Днепропетровский национальный исторический музей

Музей «Літературне Придніпров’я». Досвід роботи перших років існування

У 1970-і роки в середовищі дніпропетровської інтелігенції виникла ідея створення літературного музею. Авторами листа-звернення в структури влади стали учителі-словесники Володимир Омелянович Сандриков і Євген Янович Біржак. Ідею підтримав Історичний музей ім. Д. І. Яворницького і його директор Горпина Федосіївна Ватченко. Музей був задуманий у старовинному особняку, відомому у місті як Будинок Інзова. Його доля пов’язана у своїй історії з долями державних діячів С. Х. Контеніуса, І. М. Інзова, А. М. Фадєєва, письменників О. С. Пушкіна, М. А. Свєтлова, В. П. Підмогильного, художника М. С. Погребняка, з діяльністю літературно-артистичного товариства ім. М. В. Гоголя і багатьма іншими громадськими і культурними подіями двох століть історії Будинку.
24. 02. 1982 р. Дніпропетровський міськвиконком прийняв рішення про створення у будинку-пам’ятнику на пр. Карла Маркса, 64 літературного музею. У середині 1983 р. на базі Історичного музею був відкритий науково-дослідницький, експозиційний відділ літератури. Його головною метою стала робота по створенню регіонального літературного музею (зі статусом «музей на правах відділу»). Укомплектований чотирма молодими фахівцями (середній вік 23 роки), працюючи майже в незмінному складі, він за ці роки став колективом висококваліфікованих фахівців, які створили у Дніпропетровську новий центр культури зі своїм обличчям, з напрацьованими за два з лишком десятиліття методиками, досвідом, результатами.
Історія музею «Літературне Придніпров’я» складається з двох етапів: перший — 1983 по 1998 роки — період створення музею; другий — 1998 по 2007 роки — відкриття музею. Діяльність в умовах незавершеного ремонту-реставрації і відсутності експозиції. Почавши роботу практично з нуля, фахівці вибудовували її відразу у всіх напрямках, розуміючи, що, будучи за своїм статусом музейниками-експозиціонерами, дослідниками, вони повинні на базі великого музею створити самодостатню структуру, яка працює у всіх напрямках музейної роботи.
Головним завданням було (втім, як і буде завжди) збирання колекції. Невелика за обсягом але чудова за якістю, вона вже існувала завдяки Д. І. Яворницькому і музейникам-попередникам у фондах Історичного музею. Та для того, щоб розгорнути повноцінну літературну експозицію, цього було, вочевидь, мало. Працівники побували у багатьох письменників Придніпров’я і у родичів тих із них, кого уже не було в живих; написали сотні листів по усьому світу, їздили у відрядження, розшукуючи тих, хто прямо чи опосередковано пов’язаний з культурою краю. У серйозність наших намірів поступово повірили, і ми почали одержувати (з рук у руки і поштою) рукописи і документи, фотографії і особисті речі письменників і поетів, фольклористів і літературознавців, журналістів і діячів театру. Купували рідкісні видання і експонати-раритети, отримували бесцінні подарунки від колекціонерів, вивозили із обмінно-резервних фондів бібліотек Москви, Ленінграду, Київа, Харкова, Львова, Одеси сотні унікальніх видань, здавалося б, давно втрачених або знищених, але якимось дивом уцілілих під багатолітнім шаром пилюки у запасниках великих бібліотек. Варто було б назвати хоча б частину повернених на Придніпров’я колекційних матеріалів та перелік загрожує бути надто великим. Скажу лише, що сьогодні колекція нараховує більше двадцяти п’яти тисяч експонатів і зібрана нами по усьому білому світу від Росії до Білорусії, Канади, Англії і Австралії. Значну частину цієї колекції ми показали і показуємо на своїх літературних і культурологічних виставках.
