Днепропетровский национальный исторический музей

Ераст Костянтинович Бродський — патріот рідного краю

Якщо Ви їхатимете поїздом до П’ятихаток, то на станції Железняково неодмінно звернете увагу на чудовий краєвид справа. Кремезні дерева, як солдати, що не відступлять і кроку назад, виструнчилися при самій воді величезного ставка. Сюди ведуть і східці від красивого будинку дореволюційної архитектури. У глибині парку височіє адміністративний будинок Ерастівської дослідної станції Інституту зернового господарства УААН; трохи далі розташований Ерастівський аграрний технікум, чимало будівель якого теж зведено у минулому столітті. Чому ці заклади і всі навколишні місця називають ерастівськими і хто такий Ераст Костянтинович Бродський? Ми можемо твердо сказати — патріот нашого краю! З його ім’ям пов’язана прокладка залізничної колії через м. П’ятихатки, оскільки він, будучи представником верхньодніпровського дворянства, проявив турботу про з’єднання Харківсько-Миколаївської залізниці з Катеринославською через Користівку та П’ятихатки.
Ераст Бродський заснував у 1899 р. Ерастівський сільськогосподарський технікум. Саме Ераст Бродський фінансував будівництво Саксаганської лікарні та Саксаганського ПТУ. Він товаришував з сусідом з с. Малоолександрівка Верхньодніпровського району, який полюбляв старовину та проводив архіологічні розкопки в с. Любомирівка П’ятихатського району, відкрив залізну руду на Криворіжжі — Олесандром Полем. Також Е. Бродський товаришував з Д. І. Яворницьким і частину колекції кам’яних баб, що біля історико-краєзнавчого музею ім. Яворницького у м. Дніпропетровськ, привезено з нашого П’ятихатського району з с. Олиферово (нині с. Волинське). Розкопки козацьких могил в с. Іванівка, де були знайдені унікальні експонати, Д. І. Яворницький проводив з дозволу Е. Бродського.
Сьогодні ім’я Бродського повертається до нас. В 1999 р. в нашому районі з ініціативи Короля В. П., який на той час обіймав посаду директора Ерастівського аграрного технікуму, проведена велика робота з питання повторного присвоєння технікуму імені засновника та опікуна Е. К. Бродського. До 100-річчя технікуму видано брошуру «Короткий біографічний нарис про Е. К. Бродського». До 70-річчя Дніпропетровської області в книзі «Дніпропетровщина на межі століть» вміщено матеріал про Е. Бродського, в книзі В. М. Сторожка та Г. М. Руденка «П’ятихатські самоцвіти» є розділ «Степова академія Бродського». Дніпропетровський краєзнавець і пись-менник Микола Чабан помістив в книзі «Птахи з гнізда Придніп-ров’я» в 2005 р. об’ємну статтю про Е. К. Бродського, а криворізький письменник Г. Гусейнов розповів про діяльність Бродського у 7 томі «Господніх зерен». Член спілки журналістів В. Царенко надрукував у районній газеті «Злагода» та газеті «Зоря» ряд статей про Е. К. Бродського, які відшукав в Інтернеті онук Е. Бродського Ераст Биков (громадянин Швеції, мешканець Польщі), що відвідав Україну в 2006 р.
Е. Бродський народився 20 серпня 1851 р. у маєтку Іванівка Верхньодніпровського повіту Катеринославської губернії в сім’ї поміщика Костянтина Бродського. Ніхто не знав тоді, що цей хлопчик підніме родове господарство на недосяжну висоту, що його досягнення у розвитку тваринництва захоплять навіть іранського шаха, що багатий і бідний люд шануватиме його за піклування про розквіт рідного краю, прагнення дати освіту дітям незаможників. Але до цього був великий шлях блискучої науки та пошуків оптимального варіанту [2, 5]. Початкову освіту Ераст отримав від приватного вчителя в маєтку батька, де проявив себе обдарованою дитиною. Після здобуття початкової освіти Ераст поступає до Катеринославської класичної гімназії, після закінчення якої навчається на юридичному факультеті Новоросійського університету (м. Одеса). У 1874 р. у віці 23 років Ераст закінчує університет і починає службу в судових відомствах Московського округу, потім переходить на роботу старшим чиновником з особливих доручень в Царстві Польському. Незважаючи на швидке просування Бродського по службових сходинках, Ераста тягне в рідні місця і він переїжджає до Іванівки, щоб повністю віддатися праці на землі. Ераст уже на той час був високоосвіченою людиною, кандидатом правознавства, і крім того, добре знав стан справ у сільському господарстві Росії в цілому і у тваринництві зокрема. Тому першим кроком Е. Бродського на сільськогосподарському поприщі було питання поліпшення домінуючої в Україні сірої степової породи ВРХ та виведення нової породи ВРХ як м’ясо-молочного, так і робочого напрямку.
