Днепропетровский национальный исторический музей

Іван Зарецький і гончарна спадщина Опішного (за матеріалами керамологічних колекцій Російського етнографічного музею)

Іван Зарецький – відомий український керамолог, археолог, музеолог, фотограф і художник кінця ХІХ – початку ХХ століття. Він першим дослідив археологічні об’єкти в Середньому та Нижньому Поворсклі [2], брав участь у формуванні перших археологічних, природничих і етнографічних колекцій Природничо-історичного музею Полтавського губернського земства (нині Полтавський краєзнавчий музей) [1, VII]. Зокрема керамолог зібрав першу в Україні колекцію гончарних виробів, матеріалів, інструментів, що стала основою керамологічної збірки. За ініціативи Полтавського губернського земства Іван Зарецький 1893 року проводить дослідження гончарного промислу в Полтавській губернії [4, с. 235], в тому числі й всесвітньо відомого опішнянського гончарства. Результатом проведеної роботи стала перша в Лівобережній Україні керамологічна монографія «Гончарный промысел в Полтавской губернии», що побачила світ 1894 року [3]. Ученим започатковано фіксування     професійної гончарської лексики, вперше зафотографовано технологічні процеси гончарства та побут майстрів [7, с. 17]. За безпосередньої участі Івана Зарецького 1894 року в Опішному відкрито першу в Лівобережній Україні Зразкову гончарну майстерню, яку він очолював до вересня 1896 року [6, c. 11].
Завдяки активній археологічній та краєзнавчій діяльності ім’я вченого відоме далеко за межами Полтавської губернії. З огляду на це, Рада Відділу Етнографії Російського музею Імператора Олександра ІІІ (нині Російський етнографічний музей) запропонувала Івану Антоновичу Зарецькому взяти участь у формуванні фондів Етнографічного відділу Музею. Відповідно до рішення Ради Етнографічного відділу від 6 квітня 1902 року Іван Зарецький отримав посаду члена-кореспондента Російського музею Імператора Олександра ІІІ [8, с. 3].
Загалом Іваном Зарецьким для фондів Музею зібрано близько 500 глиняних виробів з гончарного осередку Опішного (колекції   № 195 (1903 рік), № 367 (1903 рік), № 994 (1906 рік), № 1051 (1906 рік), № 1843 (1911 рік) [8, 5], що дає підстави стверджувати про особливу увагу колекціонера до містечка, якому, як зазначав дослідник ще 1894 року, «гончары всей губернии завидуют и стараются подражать всему опошнянскому в гончарстве» [3, с. 4].
У фототеці Російського етнографічного музею (далі РЕМ) зберігаються унікальні фотографії, відзняті в Опішному Іваном Зарецьким: «Вид горна для обжига горшков» [9, ф. 30 в], «Возка гончарной глины» [9, ф. 31 а], «Готовые гончарные изделия» [9, ф. 32 в]. Фотознімки зроблено влітку 1902 року. Архів Музею містить матеріали звітів Івана Зарецького про етнографічні колекції, зібрані вченим для РЕМ [5].
Гончарство Опішного початку ХХ століття в керамологічних колекціях РЕМ представлено різноманітними типами виробів (кахлі, посуд, куришки, зооморфна та антропоморфна пластика, іграшки й свистуни тощо), різними формами та величинами. Досвід збиральницької та керамологічної діяльності, робота в польових умовах, спілкування з майстрами дає можливість колекціонеру зібрати не тільки вироби, а й потрібну інформацію про особливості технологічного процесу, матеріали, інструменти, форми виробів, види оздоблення, елементи декору тощо.
Першою збіркою української кераміки, що надійшла у фонди Музею, стала колекція, зібрана Іваном Зарецьким восени 1902 року винятково в Опішнянському гончарному осередку і передана до  фондів Етнографічного відділу в січні 1903 року (Колекція № 195). Саме на основі цієї найчисельнішої колекції, в складі якої 333 вироби (319 номерів), сформовано фонди української кераміки Російського етнографічного музею.
Гончарні вироби систематизовано за групами («Миски, полумиски и тарелки» – 216 виробів, «Кухонная и другая посуда» – 38, «Курильницы для ладана» – 21, «Игрушки народные» – 46, «Предметы, подражающие фабричным или художественным безделушкам» – 12) [5, арк. 4, 4 зв., 5, 5 зв.].
Вивчення архівних матеріалів дає підстави стверджувати, що збір предметів вівся не хаотично: колекціонер цілеспрямовано підбирав вироби до колекції опішнянської кераміки. У звіті про зібрану колекцію, автор подає назву виробів, особливості виготовлення й оздоблення, пояснює призначення. Варто зазначити, що більшість виробів, як стверджує Іван Зарецький, «отличаются определенными традиционными формами и самобытным орнаментом» і мають першочергове значення в домашньому побуті не тільки в Полтавській губернії, а й у сусідніх [5, арк. 1]. Видно, що на той час Іван Зарецький вже добре володів багатим досвідом атрибуції глиняних виробів, знався на тонкощах гончарного виробництва.
