Днепропетровский национальный исторический музей

Музей і майбутнє: тенденції розвитку музеїв у світі на межі тисячоліть

Наш час перенасичений парадоксами. Навіть саме існування людини у сьогочасному світі вже є парадоксом. Адже людина оточує себе такими речами і робить все для того, щоб, з одного боку, їй було зручно у структурах повсякденного існування, а з іншого, те ж саме заважає людині і поступово може призвести до її загибелі.
Схожі парадокси характерні й для музейної справи, як однієї з провідних галузей культурного життя людини.
Як зазначив відомий у світі музеолог Томислав Шола, «традиційно музеї прийнято вважати продуктом безмежного често­любства, вияву «комплексу фараонів», місцем, де все занадто серйозно, значимо й урочисто. В такому музеї експонат, на думку Шола, перш за все цінність, що визначається матеріалом, з якого він виготовлений, або майстерною роботою чи рідкістю» [1]. Але з плином часу, розвитком суспільства і його демократизацією в традиційні уявлення про музей вносяться суттєві корективи, часом протилежні сталим твердженням. І вже такі музеї, як Лувр та Ермітаж, не задовольняють інтереси суспільства, стають анахро­нізмом. З точки зору одного з провідних діячів музейної справи у Європі Кеннета Хадсона, їх «слабкість» у тому, що ці музеї, як не дивно, бідні на нові ідеї, бо саме їх гігантські розміри перед­бачають консерватизм [2].
За даними журналу «Museum» у світі існує більше 35000 музеїв [3], з яких до 6-томного довідника «Музеї світу» (Мusem’s of the world), що виходить у Мюнхені, увійшли 25000 музеїв з 190 країн світу, в тому числі і Дніпропетровський історичний музей ІМ. Д. Яворницького [4]. Це накладає на нього певні обов’язки, тобто зобов’язує відповідати світовому рівню, розвиватися в руслі світових тенденцій, характерних для музейної галузі. В усякому разі, треба бути обізнаними в напрямках, якими йде розвиток музеїв у світі, щоб не залишитись обабіч і не застаріти невиправно, коли музей нікому не буде потрібен, хоч в ньому і зосереджуються унікальні пам’ятки матеріальної і духовної культури народу, реліквії та свідки його минулого.
Яким же повинен бути «музей майбутнього»? Як це питання розуміють провідні діячі музейної справи з різних країн світу?
Постановка цих питань тим більше правомірна, що сьогодні виповнюється 20 років від дня відкриття нової експозиції нашого музею, тобто 20 років тому був народжений новий музей, і цікаво простежити його долю у порівнянні з світовими тенденціями розвитку музейної справи. Бо саме цей проміжок часу і фахівцями-музеологами у світі вважається показовим, коли можна робити певні підсумки пройденого шляху. В одному з номерів «Museum», присвяченому саме цій темі, редактори журналу зазначають, що «іноді проходить і 20 років, поки стає зрозуміло, що музей не виправдовує надій, які на нього покладали» [5].
Головним джерелом для з’ясування цієї проблеми обрано журнал «Museum», орган Міжнародної Ради Музеїв при ЮНЕСКО, за останні 15 років, хоч виходить це періодичне видан­ня вже майже 50 років.
Всі матеріали, в яких так чи інакше розглядаються проблеми майбутнього функціонування музеїв у світі, можна розподілити на такі групи:

  1. суто теоретичні міркування про ідеальний музей та його можливості;
  2. огляди, окремі статті про музеї, які вважаються прообра­зами музеїв майбутнього;
  3. статті про взаємодію музеїв і суспільства;
  4. матеріали про різні види музейної діяльності та їх удосконалення відповідно до потреб часу.

