Днепропетровский национальный исторический музей

Нікопольський музей — від музею мистецтв до краєзнавчого

Нікопольський музей було створено 18 травня 1919 року, трьома художниками Д. Педенком, М. Ющенком та Я. Волошиним, як музей витончених мистецтв. І робота в перші роки його існування була більш спрямована на естетичне, ніж історичне виховання відвідувачів. І це в принципі влаштовувало місцеву владу, яка не звертала особливої уваги на діяльність музею. Але така ситуація почала змінюватися у другій половині 20-х років.
У 1924 році Д. Педенка на посаді завідувача музею змінив Волошин Яків Петрович, теж художник, який закінчив середню художню школу в Петербурзі. Він працював у музеї з часу його заснування на посаді доглядача-співробітника. Очоливши музей, він почав змінювати його спрямованість. Музей було перейменовано і тепер він став – Народним музеєм мистецтв. Райвиконком, затвердивши його призначення, зразу ж зменшив штат. Залишився лише завідувач та сторож, водночас він же помічник (О. Євтушенко, теж художник). Обидва музейники отримували на місяць разом мізерну суму – 32 р. 50 к. Тому Волошину доводилося ще викладати у трудшколі, працюючи в музеї лише 18 годин на тиждень [1].
Але музейна робота не припинялася. Це свідчить, наприклад, річний звіт музею за 1924/25 рр. За 160 днів роботи музею його відвідало 14 екскурсій, а всього відвідувачів було 6571 людина. З ними проводилися «розмови про мистецтво – класові ухили в мистецтві, про історію мистецтва, промислове мисте-цтво і його значення у виробництві, про розвиток культури кам’яної доби». Ці екскурсії та розмови проводилися за допомогою 896 експонатів, з них 73 були присвячені українській тематиці [2].
Саме при Волошині фонди музею поповнилися унікальними експонатами. Рішенням Криворізького окрвиконкому від 30.12.1925 р. було вирішено залишити у музеї два срібні кубки з Покровської січової церкви, що за легендою належали кошовому Сірку. У тому ж році музей отримав ще комплекс речей з січової церкви, передані до фондів кліром Свято-Покровської соборної козацької церкви, що відносилася до конфесії УАПЦ. Серед них були євангелія XVIII ст., аналой, ікона-ставротека 1747 р., плащаниці та інше культове начиння [3].
Поява унікальних історичних експонатів стимулювала Волошина в його роботі з перетворення музею на «краєвий», як тоді казали. У 1925-26 рр. він разом з Євтушенком розпочав проводити експедиції по Нікопольщині, що відображено у звіті: «1) на Знаменські кучугури (3 рази), де зроблено обсліду-вання слідів скито-сарматського городища  2-3 ст. до Р.Х., знайдено багато фрагментів посуду грецької та варварської роботи…; 2) в с. Ново-Миколаївку, 18 верст від Нікополя – оглянуто могили «Близнеці», ці могили кимсь було начато розкопувати хижацькими засобами і по відомостям мають в собі похорони або ж слов’янські або скитські… Далі на північ було оглянуто «Глиняну балку», де знайдено в схилові балки зовсім потрухлі кістки великої тварини (напевне мамута). До бувшої Січі Чортомлицької – знайдено фрагменти кахлю 18 сторіччя. Визначено, що стан острова бувшої Січі все гірше з кожним роком. Знято три фотографії з Січі та три з могили І. Сірка. В останній час було перенесено рештки запорізького куреня 1736 р. до двору Никипольскої школи, де курінь і буде стояти під доглядом музею. Слід зазначити, що в зазначених вище мандрівках прийняли участь місцеві учителі охочі до археології, що з боку влади не давалось зовсім коштів на влаштування мандрівок і мандрівки робились на власні кошти кожного з учасників. Мандрівки робились то пішки, то на човні» [4]. Цю роботу планувалося продовжити й далі: «1) На Знаменські кучугури з метою повніше дослідити скито-сарматську культуру і зв’язок її з елінством. 2) До невідомого ще нам древнього кладовища з надгробками, що, по рассказам, селян знаходиться в плавні Базавлука, в 30 верстах від Никиполя на захід. 3) Коли будуть кошти, та дозвіл – провести роскопи одної з могил «Близнеці» близ Ново-Миколаївки. 4) На острів Томаківської Січі для обслідування її стану та фотографування. 5) Закреслити мапу-план Кучугур Знаменських, Чортомлицької та Томаківської Січі» [5].
Такий напрямок розвитку музейної справи не міг задовольнити райком КП(б)У, особливо у світлі розпочатих процесів індустріалізації та колективізації. Те, яким потрібен бути радянський музей, було викладено у виступах на І-му Всеросійському музейному з’їзді. Виступаючий на ньому, Л. Розенталь висловився наступним чином: «До сучасного радянського музею, як політико-просвітницької установи ставляться наступні головні вимоги:
а) марксистсько-ленінське пояснення демонструїмих явищ;
б) вміння відгукуватися на усі питання, що виникають у зв’язку із бойовими завданнями соціалістичного будівництва;
в) доступність масовому глядачу» [6, с. 10].
Волошин будував явно не такий музей, тому не маючи можливості зняти його з посади за недоліки в роботі, райком пішов іншим шляхом. Зав. райвно Кірєєв М.І. та інспектор політосвіти Кошко звернулися до викладача геології і краєзнавства Нікопольського педтехнікуму Шапошнікова Георгія Сергійовича із завданням організувати краєзнавчу виставку, присвячену успіхам п’ятирічки на Нікопольщині. Було зобов’язано спеціальною постановою Райвиконкому керівників підприємств і установ подати докладні відомості в історичному аспекті про керовані ними установи, про народну освіту, охорону здоров’я. Базою для новоствореної виставки було вирішено зробити педтехнікум. «Протокол № 12 засідання Правління Нікопольського педтехнікуму від 7 квітня 1929 р.
Присутні: Жагар, Гавриленко, Кушка, Кірєєв, Блуденко, Яременко, Політаєв, Севастьянов, Шокін, Шапошников, Штейнберг.
Голова: Жагар, секретар Богоявленський.
Слухали: Про участь Педтехнікуму у влаштуванні в м. Нікополі краєзнавчої виставки.
Ухвалили:

  • з улаштуванням виставки погодитись;
  • проект влаштування виставки затвердити;
  • обрати комісію в складі 4-х осіб: від лектури Яременко та Сидоренко; від студентів – Міцний та Щербак (2-го курсу);
  • доручити комісії скласти план роботи і подати його на розгляд Правління;
  • на влаштування виставки видати 25 крб. із спецкоштів педтехнікуму;
  • надати з 1-го по 15-е липня в розпорядження виставки всі помешкання Технікуму, а з 15-го липня до 1-го вересня – за винятком аудиторій». [7, с. 13]

Райвиконком затвердив план організації краєзнавчої виставки, виділив для виставки приміщення райспоживспілки і подвір’я з усіма будівлями по вул. К. Лібкнехта, № 3. Райвиконком затвердив відповідальну комісію з організації виставки на чолі з Шапошніковим Г.С., що працювала під керівництвом зав. райвно Кірєєвим М.І. «На подвір’ї педучилища була розміщена с/г техніка: трактор, плуги та інші знаряддя. В приміщеннях розміщувались експонати – промислові вироби, колекції с/г культур, діаграми, фото, малюнки, предмети побуту та ін. Діаграми показували зростання грамотності, ріст шкіл, лікарняних закладів тощо. І ось тут комісія з організації виставки та відділ райнаросвіти звертається до райвиконкому з проханням, щоб зберегти експонати виставки та на їх базі організувати в м. Нікополі краєзнавчий музей [8].
На основі цього звернення у жовтні 1929 р. з’явився документ, направлений райвиконкомом до Наркомату Освіти у м. Харків: «Никипільска РІНО повідомляє Вас, що на підставі постанови Призидії Никипільського РВКу № 27 від 20 серпня 1929 року зробленої за ухвалою низки зібрань робітників на руднях та по м. Никиполь, музей мистецтв який мешкає в м. Никиполі, через незадоволення вимог робітників і селян місцевого краю за обмеженістю кількості відділів реорганізовано в КРАЄЗНАВЧИЙ МУЗЕЙ.
Для початку організації останнього за ухваленням Президії Никипольского РВК, було організовано КРАЄНАВЧУ ВИСТАВКУ в м. НИКИПОЛЬ, що тривала від 23/8-29р. до 12/9-29 року.
Під час урочистого засідання Президії РВК, укупі з представниками партійних, професійних та громадських організацій в час відкриття КРАЄЗНАВЧОЇ ВИСТАВКИ, було попередню постанову про реорганізацію Музею мистецтв, підтверджено.
Через реорганізацію Музею потрібний відповідний кваліфікований кадр робітників, а тому Президія РВК ухвалила завідувача Музеєм Мистецтв тов. Волошина Я.П. як не маючого відповідної кваліфікації та не виявившого себе на роботі у Музеї Мистецтв (Замкнутість в роботі, не однієї доповіді на робітничих зібраннях, брак організації мас на відвідування Музею та інш.) з роботи Завідувачем Музею зняти з 1/10-29р. використав його через РІНО на посаді в школах соцвиху по його фаху.
Призначити з 1/10-29 року на посаду Завідувача Краєзнавчим Музеєм тов. Шапошнікова Г.С. по фаху природник-краєзнавець з вищою освітою, помічником Завідувач тов. Кіранова по фаху архіолог» [9].
Так, райком партії, прикрившись рішеннями райвиконкому та демагогічними посиланнями на робітничі збори, ліквідував негативну тенденцію у Нікопольському музею на вивчення минувшини і перевів його на рейки соціалістичної побудови експозиції.