В 1877 р. він їде у Францію в Нервський департамент, де пра-цює простим скотарем. Там він проходить практичні курси спеціа-льного тваринництва у графів Бульє ля Сеньйоре, відгодівлі — у Беллера, вівчарства — у Жільбера, спостерігав також за розведенням свиней та птиці. Простим робітником працює в паризьких бойнях, де навчається безпомилково визначати забійну вагу тварин та влучно їх забивати. В зимовий період він слухає лекції в сільськогоспо-дарській академії поблизу Парижа. Пройшовши практичний курс науки у Франції, Бродський послідовно об’їжджає Швейцарію, звідки завозить породу корови «Флібур», Німеччину та Австрію, стажу-ється в Угорщині, відвідує всі діючі на той час сільськогосподарські виставки.
«Пізніше Бродський завозить з Італії племінний молодняк ВРХ до Іванівни (порода Ромельона), щоб використати його для схрещування з сірою українською породою, в результаті чого він одержав витривалий до місцевих умов гибрид, який славився м’ясною і високою робочою продуктивністю» [1, 8].
Одержану в результаті селекційного процесу породу, яка була названа «порода заводу Бродського», він неодноразово демонстрував на виставці в Парижі та Всеросійських виставках. Зокрема, в 1882 р. бик з його економії був нагороджений відзнакою і ним зацікавився особисто Імператор Олександр III, який мав ділову розмову з Бродським. Бродський приймав участь у роботі сільськогосподарської виставки у Нижньому Новгороді, де також експонував свою худобу і отримав нагороду, та подарував царю Миколі ІІ на одній з чергових виставок премійованих бика та корову, а через деякий час удільне відомство закупило для царського маєтку на Кавказі «Абрау Дюрсо» 10 телиць та 2 бики «заводу Бродських» [4, 11]. Бродський мав великі успіхи і в інших галузях тваринництва, зокрема, в свинарстві — він розводив цінні породи свиней Беркшири і Йоркшири, які виростали вагою 400 кг., а також у вівчарстві, де розводив тонкорунних і м’ясних овець, поголів’я яких досягало 150 тисяч. Особисто Бродським була створена нова порода шляхом відбору з місцевих порід та схрещуванням із скороспілою породою «Рамбульє». Вівці цієї породи також неодноразово одержували премії на всеросійських виставках.
Бродський експонував своїх тварин і на всесвітніх виставках. Слава про великі досягнення Іванівської економії стала відома багатьом іноземним діячам. Зокрема, ними зацікавився персидський шах Емір Ус Султан. Перебуваючи в Росії, поважний гість їхав Катеринославською залізницею. В Божедарівці перс вийшов для спілкування з місцевими мешканцями, де Е. Бродський подарував йому пару небачених до цього тварин-альбіносів: бика і корову, вперше одержаних в с. Іванівка шляхом схрещування французької породи «Шароле» з місцевою «сірою українською». У вагоні не було місця для подарунка і Ераст Бродський, помітивши засмучення шаха, пообіцяв пригнати бика і корову у Персію. Підготувавши необхідні докумен-ти, Бродський спорядив пастухів Григорія Кучеренка та Івана Казимирчука з тваринами до Персії, і на 68 день тварини прибули в Теге-ран і предстали перед шахом, який був безмежно здивований та вдячний. «Шах за такий подвиг подарував Кучеренку, як старшому групи, офіцерську Золоту медаль та 150 туманів, а Казимирчуку — 100 туманів та по багатому персидському халату. Погоничі були запро-шені в Російське імператорське посольство, де їм вручили шахову грамоту та орден Льва і Сонця 1-го ступеня для передачі Е. К. Бродському. Після повернення з Персії Кучеренко передав шахську нагороду Бродському» [4, 10]. Все це вказує на великий авторитет Бродського не тільки на Батьківщині, а й за кордоном.
Бродський запроваджував на своїх полях нетрадиційні на той час в даній зоні культури: сорго, джугара, великовагова австралійська пшениця, кукурудза. Ним було створено новий злак — особливу полбу з високими врожаями. Його господарство не знало недородів і неврожаїв.
Бродським був закладений унікальний парк в маєтку, який по набору рідкісних порід дерев і чагарників, наявності газонів, оранжереї нагадував ботанічний сад. На садибі був фруктовий зрошува-льний сад з великим набором сортів та виноградник. Досвід Бродського вивчали за кордоном, зокрема Англійська делегація на чолі з професором Коупом. Сам Бродський з візитом-відповіддю побував в Англії, де на честь нього було влаштовано прийом у Лондонській Ратуші.