Безперечно, що цей розподіл досить умовний, адже кожного з авторів «Museum» хвилюють як практичні, конкретні питання функціонування музеїв сьогодні, так і майбутнє музеїв, теоретичне обгрунтування їх прогнозів щодо перспектив музейного будів­ництва тощо.
Вже згаданий Кеннет Хадсон вважає, що «кращим можна назвати той музей, після відвідання якого відчуваєш себе краще, тому що в ньому, нехай не надовго, ти знайшов захист від нестерп­ного напору, приголомшуючого гуркоту й неподобств навколиш­нього світу, тому що твій розум збагатився новими ідями, тому що ти раптом зрозумів те, чого ніколи раніше не усвідомлював» [6], Цю думку Хадсон проводить у багатьох статтях і промовах, підкреслюючи важливість створювати в музеях інтимну обстановку, відмовлятись від намагання музеїв залучити якомога більше від­відувачів, так званої потокової (конвейерної) системи огляду експозицій, яка характерна для великих традиційних музеїв, де людина бездумно переходить від одного до другого експонату, де відсутній будь-який контакт, де превалює «видовище» — атрак­ціон.
Майже такої ж думки дотримується директор Римсько-німецького музею у Кельні X. Хелленкемпер, який в своєму інтерв’ю зазначив, що «для забезпечення комунікації й вияву зв’язків з минулим перш за все необхідна невимушена обстановка, в якій відвідувач міг би відчувати себе вільно» [7]. Немовби продовжуючи цю тему, музейний діяч з Франції Робер Бурга підкреслив, що «музей — це місце діалогу між людьми, яких розділяє простір і час». В такому музеї, додає він, «колекції перестають бути пасивним об’єктом вивчення або заці­кавлення, вони стають фактором єднання» [8].
Щоб стати саме таким, музею, як вважає Франс Шоутер, «необхідно відмовитись від офіційності, відсторонення і сталості, посісти провідне місце в житті суспільства. Він повинен стати загальнодоступним, пов’язаним з інтересами населення, динаміч­ним. Щоб виконати свою соціальну роль, музей повинен так орга­нізувати експозицію, щоб люди могли побачити в ній самих себе, знайти відповіді па хвилюючі їх питання. Музей повинен зацікавити їх, викликати па обмін думками, пробуджувати допитливість, вражати уяву» [9]. На думку Шоутера, «музей — це одночасно дзер­кало, яке відтворює минуле, й вікно в майбутнє» [10].
Для розуміння місця музею в суспільстві цікавою є суто теоретична стаття Енніса Шелдона «Музей — арена символічної діяльності». Автор порівнює музей з театром. Але зазначає, що на відміну від театру «…в музеї «режисер» розгортає сцену з нерухомих предметів-символів, а відвідувачі самі обирають хід подій». В такому закладі відвідувач немовби «сам створює свій сценарій, водночас виступаючи в ролі автора і виконавця власної п’єси, мандруючи в світі символів, намагаючись вловити їх сенс та існуючі між ними внутрішні зв’язки». Таким чином, автор під­креслює, який великий вплив здійснює музей на розвиток образ­ного мислення людини, адже відвідувачі музеїв, як вважає Шелдон, «створюють свої власні простори сприйняття». «Очі, ро­зум і ноги відвідувача дозволяють йому, — пише автор, — немовби відчути реальність третього виміру. Образний простір музею народжує потік образів та значень — глибоко особистих, більш-менш усвідомлених, які то прискорюються, то уповільню­ються».
Беручи до уваги думки Шелдона, глибше розуміємо значення засобів художнього оформлення в музеї, які, певним чином подаючи музейні предмети, сприяють пориненню відвідувачів у глибину віків, злиттю їх з тогочасним світом, наближенню до реальностей минулого, а звідси — глибоке розуміння й пізнання історії, емоційна схвильованість і виховання відповідних почуттів.
У «суспільстві інформації», а саме на таке перетворюється наша дійсність, вважає Джорж Макдональд, «накопичений досвід та контроль над інформацією забезпечують людям престиж в значно більшому ступені, ніж матеріальні багатства». Відповідно реагують і відвідувачі музеїв, адже вони «приходять на високо­якісні вистави за інформацією, а на виставки-гіганти — за «роз­поділеним між іншими «досвідом». Макдональд зазначає, що якщо в минулому відвідувачі «оглядали музейні скарби через скло, товщина якого визначалась грошовою коштовністю експо­натів, то сьогодні вони хочуть, щоб виставка забезпечувала більш «безпосередній досвід» і нічого не відокремлювало їх від виставленого на огляд предмета. Збільшилась кількість музеїв спеціалізованого характеру, які передбачають відкриту експози­цію чи навіть безпосередній контакт з предметом, наприклад музеї для дітей чи музеї під відкритим небом. Останні практично переходять до заміни дійсних експонатів копіями» [12].
Провідним напрямком у розвитку музеїв світу стає етнографічний В різних країнах їх називають по-різному. У Франції, наприклад, це музеї суспільства [13], у Канаді і Австралії — музеї людини, тощо. Саме під час відвідання етнографічних музеїв та музеїв просто неба складається враження, що вони не тільки розповідають про повсякденне життя простих людей, але й ство­рені для них [14]. Вони немовби ведуть діалог з сучасною епохою.
Навіть музеї, експозиції яких побудовані традиційно, «йдуть шляхом реконструкції минулого життя — сільської вулиці, садиби тощо» [15].
В Японії, наприклад, налічується 100 музеїв просто неба.
Характерним для Азії є створення парків культурної спад­щини й національних музейних ансамблів. Джорж Макдональд вважає, що «тематичні парки революціонізують музеї світу», бо вони «мають особливості, на які не може розраховувати жоден традиційний музей, який залежить від державних фондів», і, «в кінцевому рахунку», всім музеям «доведеться прийняти комплекс­ний підхід», характерний саме для них [16].
Цю ж думку висловлює Яні Ерреман з Мексики: «Музей перетворюється в культурний центр, де не тільки проводяться різноманіт­ні заходи для відвідувачів, встановлюються й розвиваються соці­альні контакти, але також враховуються чисто комерційні чи орієнтовані на споживача фактори. В зв’язку з цим зростає роль таких служб й призначених для публіки зон, як крамниці, кафе, ресторани, зали для глядачів і т. ін.» [17].
В багатьох статтях «Museum» підкреслюється необхідність створення такої розгалуженої і різноманітної мережі музеїв в межах однієї країни або області, яка б давала можливість зв’яза­ти між собою, «подібно частинам головоломки, кожна з яких служить створенню одного цілого, окремі теми культурної історії, присвятивши кожній темі один з музеїв, розташованих в даному регіоні»18. В цьому відношенні в Дніпропетровській області на майбутнє розгортається безмежний обсяг роботи. В нашому краї майже відсутні меморіальні музеї, немає жодного музея просто неба, в обмеженій кількості природні й художні музеї тощо. А саме мемо­ріальні й різноманітні спеціалізовані музеї, як вважає Шола, стали поштовхом до нових підходів в музейній справі, в них експонат отримав нове значення як елемент культурного середовища і як засіб відбиття певної ідеї [9].
Своєрідним напрямком використання музеїв у сучасному світі є створення екомузеїв, які являють собою вдале поєднання музею просто неба і природного заповідника, традиційного музею й так званого парку культурної спадщини, що дає можливість «знищити бар’єри між закладом і оточенням, між хранителем музею та відвідувачем, між предметом в музеї та нерухомими цінностями, між Інформацією й предметом», — пише Т. Шола [20].
Жорж Анрі Рів’єр, який був засновником Музею народного мистецтва у Франції, стояв біля витоків Національного музею спорту, висунув й розвинув концепцію екомузеїв, керував діяль­ністю Міжнародної Ради музеїв, зазначав з цього приводу, що «екомузей — це дзеркало, в якому люди можуть побачити й пізнати себе, а також отримати знання про місцевість, в якій вони мешкають, й про тих, хто мешкав тут раніше, незалежно від того, існувала чи ні спадкоємність поколінь» [21].
Створення в Дніпропетровську Національного центру аерокосмічного навчання молоді відповідає ще одній тенденції розвитку музейної галузі у світі, а саме: виникненню сучасних науково-технічних музеїв. Автори «Мuseum» підкреслюють, що створювати такі музеї треба терміново, щоб «посісти гідне місце серед роз­ніжених країн, адже музеям під силу виконувати роботу по про­світництву дітей та молоді, які повинні прийти до III тисячоліття озброєними знаннями» [22].
Підбиваючи підсумок сказаному, знову звернемося до статті Джоржа Макдональда, який зробивши огляд сучасних музейних закладів, форм і видів їх діяльності, визначає наступні тенденції, котрі, на його думку, можуть з’явитися в цій галузі культури вже в найближчий час, а саме:

  • колекції у світовому масштабі будуть відбиратися значно суворіше, адже більшість музеїв не впораються з їх обсягами;
  • нові музеї перейдуть до методів, більш орієнтованих на взаємний обмін експонатами й на місцеву публіку, широко залучаючи добровільну допомогу відвідувачів й нову техніку; — зникне різниця між традиційним музеєм й музеєм просто неба;
  • колекції повинні стати більш доступними для публіки, а експонати, зберігаючи найважливішу в системі інформації якість символів, поступово втратять якість раритетів;
  • важливу роль в цьому процесі відіграють електронні за­соби;
  • музеї продовжать використання різноманітних засобів комунікації для показу колекцій у відповідному контексті й максимального наближення до реальної ситуації (наприклад, голографічиий Онімакс), в т. ч. арсеналу засобів, що використовують в театрі;
  • музеї візьмуть на себе, крім просвітницької, розважальну функцію, щоб витримати конкуренцію з іншими атракціонами, тобто слід ефективніше використовувати прийоми ритуалу, посвячення й театру в межах музею, щоб «вдихнути життя» в експонати та зробити їх цікавими;
  • важливо інтегрувати туризм в систему музеїв та інших закладів, які несуть відповідальність за національну спадщину, що дасть можливість залучати додаткові кошти;
  • музеї повинні ширше залучати засоби масової комунікації (телебачення, радіо, пресу, комп’ютерні зв’язки тощо) до своїх заходів, бо від цього в значній мірі залежить розвиток національ­ної самобутності, яким би не був тип культурної роботи [23].