Харків вітав і підтримував ініціативу робітників рудень з реорганізації Народного музею Мистецтв. Зав. УПРНАУКОЮ Конник та Зав. МУЗ. СЕКЦІЄЮ Дубровський надіслали через два місяці відповідь, в якій пропонувалось розповсюдити досвід Нікополя з реорганізації по іншим музеям: «Укрнаука вітає реорганізацію Нікопольського музею, що проведено Вами. Прохаємо подбати про збереження фонду експонатів. Ваші пропозиції з свого боку затверджуємо… 3) надіслати в копії Ваші матеріяли щодо реорганізації Нікопольського районного музею до всіх округових музеїв, інформувати про хід праці по реорганізації Нікопольського музею» [10].
Отже, наприкінці 1929 р., року «великого перелому», Нікопольський музей перетворився на краєзнавчий, у якому запанував на багато років марксистсько-класовий підхід до фальсифікації історії. Недарма, що у 1954 р., коли Довженко відвідав Нікополь і познайомився з музеєм, то назвав його «убогим, нехочу-знавчим музеєм». Але ця біда була не лише одного Нікопольського краєзнавчого музею, а й усіх інших музеях України, що були поставлені в жорсткі рамки комуністичного агітпропу.
Наостанок можна додати лише те, що реорганізувавши музей, влада зразу ж забула про нього. Свідченням цього є лист перевіряючого з НКО УСРР, що подає картину занепаду музею у 1930 році. «… Існує секція історії Запоріжжя з самих давніх часів, є досить цінні розкопки і передбачається розкопки продовжувати. Є секція побуту, вона реорганізовується і розширюється. Є дуже цінні зразки народного мистецтва. Існує церковний відділ и поряд з ним організується антирелигійний відділ. Організується добрий, досить багатий відділ природознавства і т.д. Але я хочу особливо підкреслити улаштування марганцевої шахти, що в точності відтворює шахти, що є на ст. Марганець, тут відвідувач зможе ознайомитися детально, як влаштована справжня шахта, так і з усіма видами робіт пов’язаних з добуванням і обробком марганця… Але кожному кроці такі перепони: а) нема грошей, б) нема робочих рук, в) кожен день погрожують відібрати відведене приміщення. Шапошников вимотався, готовий втекти. Правління марганцевої шахти дає гроші і матеріали для улаштування зразка шахти, та нема робітників, а поки то той то інший погрожує відібрати видані матеріали. Одна з кімнат була зайнята кооперативом, відбулася пожежа, пожежники розвалили стелю, де і стіни не пожаліли, кооператив переїхав в інше приміщення, залишивши свій архів, все гниє, на підлозі ростуть гриби, залишки кімнати, у тому числі і підлога загрожують обвалом, але цього не досить – загнивають сусідні кімнати, суміжні з цією, в одній з них стоять дорогі бронзові репродукції і Шапошникову доводиться у дощові дні, викочувати звідси воду ганчіркою. Вже цвяхи не тримаються у стінах, доводиться заклеювати тріщини папером. Влада змінюється чи не кожен тиждень і ніхто нічого не робить. Останнє же «начальство», до якого Ш., як і до попередніх пішов рапортувати про своє нещастя і прохати допомоги, просто розкричалось не вислухавши доповіді і погрожувало віддати під суд самого же Шапошникова, який не зумів зберегти приміщення. Ш. відповів проханням віддати його під суд і чим раніше тим краще… Шапошников прохає: 1-е, щоб надіслали сюди з Харкова людину культурну, який зможе зрозуміти і значення і потреби музею і 2-е узяли би музей на держбюджет, все інше він зробить сам. Зараз він один на увесь музей разом з прибиральницею» [11].
Від наслідків реорганізації Нікопольський музей оговтався лише у 1932 р., коли було набрано колектив, який зміг зайнятися планомірною музейною ро-ботою. Звісно, в обмежених рамках, але все ж таки розбудовуючи музей.

