Днепропетровский национальный исторический музей

Дніпропетровський історичний музей ім. Д.І. Яворницького на сучасному етапі

Сьогодні виповнюється 15 років з того часу, коли XI генеральна конференція Міжнародної Ради музеїв — ІКОМ— оголосила 18 травня Міжнародним Днем музеїв.
У Статуті Міжнародної Ради музеїв «музей» визначається як «постійний, некомерційний заклад, покликаний служити суспільству й забезпечувати його розвиток, доступний широкій публіці, котрий займається придбанням, зберіганням, дослідженням матеріальних свідоцтв про людину й середовище її побутування з метою вивчення, освіти, а також для задоволення духовних потреб».
Служити людям, бути культурним та краєзнавчим науково-дослідним центром регіону — такі завдання Дніпропетровського історичного музею ім. Д. І. Яворницького. Протягом своєї 143-річної історії музей пережив періоди злету й падіння, буму й забуття. На його долі позначилися майже всі історичні етапи й події, які відбувались в країні, нашому краї й місті.
Від невеличкої колекції стародавностей у 1849 р., через одне з кращих і змістовних зібрань музейних предметів, розміщених у спеціально збудованому в 1905 р. приміщенні, — так званий музей ім. О. М. Поля, через збереження й примноження колекції у бурхливі дні революції й громадянської війни, розквіт української культури й музейної оправи у 20-ті рр.; репресії, звільнення Д. І. Яворницького й розгром музею у 30-ті рр.; катастрофу втрати більшої частини експонатів у часи другої світової війни й окупації міста, потім розпорошення й розподіл козацької колекції майже по всіх музеях України у 50—60-ті рр., до докорінної реконструкції музею й створення сучасного історико-музейного комплексу, який складається з історичної експозиції й діорами «Битва за Дніпро» з численними виставочними і кінолекційним залами, меморіального будинку-музею академіка Д. І. Яворницького, виставочної зали з поліекранним видовищем в адміністративному будинку, а також, створюваного літературного музею в будинку Інзова, в центрі міста, — такі зовнішні віхи розвитку нашого музею. За ними стоїть напружена, різнобічна, поглиблена внутрішня робота колективу Дніпропетровського історичного музею по подальшому удосконаленню всіх напрямків музейної діяльності, а саме: науково-дослідної, експозиційної, науково-фондової, збиральницької, науково-просвітницької й науково-методичної роботи.
Не випадково на першому місці в цьому переліку стоїть саме науково-дослідна робота. Адже сьогодні одним з першочергових завдань музейних співробітників, як і всіх істориків, є перегляд, переосмислення багатьох сторінок історії України, в тому числі й нашого краю. Це й славна, але напівзабута, історія козацтва, український національно-визвольний рух; бурхливі, суперечні пореволюційні події початку XX століття, криваві репресії часів сталінщини 30 — 50-х рр., голодомор 1932—1933 рр.; геноцид по відношенню до національних меншостей, які мешкали й на території нашого краю; багатьох застійних явищ 70—80 рр., русифікація населення області і таке інше.
Трудність полягає в тому, що музейні співробітники повинні не просто розповісти про минуле, а за допомогою специфічних музейних засобів показати його і навіть зробити відвідувачів музею немовби свідками, спостерігачами історичних подій минулого й сьогодення.
Саме над цим і працюють зараз наукові співробітники музею, створюючи наукову документацію докорінної реконструкції експозиції історії, так званої радянської доби, ба-гатьох тем історії краю з найдавніших часів до 1917 року, створенню окремих експозицій з історії духовного життя, релігії, літературних процесів в краї. Ведеться не просто пе-реосмислення, а пошук архівних джерел, матеріальних свідоцтв, які б правдиво, яскраво, змістовно відтворили наше таке непросте минуле, заставили відвідувачів замислитися над ним, інакше поглянути на сьогодення, а, можливо, й зазирнути у майбутнє. Відверто кажучи, складне завдання! Тому вже зараз деякі теми майбутньої експозиції знаходять відтворення на численних виставках в музеї й лоза його межами. Більшість з вас знайома, наприклад, з такими виставками, як «Це не повинно повторитися» (про репресії часів сталінщини); «Скарби давнього степу» (про археологічні знахідки на території Дніпропетровщини); «Задуми й дійсність: 1917, 1985, 1991 рр.» (політичні етапи створення незалежної України); «Блиск та романтика старовини»» (спроба створити своєрідні міські побутові інтер’єри XIX ст.); «Вісник всесвіту» (про Олену Петрівну Блаватську — напівзабуту у нас теософа й письменницю XIX ст.); «Тії слави козацької повік не забудем» (назва якої говорить сама за себе); «Острозькій Біблії — 410 років», «Іудаїзм сьогодні» (на релігійну тематику), «Дніпропетровськ — космосу» і багато інших. Ведеться робота по створенню виїзної виставки «Запоріжжя в залишках старовини» (про Д. І. Яворницького і колекцію з історії козацтва).