До групи кухонного посуду входять основні форми виробів, призначених для приготування, подачі й зберігання страв (горщик, чавунець, макітра, ринка, миска, глечик, тиква тощо). Розмежовує глечики відповідно до використання: «гладиш» – для молока; глечик полив’яний – для води, горілки і вареної; глечик полив’яний – для свяченої води. Розрізняє види горщиків у залежності від розміру, форми, призначення [5, арк. 5].
У групі «Курильницы для ладана» збирач виділяє 2 куришки у вигляді «дарохранительницы» і відносить ці вироби до нового стилю (№ 195/247 і № 195/248). Усі інші – «обыкновенного вида для Зеньковского уезда» (№ 195/249-267). На жаль, збирач не зазначає, чиї вироби входять до складу колекції, та є підстави вважати, що автором більшості куришок є Остап Ночовник, оскільки його підпис значиться на деяких виробах.
Різноманітні зооморфні й антропоморфні вироби, здебільшого свистуни, представлені в групі «Игрушки народные».
«Предметами, подражающими фабричным…» Іван Зарецький називає дрібні скульптури і відносить їх до тих, які в побуті мають другорядне значення [5, арк. 1 зв.]. На деяких декоративних виробах чорнильний штамп із зазначенням автора – Василя Поросного, але у звіті Іван Зарецький не вказує імені майстра.
Завдяки збиральницькій діяльності Івана Зарецького у фондах Російського етнографічного музею зберігається найбільша в світі колекція традиційних опішнянських мисок кінця ХІХ – початку  ХХ століття, що налічує більше 220 виробів. Іван Зарецький зазначає: «Между всеми гончарными изделиями Полтавской губернии первое место в экономическом и этнографическом отношении занимают малеванные поливянные миски, украшенные арабесковым, геометрическим, реже растительным и животным орнаментом» [5, арк. 1 зв.].
Колекція заслуговує особливої уваги, оскільки в ній немає жодної миски, щоб повторювала орнаментальну композицію. Ученим зафіксовано винятково важливу інформація про форми мисок («кандійка», «проста», «тарелка», «немецкая тарелка», «шльонка»), їх розміри (від «п’ятерика» до «одиначки» з зазначенням розмірів у вершках), основні мотиви мискового орнаменту (опускання, пояски, вивідець, кривулька, пальчики тощо), інструменти для оздоблення (коров’ячий ріг, гусяче перо, проволочна шпилька), матеріали для виготовлення виробів (глина місцева та з Лохвицького повіту); для фарб (глина, болотна руда, залізна окалина, фольга мідна); для поливи (кварцовий пісок, свинець).
Унікальна колекція зберігається у фондових приміщеннях РЕМу і є недоступною для споглядання пересічним відвідувачем. Лише на кінець 2002 року – упродовж 2003 року опішнянські миски були репрезентовані на виставці української кераміки під назвою «Не святі горшки ліплять», що експонувалася у виставковому залі Російського етнографічного музею [10]. Зараз відвідувачі РЕМу мають змогу бачити тільки кілька мисок у постійно діючій експозиції, що представляє етнографію народів України.
Безсумнівно, завдяки дослідницькій і збиральницькій діяльності Івана Зарецького, що тривала впродовж усього життя вченого, про традиційне опішнянська гончарство відомо далеко за межами осередку. Передавши унікальні глиняні вироби опішнянських майстрів до Російського етнографічного музею, Зарецький сприяв їх подальшому збереженню й популяризації.
На жаль, у звітах Івана Зарецького знаходимо лише поодинокі прізвища гончарів – авторів представлених у колекціях робіт, як от Федір Чирвенко, Остап Ночовник [5]. Прикро, що часто й сучасні збирачі не фіксують, хто є автором глиняних творів, що потрапляють до приватних та музейних колекцій. На це особливу увагу треба звертати музейним працівникам при формуванні керамологічних збірок.
Вивчення архівних матеріалів дослідника та ознайомлення з унікальною керамікою Опішного дає можливість сучасним керамологам, філологам, мистецтвознавцям вивчати та вводити в науковий обіг інформацію про стан гончарства в Опішному на початку ХХ століття, технологію виробництва глиняних виробів, багатство орнаментики й форм, термінологію, переконатися у високому рівні майстерності гончарів славнозвісного Опішного.

