Днепропетровский национальный исторический музей

Кузьма Котов і його «Дніпрові хвилі»

Наприкінці 1910 р. українська газета «Рада» та місцева «Южная заря» сповістили читачів, що у Катеринославі народжується новий український журнал «Дніпрові хвилі» (далі «Д. X.»), з періодичністю 2 рази на місяць, українською мовою.
В анонсі журналу записано, що окрім питань загального характеру, «Д. X.» особливу увагу будуть звертати на місцеве українське життя, на спеціальне освітлення проявів цього життя в одній з визначних по інтенсивності українського національного руху місцевості.
Перший номер часопису вийшов у жовтні 1910 року. Це було єдине позакиївське періодичне видання українською мовою. У вступній статті редакція писала: «Удруге серед степів колишнього запорозького краю лунає наша рідна мова з сторінок часописного видання». Це так, бо року 1906, в пам’ятні часи громадського визвольного руху в Катеринославі, почали виходити два українські часописи — «Добра порада» та «Селянське Слово». Але обидва скоро замовкли не своєю волею. А тим часом, потреба у такому місцевому виданні, яке б розбуджувало свідомість тутешнього українського люду, знайомило його з тим, чим тішиться або сумує рідний край, яке б гуртувало земляків в ім’я праці для добра рідного краю, не переставала відчуватися.
В губернії в цей час виходили 4 щоденні газети російською мовою, які знаходили собі читачів. «То невже не знайде стежки до читача невеличкий часопис, що розповість про українське громадське життя, пригадає про давню бувальщину, про те, що було колись та не вернеться», — так розмірковували ті, хто заходився коло видання місцевого українського часопису, потреба в якому відчувалася серед свідомих кіл місцевого українського громадянства. Це громадянство будо згуртоване перш за все навколо створеного в 1905 році літературно-аіртистичного товариства «Просвіта» — найбільшого осередку українського життя в краї. Це історики і письменники — В. О. Біднов, Д. І. Дорошенко, А. Кащенко, Д. І. Яворницький, Я. П. Новицький, Т. С. Сулима-Бичихіна, А. С. Синявський, К. Є. Котов. Незабаром «Просвіта» розгорнула видавничу діяльність, «Д. X.» практично стали її друкованим органом. Організатором і співробітником «Д. X.» був Д. І. Дорошенко.
Редактором і видавцем часопису був Кузьма Єрмолайович Котов (1855—1938). Він народився і зріс на Катеринославщині, закінчив першу чоловічу класичну гімназію, потім слухав лекції на медичному факультеті університету, що в Цюріху. Після цього займається сільським господарством в своєму маєтку на хуторі поблизу с. Михайлівки Катеринославського повіту, є присяжним повіреним в окружному суді. 1879 року його було заарештовано за поширення серед селян соціал-революційного вчення і було заслано під нагляд поліції в м. Шенкурськ Архангельської губернії на два роки. Після заслання він живе і працює в Катеринославі, є членом товариства «Просвіта». До речі, і його донька Катерина Кузьмівна була «.просвітянкою» (в ДІМі зберігається її заява до вступу в товариство). Зберігся і будинок, в якому жила родина Котових — це вулиця Московська, будинок 7. Нащадки його і зараз живуть в Дніпропетровську.
У 1923 р. він написав книгу спогадів про участь в народницькому русі — «Записки землевольца» (Кременчук, 1923).
На сторінках «Д. X.» опубліковано його вірші «Українська зима», «На дніпрових хвилях», «Осінні мрії», оповідання «Павлова халепа», що виходили й окремими відбитками. Як редактор «Д. X.» він брав участь у ювілейних святах з нагоди 50-х роковин від дня смерті Шевченка, що проходили у Москві; читав привітання від редакції ювілейному шевченківському комітетові.
Програма часопису була така:
1. Статті про громадські справи.
2. Вірші і оповідання.
3. Науково-популярні статті про сільське господарство, промисловість, про старі часи на Україні, яро пам’ятки нашої старовини.
4. Про українське письменство і про освіту на Україні, про український театр.
5. Останні звістки з українського життя у «ас і в Галичині.
6. Новини нашого письменства.
7. Дописи.
8. Листування редакції.
Навколо «Д. X.» згуртувались відомі сили українського письменства, та місцеві письменними і поети. Це І. Нечуй-Левицький, І. Франко, М. Биков, Я. Новицький, А. Кащенко, М. Новицький, Д. Дорошенко, Т. Романченко, а також ті, що тільки робили спроби на літературній ниві — К. Гай-Шкода, В. Таркоградський, Я. Жарко, Е. Малий, Т. Митрус, П. Жененко та інші.
З того часу більше трьох років виходив часопис. Ні одна подія з українського життя не проходила непомітною, все відмічалося виданням. Часопис виступав за оборону українства, коли в місцевій пресі з’явилися неприхильні до українства статті. Все це відбивалося в передовицях, Що є найцікавішими з усього в журналі. Написані з запалом, талановито, вони зачіпають відносини між українством і російським громадянством, полемізують з наскоками на українство як з правого, так і з лівого боків. Авторами їх могли бути і Д. Дорошенко (літературний псевдонім В. Степовий, М. Жученко), і Д. Яворницький, і К. Котов. Багато матеріалів присвячено розповіді про ті безмежні репресії та заборони, під якими живуть українці в Росії, про їх домагання в справах культурних і політичних. Перш за все в тому, щоб здобути змогу мати добру освіту на своїй рідній мові, і взагалі здобути право вжитку цієї мови в громадському житті. Це статті С. Єфремова (співробітник газети «Рада»), Л. Жигайло (Л. Біднова), І. Франка, К. Коржа.
