Днепропетровский национальный исторический музей

Етнограф Сергієв М.К.

В умовах сучасного національно-культурного відродження українського народу, його історичної свідомості значно зростає інтерес до історії рідного краю. А історія—це передусім люди, їх доля, їх взаємовідносини. Тепер, коли склалися умови для об’єктивного дослідження минулого, ми повинні розсіяти туман забуття навколо несправедливо призабутих імен.
Серед тих, чиї імена повертаються до нас сьогодні, варто згадати талановитого сільського вчителя Миколу Костянтиновича Сергієва, який охоче збирав і надсилав Д. І. Яворницькому фольклорний і лексичний матеріал.
В архіві музею зберігаються 70 листів Сергієва до академіка, їх листування охоплює тривалий період, з 1927 по 1940 рр. В фондах зберігаються і декілька листів за 1941 р., в яких М. Є. Сергієв після смерті Д. І. Яворницького звертався вже до Серафими Дмитрівни Яворницької.
Хто ж такий Микола Костянтинович Сергієв, як складалася його доля. Народився він в 1904 р. в Томаківці. Батько його, Костянтин Сергієв, родом з міщан, вчителював більше 20 років, помер від тифу в 1920 р. Мати, Авдотья Сергієва, родом з Полтавщини, прожила в Томаківці більше 30 років. М. К. Сергієв закінчив початкову школу, потім вчився в Олександрівській гімназії, а коли в 1917 р. була відкрита гімназія ім. Шевченка в Томаківці, батько перевів його туди. В 1921 р. після закінчення гімназії всіх випускників було мобілізовано на педагогічну роботу. М. К. Сергієв невтомно займався самоосвітою, закінчив декілька короткочасних курсів з педагогіки. Ще в юності він проявляв підвищений інтерес до народної мудрості, висловленій в фольклорній творчості. Починаючи з 1921 р. він записував слова, пісні, приказки, загадки, прізвища, шептання і повір’я.
В 20-ті роки в томаківській сільській школі вчителів не вистачало, і Миколі Костянтиновичу доводилось працювати по 6—8 годин в день, він вів уроки в чотирьох — семирічній школах, влітку був керівником шкільно-піонерського табору. А оскільки він був освіченою людиною на селі, до його голосу прислухались, часто запрошували читати лекції на різних курсах, в будинку колгоспника. Він керував хором, був режисером драмгуртка. «Доводилось іноді виконувать 10—15 обов’язків», — писав він в листі до Д. І. Яворницького. І як наслідок надмірного виснаження організму прийшла біда — тяжка хвороба. Із-за перевтоми «нервова система зовсім відмовляється служити», — читаємо в листі М. К. Сергієва, — «лікарі висловлюють здогади про склероз капілярних сосудів, котрий і е причиною періодичного знепритомлення». Лікувався він в Харківській нервовопатологічній академії, в Одеському і Київському психонервопато-логічних інститутах, але до кінця перемогти хворобу вже не зміг. Листи Миколи Костянтиновича до Яворницького Д. І. розкривають чудову рису його характеру: уміння мужньо переносити біль, хворобу. Всі свої мрії він спрямовував в майбутнє. «Надіюся перемогти хворобу… І знову сили свої зможу прикладати до посильної наукової праці».
В житті М. К. Сергієва його стосунки з видатним українським істориком мали важливе значення, бо у них був спільний інтерес — любов до духовної культури народу. В одному з листів 1930 р. до Дмитра Івановича Сергієв повідомляє, що випадково «натрапив на дві цікаві старообрядницькі книги з нотами. Яворницькому він послав уривок з одного збірника з малюнками і підписами, щоб вияснити, чи потрібно це музею. Взагалі, якщо він знаходив якісь речі, то завжди пропонував їх Яворницькому. Так, в листах він писав про монети XVII—XVIII ст., кулі, гармати, кінцівки од стріл, метричну книгу 1794 р., «грамоту якогось кошового отамана з Томашівської церкви, про архів газет за багато років минулого століття, який знаходиться в Тарасівській церкві».