Насамкінець хочеться підкреслити думку про те, що для нас музей майбутнього — це перш за все проблема селекції (відбору). Саме від того, які напрямки комплектування фондів оберемо сьогодні, буде залежати й те, яким буде майбутній музей. І всі наші помилки саме в цій діяльності стануть на заваді нашим нащадкам — майбутнім творцям музеїв. Ця думка є наслідком не тільки теоретичних міркувань, а й аналізу помилок у збиральниць­кій роботі, зроблених нами протягом минулих десятиліть, який дає підстави зазначити, що політична та ідеологічна кон’юнктура не повинна домінувати в цій справі. Дійсне життя людини і її духовний світ — ось те головне, що повинно визначати сутність і значимість музейного предмета.

ПРИМІТКИ:

  1. Шола Т. Предмет и особенности музеологии / «Museum», 1987. № 153,—С. 50.
  2. Хадсон К. Бесполезннй музей. /Там же, 1989. № 162. — С. 50—51.
  3. Там же, 1991. № ,1. — С. 3.
  4. Див. анкету видання «Мusem’s of the world» за 1997 р.
  5. Музей через двадцать лет//«Museum», 1984, і№ 142. — С. 56.
  6. Хадсон К. Вказ. стаття. — С. 50.
  7. Коммуникация и музей//«Museum», 1984. № 142. — С. 9.
  8. Бурга Р. Франция: слово, объединяющее людей// Там же. 1991. № 168/169. — С. 33.
  9. Шоутер Ф. Просветительная работа в музеях — предмет постоянной заботы //Там же, 1988. № 156. — С. 30.
  10. Там же.
  11. «Museum», 1986. № 151. — С. 32—35.
  12. Макдональд Дж. Музей будущего в «глобальной! деревне»//Там же, 1987. № 155. — С. 89.
  13. Жауль Мартин. Зтнографические музей сегодия.//Там же, 1993. № 475. — С. 4.
  14. От редакции //Там же, 1993. № 175.
  15. Адаме Мари Джин. Роль музея в распространении знаний//Там же, 1984. № 141 — С. 14—18.
  16. Макдональд Дж. Музей будущего в «глобальной деревне»//Там же, 1987. № 155. — С. 89.
  17. Эрреман Яни. Новое поле деятельности для творческой личности: современные тендениции в архитектуре музеев//Там же, 1990. № 164. — С. 7.
  18. Парт Хартмут  Окружние и местные музей Австрии: возможен диалог//Там же, 1993, № 175. — С. 11.
  19. Шола Т.  Вказ, стаття. — С. 52.
  20. Там же.
  21. Ривьер ЖорЖ Анри Эволюция определения экомузея//Там же, 1985. № 148. — С. 2-3
  22. Научно-технические музеи и научные центры /Там же, 1991. № 168/169.— С, 108 109,
  23. Мак Доніальд Дж. Вказ. стаття. — С. 95.

Автор: Бекетова В.М. — заст. дир. ДІМ з наукових питань

Джерело: Музей і майбутнє — Дніпропетровськ: Поліграфіст, 1998. — 110 с.



Hosting Ukraine Проверка тиц