і які негайно треба рятувати від руйнації; і, безумовно, реставрація багатьох предметів козацької старовини з музейної колекції (це зброя, культове шитво, побутові речі, живопис тощо).
Розповідь про наступний аспект розвитку музею я хочу розпочати зі слів того ж Д.І..Яворницького, який, передбачаючи грандіозні перспективи розвитку нашого міста, писав, що разом з промисловістю в Дніпропетровську “заблестит яркими лучами живопись, родятся ученые, явятся славные, одаренные богатыми дарами поэты…» [14, 146]. Літературна історія нашого краю яскрава, насичена, драматична. Це добре розумів Д.І.Яворницький, невтомно збираючи фольклор, літературні пам’ятки [3, 33], колекція яких сьогодні складає 25 тис.од. Саме вона стала основою для створення музею “Літературне Придніпров’я” в будинку Інзова – пам’ятнику історії поч. ХІХ ст. Але обмеженість коштів дала можливість музею відкрити на першому поверсі тільки виставковий варіант експозиції з літературної історії краю. Другий поверх залишається у “напівфабрикатному” стані і використовується для виставок “андеграундного” характеру. Багата ж, різнобарвна історія літератури регіону залишається “непрочитаною”. Наукові доробки є, колекція є, головна проблема – кошти, яких завжди не вистачає.
Можливо, не за хронологією, а за проблематикою, розпочатою ще Д.І.Яворницьким, виокремлюється наступний напрямок діяльності ДІМ. В свій час він звернув особливу увагу на родину Фадеєвих-Ган-Блаватської. Зокрема, Дмитро Іванович був особисто знайомий з Петром Олексійовичем Ганом, гостював і працював в його маєтку в с.Шандрівці [3; 7, 4]. Ця родина передала в музей цікаву колекцію старожитностей. З часом в нашому музеї відклалося і змістовне зібрання матеріалів з історії родини Фадеєвих-Ган-Блаватської. Таким чином, продовжуючи, започатковане Яворницьким, співробітники відповідного відділу музею на чолі з О.В.Аліванцевою працюють над створенням меморіального музейного центру О.П.Блаватської та її родини. Саме їм вдалося встановити відомості і розшукати будинок, в якому мешкала родина і народилася О.П.Блаватська. Цей об’єкт по вул. .Ленінградській, 11, і став новим перспективним напрямком у розвитку ДІМ. Протягом 5 років наш музей боровся, і це не перебільшення, за будинок, переконуючи в необхідності передачі його на баланс музею обласну владу, Міносвіти та науки, Мінкультури, Кабінет міністрів, судові інстанції (майже 40 засідань). Сьогодні будинок не просто на балансі музею, а на його базі реалізується проект створення музейного центру з нульового циклу. Як тільки будинок був отриманий ДІМ, він відразу почав приймати відвідувачів, знайомлячи їх з різноманітними виставками, запрошуючи до участі у круглих столах, читаннях, зустрічах. Одночасно проводилось технічне обстеження будівлі, за чим могли спостерігати наші гості, занурюючись в історію будинку, тобто спостерігати творчу “кухню” щодо створення нового музею. Тим самим разом з нами вони мали змогу відчути, побачити весь нелегкий процес створення, народження музею. Сьогодні закінчене обстеження будинку, створена документація на реставраційні роботи, триває розробка варіантів пристосування приміщення під музей, продовжується науково-дослідна і збиральницька робота.
Цікавим, на нашу думку, є й момент спроби поєднання 2 споріднених будинків по пр.К.Маркса, 64 (музей “Літературне Придніпров’я”), та по вул..Ленінградській, 11(Музейний центр О.П.Блаватської та її родини). Обидва вони є пам’ятниками історії поч.ХІХ ст., поєднані своєю історією через особистостей. Наприклад, відомо, що А.Фадеєв мешкав на Петербурзькій вулиці (тепер Ленінградській), а працював в будинку Інзова, та низка інших фактів. Реалізація в повному обсязі програми щодо музеєфікації цих двох будинків, ми сподіваємося, дасть чудову можливість вирішити проблему створення охоронних зон пам’яток в сучасному мегаполісі, що буде своєрідним ковтком повітря високої духовності у великому повністю урбанізованому місті.
