Днепропетровский национальный исторический музей

Труба Іван Михайлович

Упродовж століть український народ невтомною працею, розумом і талантом створював свою самобутню культуру. Всю велич душі і майстерність вкладали у духовне відродження нації її найкращі будівничі. На превеликий жаль, історія до багатьох із них не була милосердною. Серед імен діячів просвітнього руху в Україні початку ХХ ст., які сприяли розбудові національної освіти, культури, літератури, почесне місце гідно займає постать громадського, політич­ного діяча, письменника, педагога Івана Михайловича Труби. Майже десять років (з 1907 по 1919) він проживав у Катеринославі, був активним діячем міської “Просвіти”, у короткий час української державності за доби Центральної Ради займав посаду комісара народної освіти Катерино­славської губернії та сприяв українізації шкільної справи у краї. У 1919 р. життя І.Труби розкололося навпіл: з приходом до влади більшовиків він змушений був, під загрозою фізичної розправи, покинути рідну Україну, родину, друзів і разом з двома мільйонами українців-емігрантів шукати порятунку у країнах Європи, не полишаючи надії на повернення.
Довгі роки ім’я І. Труби замовчувалося і було вилучено з нашої історії і культури. Та не руйнується людська пам’ять, не забуваються подвижницькі діяння славного нащадка запорозького козацтва.
Народився І. Труба 9 вересня 1878 р. у Гомелі. Закінчив з відзнакою реальну школу у Ромнах, Петербурзький технологічний інститут. Був одним із фундаторів та активістів Української студентської громади. За участь у революційному сту­дент­ському гуртку 1902 р. був заарештований і засланий до Балаганська Іркутської губернії. Наступне дворічне заслання за участь у революційному русі відбував у Архангельську. З 1907 р. проживав у Катеринославі. Працював викладачем фізики та математики в жіночій гімназії П. Іоффе, комерційному училищі А. Свіда, інженером у відділі тяги Катерининської залізниці. Проводив активну громадську роботу в українському літературно-артистичному товаристві “Просвіта”, що діяло в Катеринославі з 7 жовтня 1905 р. і згуртувало навколо себе кращі інтелектуальні сили міста, які прагнули до національного об’єднання та українського відродження, чинили опір русифікаторській політиці царату.
Діяльність товариства стала найяскравішою сторінкою культурно-освітнього життя краю початку ХХ ст. З “Просвітою” пов’язані імена відомих істо­риків Д. Яворницького, Д. Дорошенка, В. Біднова, А. Синявського, місцевих пись­мен­ників Л. Біднової (Л. Жигмайло), М. Бикова, А. Кащенка, Т. Сулими, Т. Ро­ман­ченка, М. Кузьменка, О. Косач-Кривинюк, Т. Митруса та ін.
Просвітяни проводили вечори, концерти, лекції, ставили вистави, органі­зовували бібліотеки, хати-читальні в містах та селах краю, видавали часописи “Добра порада” (1906), “Дніпрові хвилі” (1910 — 1913), книги Д. Яворницького, Д. Дорошенка, Б. Грінченка, І. Манжури та ін. В роки першої світової війни розгорнули доброчинну діяльність, створили “Комітет допомоги населенню Галичини”.
І. Труба входив до складу ради товариства, ревізійної та будівничої комісій, брав участь в організації і відкритті у 1913 р. бібліотеки-читальні ім. Т.Шевченка. За його архітектурним проектом було побудовано будинок Мануйлівської “Просвіти” (філії Катеринославської), а сам І. Труба призначений її почесним членом. На сторінках українського часопису “Дніпрові хвилі” досить широко висвітлювалась діяльність товариства, де свої дописи вміщував і Труба. Його дружина, Віра Петрівна, теж була активною просвітянкою, входила до ради товариства, займалася видавничою діяльністю, організацією новорічних ялинок для дітей.