Бібліографічні посилання:

  1. Естественно-исторический музей Полтавского губернского земства. Описание коллекций. – Полтава: Типо-Литография М.Л. Старожицкого. – 1899. – ХІ, 90 с.
  2. Зарецкий И.А. Заметка о древностях Харьковськой губернии Богодуховского уезда словбоды Лихачевка // Харьковский сборник. – Харьков, 1888. – Вып. ІІ. – Отд. ІІ. – С. 229-246.
  3. Зарецкий И.А. Гончарный промысел в Полтавской губернии. – Полтава: типо-литография Л. Фришберга, 1894. – 3 нен., ІІ, 126, ХХІІІ, VI, 11 c.
  4. Павловский И.Ф. Зарецкий Иван Антонович // Павловский И.Ф. Краткий биографический словарь ученых и писателей Полтавской губернии с половины ХVІІІ века. – Полтава: Типо-Литография приемников Дохмана, 1912. – С. 234-236.
  5. Переписка и отчет И.А. Зарецкого о собирании этнографических материалов в Полтавской губернии; описи предметов одежды и домашнего обихода с указанием их назначения // Архів Російського етнографічного музею. – Ф. 1. – Оп. 2. – Спр. 273. – 62 арк.
  6. Пошивайло О. З досвіду роботи по підтримці й розвитку гончарства в Опішні у другій половині ХІХ – на початку ХХ століть. – Опішне, 1989. – 62 с.
  7. Пошивайло Олесь. Українська академічна керамологія ХХІ сторіччя. Теорія, історія, сучасний ужинок, майбутній поступ. Книга І (2001-2005). – Опішне: Українське народознавство, 2007. – 776 с.: іл.
  8. Украинцы ХІХ–ХХ вв.: Каталог-указатель этнографических коллекций /Составители Н.М. Хазова, О.В. Карпова. – Ленинград: Издание Государственного музея этнографии народов СССР, 1983. – 63 с.
  9. Фототека Російського етнографічного музею. – Колекція 487. – 34 арк.
  10. Штанкіна Ірина. Російський етнографічний музей: виставка «Не святі горшки ліплять» // Український керамологічний журнал. – 2004. – № 4. – С. 116-120.

Автор: Визір Н. — науковий співробітник Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному

Джерело: Роль музеїв у культурному просторі України й світу: стан, проблеми, перспективи розвитку музейної галузі. (Збірник матеріалів загальноукраїнської наукової конференції з проблем музеєзнавства, присвяченої 160річчю заснування Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворннцького) Вин. 11. — Д.: АРТПРЕС. 2009. 608 с.



Hosting Ukraine Проверка тиц