М. К. Сергієва дуже турбували питання охорони пам’яток старовини в Томаківському районі. В 1929 р. він з гіркотою пише Д. І. Яворницькому: «У нас при церквах, а де й при сільрадах єсть цікаві документи, книги і всі вони потроху гинуть без догляду. В церковних архівах є «церковні літописи», котрі подають історію населення приходу, картинки відносин попів та поміщиків і часто змальовують придушення селянських протестів. В сільрадах догляд за документами архіву скверний, а в церквах і того нема: попи обновленці — люди з нижчою освітою, котрі навіть не розуміють вартості архівів».
Д. І. Яворницький видавав М. К. Сергієву довідки-доручення на право огляду церковних і інших архівів, пам’ятників культури і на право брати підписку для музею про те, що та чи інша пам’ятка буде збережена.
Де б Сергієв не з’являвся, він проявляв підвищений інтерес до історії краю. «Я їду до села Вище-Тарасівки Томаківського району вихователем у шкільний табір, — писав він Яворницькому в 1932 р., — там є старовинна церква, архів і їх цікаво оглянуть».
Цікавився він і археологією. Влітку 1928 р. Микола Костянтинович працював в археологічній експедиції, яка знаходилась у Кічкасі, але з-за хвороби змушений був залишити розкопки. Потім в листах цікавився враженням Д. І. Яворницького від роботи археологічної експедиції.
Виявляючи готовність допомагати Яворницькому чим тільки можна, М. К. Сергієв на прохання вченого висилає зібраний ним матеріал про «трясунів» (Томаківську релігійну групу, виходців із секти євангельських християн), цікавий опис виробництва полотна на ткацькому верстаті. На прохання одного із співробітників музею Микола Костянтинович зібрав матеріал про сукновальну фабрику Струкова в Тарасівці. Він серйозно починав займатися вуличними, прізвищами, розповсюдженими в Томаківському районі, історією їх виникнення. «…Це сировина тільки, над якою я працюватиму ще за Вашими вказівками. Я поступово думаю вивчати історію кожного, причини, котрі сприяли творенню прізвищ».
В 1931 році Сергієв надіслав Д. І. Яворницькому пакунок з казками. Цікаво, що до збирання фольклорного та етнографічного матеріалу вчитель заохочував дітей. Казки йому допомагали збирати учні 12—15 років. З їх же допомогою він збирав матеріал про весілля в Томаківському районі. Практично в кожному листі М. К. Сергієв висилав Д. І. Яворницькому лексичний матеріал для словника. Тут були здоровкання та лайки, сватання та весілля, родини та хрестини, окрім того сміхи, жарти, загадки, різні господарські поради, повір’я, шептання, звичаї, народні пісні та ін. Він завжди мав при собі записну книжку і олівець. «Обходив оце Томаківський і Хортицький райони, — читаємо в листі до Д. І., — ходив повагом, бував по базарах, а там слів можна записати найбільше. Був на Дніпрельстані, заходив до копачів», «покладав великі надії на час перевиборів. Од-відав збори, вслухаючись до кожного звуку. Хотілося зібрати побільше слів». Навіть коли знаходився на лікуванні, а потім повертався з Одеси пароплавом додому, записував слова, приказки й загадки.
Записувати фольклорний матеріал йому допомагала мати, «бо дуже добре знала Томаківку, а ще краще Полтавщину».
Заносячи нові слова до-записної книжки, Сергієв велику увагу приділяв вимовним особливостям, наголосу, «Я намагався їх записувати не змінюючи ні одного звуку». Він дуже турбувався, що може деякі слова повторює, бо не мав словників Яворницького Д. І. та Б. Грінченка. В 1935 р. Дмитро Іванович подарував йому два томи «Словника» Б. Грінченка.