Д.І.Яворницький серед багатьох проблем музею завжди піклувався про розширення приміщення. Так, в листі-відповіді Катеринославській земській управі він писав: “Вопрос о постройке добавочного здания музея внесен был на рассмотрение совета музея 17 сентября 1912 г., причем члены совета музея высказывали по этому поводу следующие соображения. Новое здание должно быть сооружено в таком же стиле и размере, как и ныне существующее здание, но не в 1 ? , а в 2 ? этажа, в верхнем этаже должны помещаться: 1) зал-аудитория для публичных лекций и заседаний Совета; 2) торгово-промышленный отдел; 3) библиотека; 4) кабинет дирекции; 5) комната для приходящих для работы в музее; 6) комната для постоянной выставки образцов минеральных богатств края и для образцов же технического производства заводов существующих в губернии; во 2-м этаже должны находиться отделы: 1) естественно-исторический; 2) сельскохозяйств.; 3) педагогический; и в подвальном этаже должна быть: 1) лаборатория; 2) сушильня; 3) столярная; 4) помещение для сторожей; 5) помещение для склада угля и дров; 6) помещение для хранителя музея из 2-х комнат. Внутренняя отделка стен музея желательна без лепных украшений и без всяких дверей, кроме необходимых. Затем при музее необходим каменный сарай для склада разных хозяйственных вещей и, кроме того, вокруг всей площади земли, отведен. под новое здание музея – железная ограда.» [9].
Не все з зазначеного Яворницьким здійснилось, і це дає підстави для нас продовжити роботи в напрямку розширення музейних площ. Відомо, що в експозиції музеїв працює до 7-10 % музейного зібрання, а решта іноді з’являється на виставках. Не буде перебільшенням сказати, що окремі предмети з фондів музею експонуються 1 раз на 100 років, деякі – ніколи. Як одна з можливостей вирішення цієї болючої проблеми – це передача фактична, а не юридична, музею будинку за адресою – пр.К.Маркса, 18. Хоч з 1989 р. він знаходиться на балансі ДІМ, але фактично два поверхи займає Обласна наукова бібліотека, кілька приміщень – Центр охорони історико-культурних цінностей і спілка письменників. В цій ситуації за законом України “Про музей і музейну справу”, інструктивними документами, та й здоровий глузд підказує, що ми не маємо права розміщувати в цьому будинку з кількома господарями цінних музейних предметів. Хоча певна концепція перебудови, відповідного обладнання й художнього оформлення даного приміщення у співробітників музею є. І перш за все – це створення так званих “відкритих фондів”. Існуючі музейні колекції, які скупчені в невеличких фондосховищах будинку по пр.К.Маркса, 16, можуть бути представлені у відкритому показі, тобто стати доступними для відвідувачів, широкого загалу мешканців нашої області і її гостей. Зокрема, це культові предмети (ікони, церковний одяг, книги, церковне начиння), українські рушники і народний одяг, зброя, кераміка, скло і порцеляна, меблі, годинники, нумізматика і боністика, петриківський розпис та багато інших колекцій.
В цьому ж приміщенні, на наш погляд, доцільним є і створення музейного дитячого центру, що повинен складатися з дитячого виставочного залу, кімнат дитячої творчості і комп’ютерного класу з програмами історичних ігор, інформаційно-довідкового обліку, відеотекою фільмів з історії і культури України та країн світу, а також особливого фонду предметів, що є ново робами, для проведення музейних занять як в музеї, так і за його межами [5]. Досвід роботи ДІМ з дітьми досить багатий, музейні дитячі програми наукового обґрунтовані, що дає підстави вважати створення зазначеного дитячого центру реальним завданням і ефективним напрямком подальшої роботи музею[6].
Наступні тенденції розвитку ДІМ я б хотіла окреслити більш стисло:
Загально відомо, що будь-яка найдосконаліша експозиція з часом потребує певних змін, а іноді докорінної перебудови, тобто реекспозиції. На сьогодні ця проблема стосується залів № 4 (Катеринославська губернії в 1861-1916 рр.) та № 8 (Дніпропетровська область в 1946-2005 рр.). Цікаво і багато в чому по-новому підходять автори зазначених періодів історії краю до розкриття тем і показу їх музейними засобами. Вважаємо, що нові експозиції будуть достойні музею, який би хотів бачити Д.Яворницький.