Одночасно із зібранням колекції проводилась робота по фундаментальному вивченню історії літератури, культури краю, систематизації отриманих знань. Робота в архівах, листування, особисті зустрічі, тотальне вивчення періодики за півтора століття, а також усіх прямих і опосередкованих джерел, — дали важливі результати, які увійшли в картотеки, каталоги, науковий архів і колекції. Наступним етапом стали систематизація, осмислення отриманих знань, і головне — створення наукової експозиційної документації музею (на той час після цілого ряду варіантів ми вигадали музею ім’я-назву: музей «Літературне Придніпров’я», остаточно визначили хронологічні рамки теми і її структурні розділи). Одна за одною створювались і нами ж відкидались наукові концепції майбутнього музею. І, врешті, народилась ідея варта неповторної, поетичної і трагічної історії літератури Придніпров’я. Була створена принципово нова наукова концепція: літературний музей у формі літературного твору. За жанром — романтична поема. Для нового літературно-музейного твору ми розробили сюжет, композицію, систему образів. Оповідь про історію літератури краю віддали ліричному герою поеми-експозиції — Поету, який здійснює своєрідну подорож у часі: із сучасності — в історичні часи — і знову в сучасність. Концепція отримала високу оцінку фахівців і була затверджена.
З першого року роботи молодий колектив намагався заявити про створюваний літературний музей, і з цією метою випробував ряд таких музейних форм, як проведення виставок, науково-літературних, літературно-музичних вечорів і читань, зустрічей з письменниками, діячами культури, вченими-гуманітаріями. Базовим майданчиком для реалізації проектів у ті роки були зали Історичного музею, зали театрів, бібліотек, аудиторії учбових закладів.
В ці роки були зроблені у виставкових залах Історичного музею великі, програмні для створюваного літературного музею, виставки: «Літературне Придніпров’я» (1984 р.), «З історії літератури Придніпров’я» (1985 р.), «Поет і місто на Дніпрі» (до ювілею О. С. Пушкіна) (1989 р.), «Олені Ган присвячується…» (1990 р.), «Вісник Світла» (присв. О. П. Блаватській) (1991 р.), «Космос Олеся Гончара» (1993 р.), «Тарас Шевченко і Придніпров’я» (1994 р.), а також більше тридцяти невеликих тематичних і портретних літературних виставок в експозиційних залах Історичного музею.
Привернули увагу громадськості у ті роки літературні вечори, присвячені О. С. Пушкіну, Т. Г. Шевченку, О. А. Ган, Іванові Ман-журі, Михайлу Свєтлову, Олесю Гончару, Івану Сокульскому. В ході підготовки цих та інших вечорів і читань фахівці використовували, як базовий майданчик для реалізації проектів власні уже згадувані виставки в залах ДІМ, а також створювали експрес — виставки на виїзних вечорах, досягаючи тим самим мети занурення в тему через музейну експозицію. Сценарії вечорів уже тоді писалися як оригінальний музично-драматичний твір і розігрувалися, як правило, професіоналами (акторами, музикантами, читцями). З блиском зіграли молоді актори дніпропетровських драматичних театрів музейний спектакль, присвячений О. С. Пушкіну. На шевченківському вечорі лунали історичні думи і пісні у виконанні кобзарів і учнів музичного училища. На вечорі, присвяченому О. А. Ган, — класична музика і маловідомі тексти її романтичних повістей (вечір був записаний як самостійна телевізійна передача і показаний на ТБ). Великий цикл літературних вечорів і зустрічей у ті роки був підготовлений і проведений спільно з міською «Літературною вітальнею» (керів. Л. П. Куліш) на базі Будинку книги та бібліотек міста.
Фахівці відділу протягом усіх років роботи брали активну участь у наукових форумах, конференціях. Писали науково — просвітницькі статті для газет і журналів регіону та України, готували окремі сюжети і цикли передач на радіо і телебаченні. Дуже приблизний підрахунок наукових і науково-популярних статей, сюжетів на телебаченні і радіо нараховує понад півтори тисячі. Регулярно в самих різних аудиторіях Дніпропетровської області читалися і читаються лекції з літературної історії краю. В 1990-і роки в Дніпропетровському університеті на філологічному факультеті автором цієї доповіді був прочитаний спецкурс з літературного краєзнавства. Подібні спецкурси були прочитані фахівцями відділу літератури і в ряді шкіл, училищ, технікумів міста. Так накопичувався досвід, складались традиції створюваного музею.
Важливими для розуміння характеру і особливостей розвитку літературного музею є творчі і товариські взаємовідношення співробітників відділу з представниками наукової і творчої інтелігенції, перш за все письменниками, а також художниками, музикантами, акторами, архітекторами, вченими, краєзнавцями, колекціонерами, колегами — музейниками Придніпров’я, України, Росії, які склалися ще в перші роки і розвиваються до нині.
Широкі контакти дозволяють фахівцям відділу усі роки проводити наукові і науково-культурні заходи за підтримки, активної участі професіоналів усіх гуманітарних напрямків. Вони дають можливість залучати до роботи кращих фахівців, користуватися їхніми консультаціями, отримувати допомогу, створювати спільні проекти.