Завдяки цій роботі з українством, як з поважною громадською силою, почали рахуватися російські політичні партії. Матеріали часопису свідчать, як через своїх представників у Державних Думах (III—IV) члени цих партій виступали із. критикою російської політики на Україні, та взагалі підтримували українські домагання в Думі, і в своїй пресі. А десятий номер часопису за 1912 р. публікує платформу українських поступовців на виборах до IV Державної Думи.
На сторінках часопису друкувались оповідки й нариси про славну, хоч і сумну, минувшину нашого краю, отих вольностей війська запорозького, що боронило рідний край, даючи іншим, більш щасливим історичною долею народам, змогу вільно розвивати їв себе просвіту і культуру. З них ми дізнаємося про гетьмана І. Сулиму і Самарський монастир, про Петра Калнишевського і Петриківську церкву, про Сагайдачного і слободу Половиню.
В повідомленнях часопису в усі роки найдужче зацікавлюють відомості про діяльність «Просвіти» в Катеринославі та проосвітних філій по селах Катеринослав шини. Відомості ті говорять про такі прилюдні ознаки життя, як збори, вистави, концерти, читання, бібліотеки. Здебільшого це відомості про Катеринославську та Мануйлівську «Просвіти», скупенькі — з філій. Хвилюють відомості про відкриття в грудні 1910 року будинку «Просвіти» в Мануйлівці. Багато люду катеринославщини прийшло на це свято, багато вітальних листів надійшло, зокрема, О. Пчілка писала: «Честь і велика слава Вам! Дай же, Боже, щоб ку-бельце національної освіти, звите Вами в запорозькім краю, зміцнилося й красувалося на добрий зразок і приклад іншим українцям». Микола Лисенко надіслав товариству збірник українських пісень з власноручним написом.
Багато сторінок часопису присвячено Д. І. Яворницькому та обласному музею імені О. М. Поля. Д. І. Яворницький був центральною фігурою в діяльності «Просвіти». Майже всі заходи її проходили з участю Дмитра Івановича. Вія був розпорядникам канцертів-балів, вечірок, читав лекції з історії України, краю, про кобзарів, що супроводжували його лекції співом народних дум і пісень. В «Д. X.» були опубліковані його прозові твори, повісті, нариси з історії краю: «Як жило славне запорозьке низове військо», «Драний хутір», «Русалчине озеро», «Пан Борзак і пані Борзачка», його вірші — «Все йде, все минає», «Гореорла», «Шев-ченкові». З його пера ми дізнаємось про творчу діяльність видатних українських письменників, акторів, етнографів, зокрема Г. Залюбовського, Я. Новицького.
Урочисто було відзначено в місті 30-річчя ювілею літературно-наукової діяльності Дмитра Івановича. Свято проходило в приміщенні міської думи на об’єднаному засіданні вченої, архівної комісії та ради музею («Д. X.» — № 21 — 22. 1913 р.).
Є й окремі цікаві факти про громадську діяльність Яворницького. Так, за проханням М. В. Родзянка Яворницький зробив переклад українською мовою Маніфесту 17 жовтня 1905 року, який було видрукувано і поширено земством в губернії. Сповіщалося, що в 1912 р. під час виборів до IV Державної Думи у Катеринославі одним з кандидатів у виборці від партії «октябристів» був Д. І. Яворницький.
Окрему сторінку в історії «Д. X.» і «Просвіти» займає діяльність подружжя Дорошенків — Дмитра Івановича і Наталі Михайлівни. Своїм приїздом в місто і влиттям в діяльність «Просвіти» вони сприяли пожвавленню просвітянського життя. Дмитро Іванович читав багато лекцій з історії по філіях «Просвіт», а Наталя Михайлівна віддавала весь вільний час створенню при «Просвітах» драмгуртків і організації вистав. Як актриса, що була вихован-кою драматичної школи М. Лисенка в Києві, вона брала активну участь у цих виставах.
Д. Дорошенко був найактивнішим співробітником «Д. X.», видрукував цілий ряд своїх статей, зокрема матеріалів про П. Куліша, Д. І. Яворницького («Запорозький батько»), Т. С. Сулиму-Бичихіну, Ґанку Барвінок, М. Лисенка тощо.
Дорошенки поклали багато зусиль на громадську роботу в місті. З їх від’їздом пов’язаний сумний для «Д. X.» факт. Останній номер часопису за 1913 р. сповістив, що у наступному році «Д, X.» виходити не будуть. І хоч редакція часопису вважала, що найголовнішою перешкодою в цьому є брак місцевих літературних сил, це не зовсім так. Сили були і еони збільшувались, гартувались на сторінках часопису. Закриттю видання сприяли скоріше політичні обставини — з початком нового революційного піднесення зріс йому опір самодержавства. Та й матеріальні обставини, коли передплата не покривала усіх витрат на видання, не сприяли малому провінційному виданню, яке не мало ні від кого і нізвідки допомоги. Все це спричинило до закриття журналу.. Українська громада Катеринослава втратила свій єдиний друкований орган, а ми втратили унікальне, найбільш повне джерело з історії визвольного національного руху в краї.

Автор: Лазебнік В. І., завідуюча відділом ДІМу

Джерело: Скарбниця ріднокраю. — Дніпропетровськ: «Дніпро», 1993. — 132 с.



Hosting Ukraine Проверка тиц