Бібліографічні посилання:

  1. Іменний перелік відповідальних працівників музею від 4.10.1925. Фонди НДКМ, б/н.
  2. Річний звіт музею за час з 1.10.24 до 1.5.25 від 16.06.1925. Фонди НДКМ, б/н.
  3. Інвентарна книга музею за 1919-1931 рр. Фонди НДКМ, б/н.
  4. Звіт роботи музею в галузі археології за 1925-1926 рік. Фонди НДКМ, б/н.
  5. План роботи Никипольського музею на 1926-27 роки від 8.9.1926. Фодни НДКМ, б/н.
  6. Первый Всероссийский музейный съезд. Тезисы докладов. / – М.: Наркомпрос, 1930. – 14 с.
  7. Лише в душі лишився спомин. Збірка документів і спогадів до 75-річчя педучи-лища. / Нікополь: Педучилище, 2001. – 88 с.
  8. Спогади Яременко М.М. про музей, 1965 р. НДКМ КН-10328. АРХ-2790.
  9. Доповідна Нікопольського РІНО РВК від 11.10.1929. Фонди НДКМ, б/н.
  10. Відповідь НКО УСРР від 14.12.1929. Фонди НДКМ, б/н.
  11. Лист Ф. Лижневської, 1930 р. Фонди НДКМ, б/н.

Автор: Анцишкін І.В. — головний зберігач Нікопольського краєзнавчого музею

Джерело: Роль музеїв у культурному просторі України й світу: стан, проблеми, перспективи розвитку музейної галузі. (Збірник матеріалів загальноукраїнської наукової конференції з проблем музеєзнавства, присвяченої 160річчю заснування Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворницького) Вин. 11. — Д.: АРТПРЕС. 2009. 608 с.



Hosting Ukraine Проверка тиц