Протягом перших десяти років роботи було зроблено головне: колекція зібрана, наукова документація підготовлена, набутий досвід роботи. Але залишалося третє, як виявилося найтяжче: отримати на баланс Історичного музею Будинок Інзова, відреставрувати його, відкрити в ньому літературний музей. З будинком для нового музею були великі проблеми. На роки затягнулася передача будинку, роки довелося ходити по кабінетах влади, підтверджуючи свої наміри. У 1987 р. Дніпропетровський облвиконком підтвердив рішення міськвиконкому щодо створення у будинку-пам’ятнику музей літератури краю (рішення облвиконкому від 13.06.1987). У 1988 р. міськжитлоуправління врешті звільнило будинок і передало його на баланс Історичного музею ім. Д. І. Яворницького (рішення міськвиконкому від 13.01.1988 р.). Вже маючи на руках усі юридичні документи, ми тоді вперше ледве не втратили його: Бабушкінський райвиконком своїм раптовим рішенням намірився розмістити у звільненому будинку районну прокуратуру і відділення КДБ. За будинок довелося боротися. Ідею музею з битвою вдалося відстояти, і відразу ж ми розпочали дослідження будинку-пам’ятника. Комплексні історико-архітектурні і інженерні дослідження провели провідні фахівці київського інституту «Укрпроектреставрація» під керівництвом В. І. Маркіза. Історію будинку відтворювали разом, працюючи в багатьох архівах і музеях. Однак головна вдача прийшла не до нас, а до історика, викладача держуніверситету Євгена Абрамовича Чернова і його студентів. В ході архівної практики в Петербурзі (тоді ще Ленінграді), в РДІА (тоді ще ЦДІА) вони знайшли безцінний для нас документ — обмірне креслення Будинку Інзова, датоване 1827 роком. Креслення стало базовим при створенні проекту реставрації будинку-пам’ятника.
Поки у будинку йшли натурні дослідження прийшла нова біда. Міська влада «тимчасово, на один — два місяці» розмістила в ньому сформований Міський центр дозвілля «Натхнення». А ще через два тижні це «натхнення» обманом (для музею, але не для влади!) відкрило у будинку відеосалон з відповідним для того часу бридким репертуаром. Наступним кроком з боку «організаторів дозвілля населення» було, як виявилося, — витіснення з будинку створюваного музею і захоплення будинку. За літературний музей довелося боротися вдруге. Час був для ДІМ складний. Директори мінялися кожні два — три місяці, часто на цю посаду приходили випадкові люди, які не відчували інтересу до створення нового музею. Походи в кабінети влади результату також не давали (формально чиновники наче й підтримували нас, а фактично…) Черговим директором Історичного музею у ті драматичні часи став полковник, колишній афганець М. А. Сологуб. Людина моральна, в один із днів він, придбавши квиток, побував на сеансі у відеосалоні. Що він дивився не знаю, але наступного ранку солдати з гарнізонної комендатури зірвали у приміщенні долівку, і це дало змогу закрити відеосалон. Створюваний музей було знову врятовано.
В кінці 1980-х — на початку 1990-х рр. було виконано декілька варіантів проектно-кошторисної документації на ремонт-реставрацію Будинку Інзова. Перший проект, на жаль, був виконаний формально, без урахування історичної вартості Будинку і його нового призначення. Другий руйнував історичне планування інтер’єрів будинку-пам’ятника, створював надуманий автором авангардний простір. Третій проект і вся проектно-кошторисна документація були створені в інституті «Дніпрожитремпроект» (провідні архітектори С. О. Олійник і І. Я. Федоренко, О. Ф. Вандюк, головний інженер Ф. А. Ібрагімов). Цей проект був прийнятий і затверджений до роботи.