Бродський поряд з господарською діяльністю поміщика-землероба вів активну громадську роботу. Ще в 1876 р. він був обраний почесним мировим суддею та представником повітового і губернського земств для участі в роботах залізничного департаменту. Також, він був обраний почесним головою Верхньодніпровсько-го повіту, а в 1910 р. йому з благословення імператора було присвоєно звання почесного громадянина Верхньодніпровська.
«З його ініціативи і домагань були проведені Саксаганська гі-лка залізниці, а потім з’єднання Харківсько-Миколаїв-ської з Катеринославською залізницею через станції Користівка і П’ятихатки, що забезпечило пряме залізничне сполучення від Баку на Волочиськ. Через свої землі він дозволив провести колію на перегоні П’ятихатки-Верхівцево, побудував станцію, яка до 1966 р. мала назву Ерастівка, а селище, що виникло навколо неї, також мало аналогічну назву (до 1964 р.) та лікарню на 25 місць, що існує і нині» [4, 12].
Бродський доклав великих зусиль для відкриття під голову-ванням князя Щербатова Південноросійського товариства для експорту вітчизняного м’яса і продуктів тваринництва.
В 1880 р. його було обрано на посаду предводителя дворянства і одночасно гласним повітового і губернського земств. На цій посаді Бродський прослужив 28 років, прийнявши порожню казну, а здавши її наповненою в 1908 р. на 40 тис. рублів. Він був запрошений членом сільськогосподарської Ради при міністерстві державного майна, а 29 квітня 1918 р. єдиним від Катеринославщини був обраний до президії хліборобського конгресу в Києві, на якому було оформлено гетьманський переворот [1, 2]. Е. Бродський користувався великою повагою у місцевих селян, дворянства, надаючи їм юридичні консультації та допомогу поміщицьким господарствам, які йшли до розорення в повіті та губернії. Нині мало кому відомо про патріотизм і велике меценатство видатного громадського діяча і дбайливого господаря. Він був переконаний, що лише перехід на хутірне ведення господарства зробить Росію могутньою. Тому його невипадково було обрано від дворянства для ведення ритуалу привітань з нагоди шлюбу Миколи ІІ з принцесою Гессінгською Алісою (Олександрою Федорівною) в Петербурзі та його коронації в Москві в 1896 р. Якраз цією подією скористався Бродський, який, знаючи стан справ в сільському господарстві, зокрема відсутність спеціалістів, які б могли допомагати землевласникам правильно вести господарство, виступив з пропозицією про відкриття нижчої сільськогосподарської школи. Одержавши схвальний відгук імператора, Бродський дарує 40 десятин землі, не дочекавшись «добра» гласних Верхньодніпровського повітового земства, фінансує будівництво навча-льного корпусу з пансіоном для проживання учнів. «Він ретельно підбирав викладачів. На посаду керуючого школи він запросив колезького секретаря, кандидата сільськогосподарських наук Тушкана П. Ф., який викладав історію, зоологію та скотарство. Для викладання спецпредметів був запрошений агроном 1-го розряду Радченко П. Т., викладання російської мови — кандидат богослов’я, колезький асесор Тиховський Ю. І. В структурі школи були помічник викладача, асистенти та лаборанти» [5, 4].
Нижча сільськогосподарська школа «Росія» була відкрита 7 листопада 1899 р. Бродський був призначений її попечителем і утримував її за власні кошти 8 років. Він приймав участь у роботі педради, займався підбором кадрів, був присутнім на вступних іспитах, вирішував питання життя учнів щодо їх побуту та харчування. Як свідчать спогади колишніх учнів, він любив дисципліну і порядок.
Енергійний і високоосвічений землевласник не зупиняється на досягнутому і прагне реформувати нижчу сільськогосподарську школу, що випускала сільськогосподарських старост, що могли займати посаду помічника агронома, в середнє сільськогосподарське училище з терміном навчання 6 років для підготовки агрономів. По цьому питанню він неодноразово виступав у повітовому та губернському земствах, і в результаті сумісного клопотання його і цих відомств було одержано схвальне рішення царя. За короткий строк будується нове триповерхове приміщення (нинішній головний корпус) з пансіоном. Вартість каменя, викопування котлованів, закладання фундаменту сплачував Бродський із своєї казни. Цегла виготовлялася на власних цегельнях, які знаходилися на станції Ерастівка, і ці будівлі стоять донині, хоча вже розміняли другу сотню років. 11 листопада 1913 р. нижча сільськогосподарська школа була реформована у середнє сільськогосподарське училище згідно з законом, підписаним імператором 18 травня 1911 року. Це був 7-й сільськогосподарський навчальний заклад в Росії.
