Днепропетровский национальный исторический музей

Корж Віктор

Віктор Корж— непересічне явище в українській літературі. Він—один із провідних поетів Придніпров’я. Ціла генерація дніпропетровських поетів 70-90-х років називає його своїм вчителем і завдячує йому безцінними уроками поетичної майстерності і зрілості.
Упродовж багатьох років він напружено і плідно працює на ниві української поезії. Віктор Корж—автор поетичних книг: „Борвій”1966), „Закон пензля” (1967), „Зелені камертони” (1969), „Повернення в майбутнє”(1971), „Аметист” (1972), „Монолог з вічності” (1972), „Літочислення” (1976), „Очі доброї долі” (1978), „Корінь добра” (1981), „Твердиня” (1982), „Світ звичайних фантазій” (1984), „Осіннє чекання весни” (1987). Окремі твори виходили в перекладах англійською, німецькою, російською, румунською, молдавською, польською, чеською, словацькою, башкирською, казахською, узбецькою мовами.
Народився Корж 15 квітня 1938 року в м. Бобринці на Кіровоградщині. У 1962 році закінчив філологічний факультет Дніпропетровського університету. Працював учителем на Сумщині, викладачем у механічному технікумі. Згодом редактором, завідувачем редакцією художньої літератури у видавництві „Промінь”, де за 25 років роботи відредагував більше 200 книг.
В кожну з них вклав не лише професійне уміння, а й незвичайну щедрість душі. Довгий час керував секцією поезії при Дніпропетровському відділенні Спілки письменників. Нині Віктор Корж—доцент кафедри української літератури в Національному університеті.
Свого часу в період входження в літературу критики говорили про поетичний феномен Віктора Коржа. Одні сприймали його як тонкого лірика. Другі акцентували увагу на філософській заглибленості віршів, відзначали своєрідність бачення, аналітичність мислення, глибину художніх узагальнень. Треті наголошували на реалістичності письма, публіцистичній загостреності, здатності пройматися тривогами віку й проблемами віку.
Як показав час, і одні, і другі, і треті мали рацію. Поезія Коржа вдало поєднала в собі всі ці риси.
Його поетичний світ—багатий і тривожний. Кожна збірка поета має неповторне звучання і є свідченням майстерного володіння словом. Про що б не писав Віктор Корж він завжди піднімається до широкого художнього узагальнення, уміє надати масштабності своїм творам.
Поезія Коржа ваговита за думкою, драматична за моральними переживаннями й багатоманітна за формою. Перо поета може створити сонет і баладу, памфлет і історичну пісню, блискучу мініатюру і оригінальну поему. В ньому органічно поєднується ліричне начало з епічним, а глибина думки відповідає глибині почуття.
Література, як вважає Віктор Корж, ніколи не повинна відступати від головної мети—вивищувати ідеали добра, світла та істини.
Поет в постійному пошуці істини. І, думається, він знайшов її, бо якось написав: „Істина світу зветься любов’ю… Я сповідую цю прекрасну віру, живу нею” [1]. Тому закономірно, що провідною темою його творчості є людина, її душевні порухи, утвердження людяності, краси, добра.
Пошуки істини зрідні пошукам призначення поета, його власної ролі, власного місця в поезії. „Я знаю своє місце в поезії”,- заявляє поет. Воно там, на бранному полі, у першій шерензі. Воно тут, при Дніпрі, на лівому березі, при джерелах столітніх, цілющих”. [2]
Так, слово Коржа при Дніпрі, при джерелах… нашої історичної пам’яті. А відчуття історичної пам’яті для В. Коржа—це відчуття свого роду. Через всі збірки Віктора Коржа проходить зримий зв’язок через його родовід, через землю, з якої погляд батька обернувся в корінь добра. „Очима я схожий на матір, а поглядом— на батька… Мама про це казала давно, коли я ще ріс… Батько з любов’ю дивився на степ, на шляхи далекі, на добрі людські обличчя, на річку, сади і дітей, а ще він умів не ховати свій погляд, дивився прямо, не нишпорив очима, не опускав їх додолу… Як хочу, і справді, уміти дивитися так, як батько! Досі мене пильнує далекий батьковий погляд—ще з довоєнних літ… Може, моїми очима він крізь сліпий чорнозем дивиться не надивиться цей неповторний світ?”[3]
Кожен поет, до певної міри, в своїй творчості зображує себе. Творчість Коржа свідчить про його велику відповідальність, відповідальність перед часом і своїм народом, перед сьогоднішнім і майбутнім, а ще відповідальність перед словом. Серцем мовлене поетичне слово „здатне творити дива з людською душею. Відроджувати мертву навіть, болотяну вже субстанцію душі.”[4] „Не вір очам, а тільки серцю вір”. З такими словами звернувся уві сні до поета кобзар Вересай. Так Віктор Корж уміє бачити серцем, проникати в суть явища, події. „Душа залишає лиш сутнє, без вступів, тлумачень і речень—отак добирає майбутнє для себе лише доречне”[5]. І ми бачимо, що осмислене поетом має значення і для нас, читачів. А значить—це і є справжня поезія.

  • [1]Машинопис. Безстрашне слово правди. Інтерв’ю В. Ковалюка для г. „Зоря”. 1988. // Архів музею „Літературне Придніпров’я”.
  • [2] Корж В. Я знаю своє місце в поезії. //Корж. Очі доброї долі. –Дн-ськ, 1978, -с.81.
  • [3] Корж В. Очима я схожий на матір, //Осіннє чекання весни. –Дн-ськ, 1987, -с. 53.
  • [4]Машинопис. Безстрашне слово правди. Інтерв’ю В. Ковалюка для г. „Зоря”. 1988. // Архів музею „Літературне Придніпров’я”.
  • [5] Корж В. Фільтрація істин. // Корж В. Світ звичайних фантазій. –Дн-ськ, 1984.

Автор: Мартинова С. М. – с.н.с. відділу «Музей Літературне Придніпров’я»



Hosting Ukraine Проверка тиц