1990-і рр. були неймовірно тяжкими не тільки для ДІМ, а й для всієї культури. Фінансування ремонтно-реставраційних робіт літературного музею здійснювалося уривками. Кошти виділялися мізерні, підрядні будівельні організації — слабкими. Роботи виконувались повільно, часто і надовго зупинялися. Під час ситуація ставала просто розпачливою. Довгобуд на центральному проспекті міста дратував міську і обласну влади, і в їх кабінетах, як пізніше з’ясувалося, серйозно розглядалося питання про передачу будинку приватному власнику (охочих отримати цей будинок було не мало, і їх імена були гучні). У кінці 1996 року обл- і міськвиконкоми таємно підготували повний пакет документів на продаж будинку-пам’ятника з аукціону. І тоді за будинок довелося боротися втретє. Ця, третя битва, як у класичній казці, виявилася найтяжчою. Деталі випускаю. Скажу лише, що музей «Літературне Придніпров’я» ми відстояли. До цього часу уже вдалося здійснити ряд робіт по заміні у будинку даху і перекриттів, створенню підвалу та нових комунікацій. Тоді ж музею пощастило знайти підтримку в особі АК Банку «Слов’янський», його віце-президента Б. М. Фельдмана і голови Регіонального благодійного фонду підтримки розвитку культури Придніпров’я С. А. Заславського. Значне фінансування на умовах меценатства дозволило продовжити ремонтно-реставраційні роботи, створити у підвалі будинку систему водозниження (з метою відведення ґрунтових вод), здійснити оздоблювальні роботи на першому поверсі будинку, придбати для музею повний комплект коштовних світильників, встановити охоронну сигналізацію, виготовити і встановити зовнішні і внутрішні двері, обладнати гардероб, санвузли і багато чого іншого. На жаль, в силу обставин, у кінці 1997 року співпраця з банком «Слов’янський» перервалася. Роботи залишились не завершеними. Після десяти років ремонтних робіт перед музеєм постала дилема: знову шукати гроші і ще на декілька років відкласти відкриття музею або відкрити його частково і продовжити роботи уже у всіх на очах. Ситуація кінця 1990-х була такою, що, маючи реальну загрозу втрати будинку-пам’ятника в умовах безпрецедентно брутальної і відвертої боротьби за власність у самому центрі міста, Історичний музей змушений був форсувати терміни відкриття літературного музею і зробити його реально діючим в незавершеному вигляді (оздоблювальні роботи на другому поверсі будинку, в умовах відсутності коштів, були незавершені, а точніше і не початі.) На початку 1998 року було прийнято рішення про поетапне відкриття музею «Літературне Придніпров’я». Тоді ж були знайдені невеликі кошти, які дозволили відремонтувати фасад будинку, завершити оздоблювальні роботи на першому поверсі і відкрити музей. Таким чином, від задуму до його практичної реалізації довелося пройти довгий п’ятнадцятилітній шлях праці і боротьби за ідею, за Будинок, за музей.
Музей «Літературне Придніпров’я» був відкритий для відвідувачів 24 травня 1998 року. Відкриття пройшло у формі вистави, головними героями якої стали О. С. Пушкін, М. А. Свєтлов, В. П. Підмогильний. В той день у музеї був експозиційно освоєний лише один зал (зал №1), і в ньому відкрита виставка «Сторінки літературної історії краю». Це була своєрідна експозиція. Сумно, та її, як між іншим, і багато інших важливих, програмних виставок доводилося і доводиться робити, не маючи, чи майже не маючи, ні коштів, ні достатньої кількості матеріалів і обладнання. Лише ентузіазм, ідеї (в основному: як вийти з положення), підтримка друзів. І перша виставка в новому музеї створювалась за повної відсутності музейного обладнання. Не було жодної вітрини, жодної підставки, жодної рами. І тоді народилася концепція інтер’єрної експозиції. Виставка являла собою чотири портрети письменників, поданих через їх кабінети (мініатюрний «похідний» кабінет О. А. Ган кінця 1830-х рр.; редакційний кабінет О. І. Єгорова, який видавав в 1880-р газету «Степь»; імпровізований кабінет юного поета Д. Б. Кедріна 1920-х; «кабінет за грубкою» в сільській хаті молодого письменника-студента О. Т. Гончара кінця 1940-х. Виставка проіснувала сім років. Вона дала несподіванно прекрасний результат, сподобалася відвідувачам, і зараз ми створюємо її продовження: «Сторінки літературної історії Придніпров’я-2». Виставка розповість про найвідоміші літературні об’єднання ХІХ — ХХ століть.
Обставини долі музею «Літературне Придніпров’я» зіграли значну роль у розвитку ряду форм його роботи, особливо виставкової і науково-просвітницької. Уже в перші місяці роботи були освоєні і перетворені у виставкові й інші зали першого поверху (зали №2, №3 и №4). Але головної експозиції не було. Вона повинна була б розміститися на другому поверсі, а він залишався не відремонтованим. Ця обставина створила прецедент, коли експозиційна площа в 240 кв.м повинна була залишатися закритою зоною, чекати свого часу.