Як відомо Дмитро Іванович постійно піклувався про збереження музейної колекції. А це і запобігання крадіжок і нормальні температурні умови в залах і сховищах музею Безумовно, він навіть не міг мріяти про сьогоднішні можливості. А ми в наш технічний вік знаємо, що можливо і потрібно: це й система кондиціонування всіх приміщень музею; й нова сучасна охоронно-пожежна система; обладнання сучасною технікою реставраційних майстерень тощо.
Гадаю, що дехто, переглянувши запропоновані тенденції розвитку нашого музею, зауважать – “великі мрійники” – це нереально. Саме песимістам хочу нагадати міжнародну конференцію, присвячену 150-річчю музею, яка відбувалась всього 6 років тому, де свій виступ з історії ДІМ я завершила 14 тезами щодо перспективи розвитку музею [5,7]. І сьогодні ми можемо говорити про реалізацію окремих з тоді зазначених позицій, а саме: відреставроване полотно і предметний план діорами “Битва за Дніпро”; здійснено капітальний ремонт не тільки фасаду, а й внутрішніх приміщень меморіального будинку-музею Д.І.Яворницького; відремонтовано фасад і двері діорами; здійснюється повною ходою комп’ютеризація фондів і відділів музею.
Для того, щоб реалізувати задумане, мені здається перш за все потрібно постійно переконувати суспільство, а, чого гріха таїти, іноді й керівництво, в необхідності подальшого розвитку музею і демонструвати це наприкладі конкретної діяльності музею, тобто наполегливою працею. Ще Дмитро Іванович Яворницький в своїй ювілейній промові на честь 30-річчя літературної і наукової діяльності казав: “Моим правилом в жизни было – работай, работай не вглядываясь вперед и не озираясь назад; работай не ожидая ниоткуда и ни от кого ни награды, ни похвалы; работай до тех пор, пока служат тебе руки, и пока бьется твое сердце в твоей груди; работай на пользу твоего народа и на благо Родины дорогой тебе»[1, 10 ].

Джерела та література:

  1. Авчинников А.Г. Профессор Дмитрий Иванович Эварницкий (к 30-летию литературной, ученой деятельности. – Екатеринослав, 1914.
  2. Дніпропетровський історичний музей ім.Д.І.Яворницькогою Буклет /Авт-упоряд.Н.І.Капустіна, В.М.Бекетова. – Київ, 1999.
  3. Епістолярна спадщина академіка Д.І.Яворницького. Каталог музейної колекції./Упоряд. С.В.Абросимова та інш. – Дніпропетровськ, 1992.
  4. Каменные бабы: Каталог /Автор-сост. Л.П.Крылова. – Днепропетровск, 1976.
  5. Капустіна Н.І. Дніпропетровському історичному музею – 150 років // Музей на межі тисячоліть: минуле, сьогодення, перспективи. (Зб. тез доп. та повід. Міжнар. наук. конф.)/ Упоряд.В.М.Бекетова. – Дніпропетровськ, 1999. – С.3-7.
  6. Капустіна Н.І., Гайда Л.О. Психолого-соціологічні дослідження ефективності музейних програм і занять для школярів // Музей і майбутнє: Матеріали обл.наук.конф. – Дніпропетровськ, 1998. – С.28-36.
  7. Каталог Екатеринославского областного музея им.А.Н.Поля. Арехеология и этнография. – Екатеринослав, 1905.
  8. Ковальський М.П. Місце Д.І.Яворницького у вітчизняному історіографічному процесі // Вчений-подвижник (Матер. наук.-прак. конф.). /Упоряд. В.М.Бекетова. – Дніпропетровськ, 1991. – С.3-10.
  9. Лист Д.І.Яворницького до Н.М.Дорошенко, від 27.03.1915. // ДІМ. – КП-2573. Арх. – 1547-в. — Арк.63-63 зв.
  10. Чурилова Л.М. Проблеми експонування древньої монументальної пластики в музеї // Музей на межі тисячоліть. – С.125-127.
  11. Шубравська М.М. Д.І.Яворницький. – К.: Наукова думка, 1972.
  12. Эварницкий Д.И. Забытая коллекция древностей // Екатеринославские губернские ведомости. – 1897, № 267.

Автор: Капустіна Н.І. — директор ДІМ



Hosting Ukraine Проверка тиц