У перші дні Лютневої революції 1917 р. на Катеринославщині активі­зувався український рух, представниками якого були службовці, інтелігенція, робітники та селяни. І. Труба стає ініціатором перших політичних зборів у місті, які були скликані службовцями Катерининської залізниці. Згодом він разом з В. Бідновим та І. Вирвою був обраний до складу Катеринославської губерн­ської земської управи, делегатом від якої був направлений в Петроград у вересні 1917 р. на Всеросійську раду робітничих і солдатських депутатів. Входив до комісії Центральної Ради в справі вироблення статуту автономії України. Генеральний секретаріат Центральної Ради призначив І. Трубу комісаром народної освіти Катеринославської губернії, якому підлягала вся позашкільна і шкільна освіта. Ще з перших днів повалення царського режиму українські громадські діячі, в тому числі і на Катеринославщині, взялися за організацію націо­нальної школи, яка до Лютневої революції 1917 р. зовсім не існувала, а також до відновлення діяльності культурно-освітніх осередків. У місті було засно­вано дві українські гімназії – чоловічу та жіночу, з ініціативи Є. Вирового відновила свою діяльність катеринославська “Просвіта”, заборонена з 25 січня 1916 р., розпочалося видавництво газети “Вісник товариства “Просвіта”.
1918 р. І. Труба брав активну участь в організації Катеринославського університету. Був членом Катеринославського проводу Українських Поступців (ТУПу), а з листопада 1918 р. призначений Головою Катеринославської філії Українського Національного Союзу – органу Директорії. Вважав себе прихиль­ником Української соціалістичної партії. У 1917 р. видав у Катеринославі популярну брошуру “Хто пануватиме на Україні” [1].
І. Труба доклав чимало зусиль у створенні Українського учительського товариства, яке в перші дні квітня 1917 р. організувало в Катеринославі окружний учительський з’їзд і розпочало видавництво книжок. Оцінку кипучої діяльності комісара освіти в період короткого існування української державності дав історик Д. Дорошенко: “І. Труба положив великі заслуги коло українізації шкільної справи в губернії. Завдяки його енергії вдалося завести українське навчання по школах, видати ряд українських підручників; він же добився, щоб земська газета “Народная жизнь” завела український відділ, редактором якого став професор В. Біднов. В самому місті багато зробив для української школи Євген Вировий” [1]
З великою відповідальністю, принциповістю, вимогливістю взявся І. Труба за доручену йому справу, ретельно підбирав викладачів до селянської української гімназії в с.Томаківка, які б дійсно несли в народ освіту. У листі до Д. Явор­ницького від 23 серпня 1917 р. він пише: “Я мушу настоювати, щоб в Томаківську гімназію набирався штат спосеред свідомих українців – а їх багато з’явилося по проханням, — хто знає добре практично мову, може писати, може бути при­датним до такої відповідальної роботи, як постанова діла в першій селянській українській гімназії на землі Вільності Запорожської. …самі селяни… прохають свідомих українців, котрі можуть дать їм науку і пораду як українці по духу, а не по стихії” [2].
Літературна творчість та книговидавництво — ще одна риса багатогранної діяльності І. Труби. Оповідання “Буде паном” вперше познайомило читачів “Киевской старины” (1904 р., ч.12) з ім’ям Івана Труби. Згодом його твори з’явилися в журналі “Нова громада”, часописі “Дніпрові хвилі”, окремими виданнями виходили в Катеринославі протягом 1917 — 1918 рр. в серії “Дитяча бібліотека”, а в 20-і роки у Відні (Австрія), де письменник жив у перші роки еміграції, вимушено залишивши батьківщину на початку 1919 р.
Серед літературної спадщини — казки для дітей “Як гриби збирались воювати з жуками”, “Пан Коцький”, переклади казок Г.Х. Андерсена “Ялинка”, “Праведний суддя”, “Царівна на горошині”, Бр. Грімм “Дід з онуком”, “Три пряшки-тіточки”, В. Гауфа, Бехштейна, оповідання “Подорож на села”, “Ходить сон коло вікон”, “У просвіті”, “Багата кутя”, “Перед Різдвом” та інші. Першими слухачами творів були, звичайно, діти самого Івана Михайловича – Борис, Олеся, Тарас, названі на честь видатних українських письменників Б. Грінченка, Лесі Українки, Т. Шевченка.
Велика заслуга І. Труби у виданні шкільної хрестоматії “Початкова читанка. Стежка додому” (у 1917 — 1918 рр. окремими виданнями вийшли три частини), складеної і пристосованої для українських початкових шкіл Катеринославською спілкою вчителів за його редакцією. До навчального посібника увійшли зразки українського фольклору, твори класиків української літератури – І. Котля­­ревського, Т. Шевченка, Б. Грінченка, С.Воробкевича, І. Манжури, Панаса Мир­ного та ін., переклади творів Л. Толстого та зарубіжних авторів Г.Х. Андер­сена, Бр. Грімм, підібрані за тематичним спрямуванням так, щоб виховувати у дітей почуття любові до рідного краю, його історії, культури, народних звичаїв, рідної мови, національної самосвідомості, милосердя, поваги до людської праці.