Для створення багатьох з них проведена величезна пошукова робота. Адже в фондах музею майже зовсім не було матеріалів про репресованих у 30—50-ті роки, голодомор 32— 33 рр., про дисидентів 60—70-х рр. В цій роботі значну допомогу музею надає управління Служби національної безпеки по Дніпропетровській області, співробітники якого беруть участь у нашій сьогоднішній конференції. А на виставках музею ви можете побачити документи, які передані на зберігання в музей органів СНБ. Експонуються вони на щойно відкритій виставці «Жінки у Великій Вітчизняній війні».
Виставочна робота взагалі відкриває широкі можливості, як у висвітленні нових тем, показі фондових музейних предметів, які рідко або зовсім не експонувались, так і для покращення науково-просвітницької роботи. Не секрет, що у зв’язку з тяжким економічним станом у державі майже згорнута туристсько-екскурсійна робота. Численні туристи, любителі мандрувати, які відвідували музеї, зараз вважають за краще вивчати історію, мистецтво й природу по книжках, відеофільмах та телепрограмах. Кількість відвідувачів, особливо гостей міста, в музеях різко зменшилась. Якщо у 1990 році наш музей відвідало більше 650 тис. чол., то вже в 1991 р. — 450 тис, а в цьому році їх буде ще менше, можливо десь до 300 тис. Тому весь музейний арсенал науково-просвітницьких заходів ми націлюємо на мешканців нашого міста й навколишніх сільських районів. За останні роки музей впровадив у життя цілу низку нових, не традиційних форм масової роботи: музейні фольклорно-етнографічні і релігійні свята просто неба, «Сімейний музейний абонемент» — для дітей та їх батьків, різноманітні заняття для дітей різного віку, починаючи з 6 років, з циклу музейного всеобучу, факультет «Краєзнавство» для  гуманітарних   класів  шкіл
міста, фольклорну гру «Джерело», театралізовані музичні вечори, літературні конкурси і т. і.
Діє при музеї гурток-студія «Абетка історії» для дітей 6—10 рр., на базі якого ведуться експериментальні наукові дослідження з естетичного виховання дітей засобами музею, з метою створення Дитячого естетичного центру.
За допомогою традиційних і нових форм масової роботи музей намагається здійснювати реальний вялив на суспільну думку, брати участь у формуванні історичної і національної свідомості населення області.
Вже зараз музей є центром відродження розвитку кобзарського мистецтва. При меморіальному будинку-музеї Д. І. Яворницького діє гурт кобзарів Дніпропетровщини, який в березні цього року взяв активну участь у всеукраїнському кобзарському святі, присвяченому річниці з дня народження Т. Г. Шевченка. Велику увагу ми приділяємо відродженню й розповсюдженню як української національної культури, так і культур інших народів, які мешкають в нашому краї (німці, євреї). Для чого підтримуються тісні контакти з різними культурними й релігійними товариствами, створюються виставки, проводяться різноманітні культурологічні заходи. Але хотілось, щоб ці контакти були ще більш тісними й широкими.
Все попередньо сказане було б неможливим, якби музей не продовжував збиральницьку роботу, комплектування своїх колекцій, постійно не дбав би про збереження -й реставрацію музейних предметів. Адже відомо, що 90 відсотків експонатів, якими володіє музей, знаходяться у сховищах і лише решта стає надбанням відвідувачів. Багато з того, що є в фондах музею, потребує реставрації. І хоч музей щорічно витрачає на реставраційні роботи майже 100 тис. крб., цього замало. Тільки колекція кам’яної пластики (більше 70 статуй) потребує ретельної уваги й кропіткої постійної роботи досвідчених реставраторів, не говорячи вже про інші групи музейних предметів: живопис, графіку, книжковий і архівний фонди, меблі, одяг, інші побутові речі, зброя. Вихід з цього становища один — створення власної реставраційної майстерні, навчання кадрів, їх закріплення в музеї й забезпечення необхідними матеріалами й обладнанням.