Фахівці форсували події, перетворивши цю проблему в достоїнство музею. Другий поверх став експериментальною зоною (музейним полігоном), і скоро був відкритий для відвідувачів виставкою молодих художників і поетів. Разом з директором ДІМ Н. І. Капустіною співробітники відділу розробили і реалізують програму діяльності в незвичних, по суті експериментальних умовах.
Так другий поверх став музейною лабораторією — місцем створення виставок і проведення найрізноманітних заходів. Тут відбуваються різноманітні експозиції, дійства (в палітрі від літературних вечорів і концертів класичної музики до авангардних культурологічних містерій, інсталяцій, вистав, майстер — класів, де використовуються усі досягнення комп’ютерної, візуальної, аудіотехніки).
Гостями виставок і вечорів другого поверху були члени урядів і дипломати, знамениті письменники (від Валерія Шевчука, Андрія Куркова до Сергія Жадана и братів Капранових), музиканти і художники, вчені.
За відсутності основної експозиції, в прагненні заявити про новий центр культури, темп роботи був максимально прискореним, у роботу внесено багатоманітність форм і прийомів. Експеримент і поєднання в одному заході різноманітних прийомів, методів, видів мистецтв стали відмінною рисою, візитною карткою музею.
Музей «Літературне Придніпров’я» проводить на рік 20-25 виставок і до 70-ти різноманітних науково-просвітницьких заходів. Так, за дев’ять років роботи проведено більше семисот літературних і музичних вечорів, зустрічей з письменниками, презентацій книг і творчих проектів. Творчі зустрічі і вечори набули завершеної форми вистави, дійства, свого роду музейної містерії. У підготовці і проведенні таких заходів, як правило, задіяно багато можливостей:

  • музейна експозиція, у контексті якої проходить дійство. Ця головна складова залишається для нас, як і для кожного музею, невід’ємною;
  • літературний текст (для нас це майже обов’язкова умова);
  • музика, як найважливіший елемент;
  • драматичні і хореографічні постановки;
  • використання звукових, світлових и відеоефектів;
  • антураж;
  • герой (герої) дійства — цей компонент, чи не найважливіший в концепції музейних містерій. Героєм може бути і письменник, і учасник (свідок) подій із історії літератури краю, і літературний персонаж, і музейний працівник (що стосується останнього, то для музею «Літературне Придніпров’я» надзвичайно важливим є авторство спеціаліста, можливість самореалізації музейника-професінала).

За останні дев’ять років фахівцями відділу створено понад 250 літературних і культурологічних експозицій. Етапними стали виставки, присвячені Т. Шевченку, В. Підмогильному, М. Волошину, В. Домантовичу, О. Пушкіну, Г. Мазуренко, М. Жуку, І. Сокульському, О. Гончару, Д. Яворницькому, придніпровським казкам, альманаху «Пороги», діячам культури кінця ХІХ- початку ХХ ст. і 1960-х. Створена велика серія виставок, присвячених творчості художників, фотохудожників, народних майстрів Придніпров’я. Однією з важливих тем діяльності музею стала дитяча творчість, творчість молодих. Протягом останніх дев’яти років роботи продовжували розвиватися традиції, закладені в 1983-1998 роках. Але виставки стали більш багатоманітними і складними. Принципово важливим стало розширення їх палітри, поєднання, синтез різних видів мистецтв, створення експозицій-містерій, наповнених найрізноманітнішими експонатами, багато з яких набули необхідне авторам не тільки історичне, історико-меморіальне, а, головне, символічне звучання.
Ми перейшли від суто літературних до усього спектру культурологічних виставок, зберігши при цьому пріоритет програмних для літературного музею експозицій. Однак змушені констатувати, що сьогодні, на жаль, літературна виставка приваблива лише для вибраних, для наукової і літературної еліти. Їх відвідують мало. Суспільство, отруєне в минулі десятиліття ідеологічною заангажованістю і літератури, і літературних музеїв, все ще обходить їх стороною. Сподіваюсь, синдром отруєння пройде і літературна виставка стане у новому наповненні знову привабливою для широкої громадськості.