Дванадцять власних оповідань І. Труба вмістив у другій частині читанки – “Засівальники”, “Звіздоноси”, “На страсті”, “Клечана неділя” та інші, у яких ведеться розповідь про народні свята, обряди, звичаї [1].
До участі у видавничій діяльності І.Труба залучав багатьох педагогів, письменників, художників, громадських діячів міста, більшість з яких були його друзями. Серед них — директор краєзнавчого музею ім. О. Поля Д. Явор­ниць­кий, щирий друг, хрещений батько сина І. Труби — Тараса, народженого у 1914 р. і названого на честь великого Кобзаря з нагоди його 100-літнього ювілею. У будинку І.Труби на вул. Пороховій, 22 (тепер Кавалерійська, 22; зруйнований 1978 р.) свого часу бували відомі діячі української і російської культури та літератури: М. Кропивницький (був хрещеним батьком доньки Олесі), І. Репін, Олена Пчілка, В. Винниченко, В. Короленко. Побудований за проектом самого господаря в оригінальному стилі українського модерну, будинок став об’єднуючим центром передових сил міста, які активізували свою діяльність в напрямку українського відродження в перші пореволюційні роки. Сюди часто заходив місцевий художник М. Погрібняк, який ілюстрував “Початкову читанку” та інші дитячі видання, а у 1918 р. видав альбом для розмальовування “Малюйте, діти”. Бували тут педагог Є. Вировий, родина історика В. Біднова, Дмитро та Наталя Дорошенки, сестра Лесі Українки Ольга та її чоловік Михайло Кри­винюки, які з 1910 по 1921 рік проживали у селищі Лоцманська Кам’янка по­близу Катеринослава, а сам М. Кривинюк деякий час мешкав у будинку І. Тру­би [2].
Саме тут обговорювалися й вирішувалися плани видавництва перших шкіль­них підручників українською мовою і творів для дітей, які з 1917 р. почали видаватися в Катеринославі. Серед них “Кобзар” Т. Шевченка, “Збірник творів” І. Котляревського, драматична поема “Бояриня” Лесі Українки, казка “Трьомсин Богатир” І. Манжури, оповідання “Запорозький клад” В. Корнієнка, “Старий горобець”, “Пригоди статечної Миші” Д. Мамина-Сибіряка, посібник “Дошкіль­не виховання” С.Русової, “Українська граматика для позашкільного навчання і недільних шкіл”, складена вчителями, членами товариства Олександрівської “Просвіти”(тепер — м. Запоріжжя). Слід зазначити, що одночасно у Катерино­славі були надруковані для дітей твори класиків зарубіжної літератури у пере­кла­дах О. Косач-Кривинюк та М. Кривинюка: Р. Кіплінг. ”Той кіт, що ходив, де хотів”; Карафіят Ян. ”Про те, як один хлопець оповідав казку та й не скінчив її”; “Чеські оповідання для дітей”; Чарльз Діккенс. “Різдвяна пісня в прозі, або Різдвяне оповідання з привиддями”; “Сеттон Томпсон. “Зайцеві пригоди”, а також читанка для дітей “Зелений гай” Олени Пчілки. Заходами О. Косач-Криви­нюк у Катеринославі в 1918 р. вперше була надрукована “Стародавня історія східних народів”, написана Лесею Українкою.
Покоління початку ХХ ст. повірило, що нова епоха несе більшу духовність і нарешті дасть можливість для вільного національного розвитку. Але ця віра була знищена придушенням усього національного руху і переслі­дуванням свідомої інтелігенції, у тому числі й І. Труби. Не стерпівши більшо­вицького гніту й свавілля, він емігрує, назавжди залишивши Україну.
В перші роки еміграції проживав в Австрії, багато займався перекладацькою і викладацькою діяльністю. Видав казки Андерсена, Бр.Грімм, Гауфа, Бех­­­­­­штей­­на у 5-ти томах. Частину своїх творів надіслав до Катеринослава і прохав Д. Явор­­­­­ницького організувати їх продаж, “…бо хотів би на вторговані гроші допо­могти дітям, котрі голі й босі, як пише Віра Петрівна.