Для поліпшення науково-фондової роботи, тобто обліку, наукової обробки, пошуку й зберігання музейних предметів — в музеї впроваджується автоматизована інформаційно-довідкова система музейних предметів, розроблена Державним історичним музеєм (м. Київ), з використанням комп’ютерів. Ця робота ще тільки почалася, але це (перспективна справа, яка потребує великих матеріальних витрат, навчання наукових співробітників по користуванню сучасною комп’ютерною технікою).
Значну роль для визначення місця музею у суспільстві, а конкретніше — в нашому краї й на Україні, відіграє його рекламно-видавнича діяльність. Завдяки виданню яскравих, змістовних музейних афіш, листівок, буклетів, путівників, каталогів, збірок наукових праць створюється своєрідний імідж музею. За останні роки в цьому напрямі музей зробив, чимало. Видані буклети «Меморіальний будинок-музей Д. І. Яворницького», «Реліквії запорізького козацтва в колекції ДІМу», «Це не повинно повторитися» (про виставку увічнення жертв репресій на Дніпропетровщині), збірка тезів наукової конференції «Вчений-подвижник», присвяченої 135-річчю з дня народження Д.. І. Яворницького. Щорічно видається 20 різноманітних афіш і листівок, друкується в місцевій та республіканській пресі понад 50 статей, повідомлень, інформацій про роботу музею й по краєзнавству. В 1991 році наукові співробітники музею взяли участь у 7 міжнародних, всеукраїнських та регіональних конференціях, зробивши 17 доповідей. Активно пропагують музей радіо й телебачення.
Але цього недостатньо: треба вишукувати нові форми реклами й шляхи популяризації музею та його діяльності. Не завжди це залежить від наукових співробітників, частіше не вистачає паперу, великих коштів вимагають видавництва й друкарні. І все ж робота ця продовжується. Днями вийде в світ каталог «Епістолярна спадщина Д. І. Яворницького в ДІМ», готові до видання збірка листів  ученого, каталог «Єгипетська колекція ДІМу»; вже 3 роки лежить у видавництві буклет «Половецькі кам’яні статуї в колекції ДІМу», а на кінець року буде готова ще низка каталогів і буклетів: «Актові джерела», по виставці «Запоріжжя в залишках старовини».
Невід’ємною частиною музею є його діяльність по охороні пам’ятників історії та культури й наданню методичної й практичної допомоги музеям «а громадських засадах.
В нашій області більше 11 тис. пам’ятників, з них 7-тис. археологічних. Щорічно наукові співробітники відділу охорони пам’яток і сектору охорони археологічних пам’яток обстежують їх, досліджують пам’ятки, що зруйновуються, роблять позначки на земельних картах районів області про знову виявлені й зруйновані пам’ятки, ведуть необхідну наукову документацію на пам’ятники, працюють над створенням зводу пам’ятників, виконують значну методичну роботу.
В області налічується І80 музеїв на громадських засадах, з них 38 народних. Щорічно близько 100 музеїв звертається за допомогою в ДІМ по всіх напрямках музейної діяльності. І в цій роботі музею суттєво допомогло б видання методичних рекомендацій, узагальнень досвіду роботи кращих музеїв. Але відсутність паперу й тут стає на перешкоді. Виходимо з цього становища шляхом проведення семінарів, конференцій, організації курсів підвищення кваліфікації для директорів і співробітників музеїв.
Музейна робота, як видно, дуже різнобічна, багатогранна. У музею широкі плани, можна сказати, мрії, тому що в складній економічній ситуації сьогодення музей може тільки мріяти про те, як зробити реконструкцію й побудувати нові різноманітні експозиції, в т. ч. й на релігійну тематику, в приміщенні адміністративного будинку, побудувати літературний музей, лапідаріум для зберігання кам’яної пластики, створити сучасну реставраційну майстерню, художньо-оформлювальну базу, сучасно оформлений магазин по продажу художньо-сувенірних виробів українських народних майстрів і професійних місцевих художників, повністю комп’ютеризувати музей та багато інших справ.

Автор:  Стежар А.Н., директор музею

Джерело: Скарбниця ріднокраю. — Дніпропетровськ: «Дніпро», 1993. — 132 с.



Hosting Ukraine Проверка тиц