Сезон 2006-2007 року розпочався в музеї «Літературне Придніпров’я» новим експериментом: відкриттям «Літературного салону» («Середи в літературному музеї»). Тепер кожної середи музей працює до восьмої години вечора і проводить в цей день більшу частину своїх «офіційних прийомів». На цей день призначаються відкриття виставок, проведення поетичних вечорів, перформенси. Яскравим явищем цього сезону став цикл музичних вечорів «Звуки старовинної музики». Автор проекта Олександр Панаскін і його творча група виконали чотири клавесинних концерти музики Західної Європи XVI — XVIII століть, запросили для участі у проекті з авторськими концертами професорів з Лондона (Крістофер Стембрідж) і Києва (Світлана Шабалтіна).
У дні цієї музейної конференції в літературному музеї проходять культурологічні фестивалі і конкурси: міжрегіональний конкурс книжкових ілюстрацій і макетів книг «Ілюстрація 2007», поетичний фестиваль молодих літераторів «Крик на лужайке» з київським, харківським, одеським, миколаївським, дніпропетровським представництвом.
У музеї щотижня працюють поетичний молодіжний клуб-студія «Лілея», клуб молодих письменників-фантастів, філософський клуб. Роботу з молодими музей вважає пріоритетною в усіх сферах діяльності, створюючи їм максимально комфортні умови для самореалізації.
Склався прекрасний творчий діалог з письменницькими організаціями, іншими творчими об’єднаннями Придніпров’я, бібліотеками, вузами і школами. Безсумнівним успіхом музею стала здатність не тільки виживати, а й заявити про себе в непростих умовах, творчо освоїти весь простір будинку, в тому числі зали і приміщення, які залишилися не оздобленими. Не маючи можливості втілити наукову концепцію постійної експозиції повністю, ми показуємо її фрагменти, окремі сюжети, наче відкриваємо окремі сторінки великої книги історії літератури Придніпров’я. Наукові співробітники літературного музею за ці роки стали провідними фахівцями на Придніпров’ї в царині літературного краєзнавства, культурології.
Надзвичайно важливим, і в науково-дослідницькому, і в науково-просвітницькому напрямках, результатом двадцятирічної роботи фахівців стала книга «Літературне Придніпров’я» (Дніпропетровськ, ВАТ «Дніпрокнига», 2005). Два томи обсягом понад півтори тисячі сторінок — це підручник-хрестоматія з літературного краєзнавства, за яким сьогодні навчаються школярі і студенти в усіх середніх навчальних закладах на Дніпропетровщині. Гордістю музею є сформована наукова бібліотека і науковий архів, без якого ми не уявляемо сучасний музей. В ході дослідницьких і експозиційних робіт виокремився музейний сюжет, присвячений родині Фадєєвих-Ган-Блаватської, і, сформувавшись, став темою нового музею, який нині розвивається в лоні Історичного музею.
Сьогодні можна стверджувати, що музей «Літературне Придніпров’я» відбувся. Сформовано його імідж, росте авторитет у Дніпропетровську, на Придніпров’ї. Знаменитий в місті Будинок Інзова стає все більше відомим громадськості як літературний музей. Юне дитя одного з найстаріших на Українї Історичного музею ім. Д. І. Яворницького, він сьогодні, можна сказати, став на ноги, сформував свою концепцію діяльності, набуваючи свій культурологічний імідж, своє місце не тільки в регіональній, а й в національній культурі. Ми все робимо для того, щоб музей «Литературное Придніпров’я» був живим організмом, а не лавкою старожитностей. Відтворюючи історію, ми прямуємо в майбутнє. Від колекції речей — до зібрання особистостей (Федоров). Від інформаційного, ідеологічного, дидактичного, статичного музею до світського храму, з його таїнствами і містеріями. Наша мета — різноманітність перевтілень, вся палітра, всі аспекти культурологічного процесу на Придніпров’ї. Музей у динаміці, в русі, в світлих устремліннях, але… на одному крилі. Залишилась не створеною його основна експозиція «Слово про Придніпров’я». Велика частина колекції — в запасниках. Переділений на дві частини тимчасовою перегородкою, не оформлений хол музею, не створені його парадні сходи на другий поверх. Не можливо завершити створення літературної вітальні. В будинку не встановлений центральний кондиціонер, спецскло і ставні на вікнах. Не відреставровані фасади будинку-пам’ятника. На центральному фасаді не встановлена меморіальна дошка, присвячена Валер’яну Підмогильному, пам’ятні знаки, які розповідають про перебування у будинку С. Х. Контеніуса, І. Н. Інзова, А. М. Фадєєва, М. А. Свєтлова, М. С. Погрібняка.