Друге моє прохання, дорогий куме, не зречіться допомогти дітям, вони ж на грані нужди. Я до віку Вам буду вдячний. Сам же звідціль не можу самотужки допомогти” [1].
Як і багато інших інтелігентів-емігрантів І. Труба заробляв на прожиття випадковими заробітками. Туга за батьківщиною, дружиною та дітьми, які залишилися в Україні і дуже бідували, сповнювали його життя душевними муками. З часом І.Труба переїжджає до Чехо-Словаччини, у Прагу.
Прага ХХ ст. – визначний осередок української культури. Тут “осіли” й здобули певну культурну “автономію” багато з тих, хто після розгрому УНР покинув Україну. Тут діяв Український вільний університет, Український педагогічний інститут ім. М. Драгоманова, Українська Господарська Академія в Подєбрадах, де на інженерному факультеті читав лекції І. Труба. До 1930 р. він працював відповідальним інженером-конструктором на “Шкодових” заводах у Пльзені. У 1933 р. захистив дисертацію, одержав ступінь доктора технічних наук. Не полишав і літературної роботи. Його вірші, поеми, оповідання високо цінував Олександр Олесь, з яким І. Труба був у дружніх стосунках.
27 серпня 1950 р. на вул.Нейманова-4 у Пльзені перестало битися серце І. Труби. Тіло його було кремовано, а прах розвіяний на галявині Центрального цвинтаря, у його верхній частині, де лежить траса на Прагу. Повернення художньої та педагогічної спадщини Івана Труби до духовної скарбниці українського народу – найкраща данина його світлій пам’яті.

Рекомендована література:

  1. Енциклопедія українознавства. Словникова частина. – Париж – Нью-Йорк, 1980. –Т.9.
  2. Поповський А.М. Мова фольклору та художньої літератури Південної України ХІХ – початку ХХ століття. – Дніпропетровськ, 1987.
  3. Василенко Н. Повернувся з небуття // Борисфен. – Дніпропетровськ, 1991. – № 3.
  4. Василенко Н. З історії громадського життя Катеринославщини початку ХХ століття. /Тези доповідей та повідомлень V Всеукраїнської конференції “Розвиток історичного краєзнавства в контексті національного і культурного відродження України”. – Кам’янець-Подільський, 1991. – С.166 – 167.
  5. Василенко Н. З історії просвітницького руху на Катеринославщині кінця ХІХ – початку ХХ ст.( Культурно-освітня та літературна діяльність Івана Труби) / Міжнародна наукова конференція “Культура Півдня України”. – Одеса, 1991.
  6. Абросимова С., Василенко Н. Просвітянин Іван Труба // Собор. – Дніпропетровськ, 1991. – 16 березня.
  7. Білокінь С. Згадаймо Івана Трубу // Борисфен. – Дніпропетровськ, 1992. – № 3.
  8. Василенко Н., Поповський А. Родинна реліквія // Вільна думка. – Дніпропетровськ, 1993. – №№ 3,4.
  9. Труба Борис. “Стежка додому” – перша хрестоматія українською мовою // Бо­ристен. – Дніпропетровськ, 1993. – № 4.
  10. Василенко Н. Громадсько-політична та культурно-освітня діяльність І.М. Труби //У кн.: Збірник наукових праць “Питання історії України. Історико-культурний аспект. – Дніпропетровськ, 1993. – С.78 – 80.
  11. Василенко Н. Повернувся з небуття. У кн.: З любові і муки… – Дніпропетровськ. 1994. – С.177 – 182.
  12. Василенко Н. Культурно-освітня та літературна діяльність Івана Труби // Нива знань. – Дніпропетровськ, 1995. – №3. – С. 67 – 68.
  13. Василенко Н. Листи Олександра Олеся до І. Труби // Хроніка 2000: Україна – Чехія. – К., 1999. – № 29.
  14. Труба Іван. Буде паном: оповідання. (Підготувала Н. Василенко) // Борис­фен. – Дніпропетровськ, 1991. – № 3.
  15. Труба І. Звіздоноси. (Підготував В.Старченко) // Джерело. – Дніпропетровськ, 1997. – № 24.

Автор: Наталія Василенко, старший науковий співробітник музею «Літературне Придніпров’я»



Hosting Ukraine Проверка тиц