М. К. Сергієв ставився до Д. І. Яворницького з великою любов’ю, теплотою, пошаною, дуже часто в листах звертався до нього «дорогий мій батько», «любий дідусь». В одному з листів він прохав Дмитра Івановича: «Пишіть мені, щоб мені спокійніше було на світ дивитися! Ви ж мені й порада, й надія».
Становище Миколи Костянтиновича було дуже скрутним.
В 1935 р. його перевели з І групи інвалідності в II, скоротили пенсію з 100 до 70 крб. Про повернення до роботи в школу не було й мови. А треба було і посилене харчування, і теплий одяг, і ліни. Та він не надав духом, в листах до «батька» писав «я дивлюся вперед бадьоро й дожидаю повного одуження».
Д. І. Яворницький завжди підтримував Сергієва не тільки морально — порадою, добрим словом, а часто допомагав матеріально: купував та висилав папір для записів, бо його не продавали в Томаківці, дарував книги, неодноразово висилав гроші. «Дуже дякую за Вашу допомогу, вона саме в лист мені — сидів без копійки й без хліба, а чекати на пенсію ще довго було», «просто не знаю, не маю вірніше таких слів, які б могли цілком передати Вам мою вдячність. Я за ці гроші і борошна купив, і за ліки заплатив, і одежу, хоч трошки, а підготував до зими». М. К. Сергієв мав домашню бібліотеку, та книги були складені просто в хаті, стеля іноді потроху пропускала воду і бібліотека знаходилась в небез-пеці. Микола Костянтинович мріяв зробити полиці для книг, та пенсійних грошей не вистачало. І знову на допомогу вчителеві прийшов Дмитро Іванович. В свою чергу М. К. Сер-гієв цікавився творчими планами Яворницького, завжди находив добрі слова на підтримку, допомагав чим міг, коли «батька» спіткали невдачі. Так, в одному з листів Яворницький пожалівся, що загубилася частина лексичного матеріалу для словника, і Сергієв з радістю відповів: «Я зберіг всі свої чорнові записи у їхній первісній формі, всього коло тисячі слів. Велику Вашу утрату, дорогий мій батечку, можна буде виправити гуртом!». А коли у 1933 р. академіка Яворницького було усунено від керівництва його дітищем, найкращим на Україні музеєм, Сергієв був дуже здивований і стривожений, радив звернутися за допомогою до союзної АН. Він завжди хвилювався, коли від Яворницького довго не було «Звісточки», турбувався про здоров’я батька, радив йому не «переобтяжувати себе роботою».
Смерть Д. І. Яворніицького була великою втратою для М. К. Сергієва. його мати в листі до Серафими Дмитрівни писала: «Син часто згадує дорогого нам Дмитра Івановича. Та хіба можна таку людину забуть! Дмитро Іванович був для мого сина все — Сонце, радість, бо він умів при його хворобі своїми листами зігріти, розважити, навіть, розвеселити».
Після смерті Д. І. Яворницького, Сергієв продовжував збирати лексичний матеріал (пересилав його Серафимі Дмитрівні’ Яворницькій). Незважаючи на тяжкий фізичний стан, він намагався не занепадати духом, сенс життя знаходив у натхненній праці, в спілкуванні з людьми. Він листувався з письменником Петром Полечем і поетом Володимиром Сосюрою. Помер М. К. Сергієв у 1945 р. Роботі по збиранню фольклорного та етнографічного матеріалу він віддавався всією душею. В нашому невеликому повідомленні ми прагнули звернути вашу увагу на те, що невідоме широкому колу дослідників. Частина його фольклорних записів нині зберігається в Інституті мистецтвознавства, фольклору та етнографії в Києві.

Автор: Кондратьєва І. Ю., старший науковий співробітник ДІМу

Джерело: Скарбниця ріднокраю. — Дніпропетровськ: «Дніпро», 1993. — 132 с.



Hosting Ukraine Проверка тиц