Проект реконструкції дворового простору Будинку Інзова (колись це була велика міська садиба з прекрасним садом) також не здійснено. Дуже хочеться коли-небуть, врешті, винести з території будинку-пам’ятника кондитерський цех, прибрати стоянку машин, численні баки для сміття, відремонтувати, привести в порядок усі будови, а затим, як це задумано, посадити дерева і квіти, відкрити у дворі літературне кафе, виставку під відкритим небом, книжкову і антикварну лавки. В фондах музею лежать тисячі експонатів, в архіві — креслення ремонтно-реставраційної документації будинку і упорядкування території. Ми вже багато років чекаємо допомоги. Чекаємо, продовжуючи працювати. Ми сподіваємося реалізувати задумане. Хочеться встигнути…

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

  1. Аліванцева О. В. Судьба старинного особняка. // Рада. Вісник територіальної громади м. Дніпропетровська. — №4. — 27 серпня 2004 р.
  2. Дніпропетровськ: минуле і сучасне. — Дніпропетровськ, 2001. — С. 83 — 85.
  3. Коробов Николай. «Нежные воспоминания детства». // «Ты помнишь, товарищ…». Воспоминания о Михаиле Светлове. — М., 1973. — С.81-82.
  4. Літературне Придніпров’я. Навчальний посібник з хрестоматійними матеріалами до шкільних програм. У двох томах. Автори першого тому О. Аліванцева, Н. Василенко. Автори другого тому І. Мазуренко,
  5. С. Мартинова. — Дніпропетровськ: ВАТ «Дніпрокнига», 2005.
  6. «На построение конторы Екатеринославских иностранных поселенцев». План-чертеж. — Дніпропетровський історичний музей ім. Д. І. Яворницького. — Арх. 41.
  7. «Планъ и фасад каменному дому для конторы иностранных поселенцев в губернском городе Екатеринославле, сочиненный в строительном комитете». — ЦГИА России. — Ф. 1488, оп.1, д. 1141, л. 1.
  8. П. Ю. Маленький фельетон. Пушкин в Екатеринославе. // «Одесские новости». — 1901, № 5440.
  9. Пушкинская энциклопедия. 1799 — 1999. — М.: АСТ, 1999. -С. 308-309.
  10. Сосновин Михаил. «Давным-давно…»// «Ты помнишь, товарищ…». Воспоминания о Михаиле Светлове. — М., 1973. — С. 89. 11. Стародубов А. Ф, Самодрига В. В., Іванов С. С. Память истории: г. Ека-теринослав (г. Днепропетровск) по литературе и воспоминаниям. — Днепропет-ровск, 2001. — С. 163 — 164.
  11. Старостін В. С. Столиця степового краю. Дніпропетровськ. Нариси з історії міста. — Дніпропетровськ, 2004. — С.103 — 108.
  12. Суходняева Л., Гореина Н. Историческая записка к комплексным науч-ным изысканиям при подготовке проектной документации ремонтно-реставрационных работ в здании по пр. Карла Маркса, 64 в г. Днепропетровске. — Днепропетровск, 1989 г. — Архив Днепропетровского исторического музея им. Д. И. Яворницкого.
  13. Фадеев А. М. Воспоминания. 1790 — 1867. — Одесса, 1897.
  14. Фоменко А. К. Опікунська контора — Літературний музей // Дніпропетровськ: минуле і сучасне. — Дніпропетровськ, 2001. — С. 83 — 85.
  15. Чабан М. П. Історична довідка «В. П. Підмогильний та Українська школа ім. Івана Франка у Катеринославі». Рукопис. — Дніпропетровськ, 14.03.1998. — Науковий архів Дніпропетровського історичного музею ім. Д. І. Яворницького.
  16. Шатров Михаил (Штейн М.А.). Страницы каменной книги. — Днепропет-ровск, 1969. — С. 60-63.
  17. Яненко П. Пушкин. // «Приднепровский край». — 1899, № 413.

Автор: Аліванцева О.В. — зав. відділом Музей «Літературне Придніпров’я»

Джерело: Видатні особистості: музейна персоналістика. (Матеріали обласної музейної конференції до Міжнародного дня музеїв та 75-річчя Дніпропетровської області). — Дніпропетровськ: АРТ-ПРЕС, 2008. Вип. 10. — 338 с.



Hosting Ukraine Проверка тиц