Заслуги Бродського були неодноразово відзначені державни-ми нагородами і орденами, зокрема орденом Станіслава 1-го ступе-ня, він мав чин дійсного статського радника, мав військовий чин генерала. Найвищою відзнакою його просвітительської діяльності було присвоєння навчальному закладу на клопотання губернського та повітового земств, викладацького та учнівського колективів в 1915 р. його імені. «Ераст Бродський мав 2-х дітей — сина Всеволода, 1876 року народження, та дочку Софію, яка також мала двох дітей і останній період свого життя була громадянкою Швеції. Дружина Е. Бродського померла задовго до 1917 р. За свідченнями онука Бродського, сина Софії, Ераста Бикова, син Ераста Всеволод в середині 1930-х років покінчив життя самогубством через переслідування НКВС, дочка Софія померла і похована в Швеції. Сам Ераст Бродсь-кий наприкінці 1918 р. тяжко захворів і в 1919 р. помер від раку сі-чового міхура в м. Катеринослав, похований в помісті «Іванівка». Ховали Великого Ераста дочка Софія і генерал Вінгран [4, 23]. Нажаль, помістя, як і могила Ераста Бродського, не збереглися до наших часів.
Проте, продовжувачі його справи багато зробили для увічнення його пам’яті. В 1995 р. учбовий корпус Ерастівського сільсь-когосподарського технікуму, побудований у 1911 р., віднесено до пам’яток архітектури, на ньому встановлена меморіальна дошка, де вказано дані про засновника навчального закладу. В 1999 р. технікуму повторно присвоєно ім’я Ераста Бродського. До сторіччя технікуму скульптор Е. Момот виготовив бюст Бродського, який вста-новлено на центральній площі закладу і відкрито в день святкування 100-річчя технікуму. Так відбулося друге повернення Великого Ераста на Батьківщину.
Сьогодні Ерастівський державний аграрний технікум готує спеціалістів за трьома спеціальностями: «Агрономія», «Організація і технологія ведення фермерського господарства», «Організація виробництва» на денному відділенні, де навчаються 420 студентів, та «Агрономія» на заочному відділенні, контингент якого складає 170 чоловік.
В 2006 р. мешканці с. Вишневе та колектив Ерастівського те-хнікуму звернулися до органів місцевої влади району з проханням повернути селищу та залізничній станції історичну назву — «Ерастівка» — замість Железнякове.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:

  1. Краткий біографічний очерк. Ераст Костянтинович Бродський. — Катери-нослав: Типографія Братства Святого Володимира, 1908.
  2. Сторожко В., Руденко Г. П’ятихатські самоцвіти. — Д.: Січ, 1998. — Т. 2.
  3. Сторожко В. Руденко Г. П’ятихатські самоцвіти. — Д.: Січ, 2000. — Т. 3.
  4. Джміль В. К. Ераст Костянтинович Бродський. Біографічний нарис. — Вишневе, 2006.
  5. Король В. П., Джміль В. К. Ерастівському державному аграрному техні-куму ім. Е. К. Бродського 100 років. Короткий історичний нарис. — К.: Міні-стерство агропромислового комплексу України, 1999.
  6. Джміль В. Продовжувач великої справи Е. К. Бродського // Злагода. — 1998. — 21.11., № 94.
  7. Іванов М. Ераст повернувся до Ераста // Злагода. — 2006. — 15.06, №45.
  8. Царенко В. Романтик запорозької Січі // Злагода. — 2006. — 19.07, № 55.
  9. Царенко В. Романтик запорозької Січі (продовження) // Злагода. — 2006. — 22.07., №56.
  10. Царенко В. Романтик запорозької Січі (продовження) // Злагода. — 2006. — 26.07., №57.
  11. Царенко В. Романтик Запорозької Січі (продовження) // Злагода. — 2006. — 29.07., №58.
  12. Царенко В. Романтик Запорозької Січі // Злагода 2006 р.- 2.08. №59
  13. Схема поміщицьких маєтків на кінець 19 сторіччя // Матеріали П’ятихатського історико-краєзнавчого музею, №511.
  14. Матеріали Ерастівського музею, №311-316.

Автор: Тюріна Т.В.

Джерело: Видатні особистості Музейна персоналістика (Матеріали обласної музейної конференції до Міжнародного дня музеїв та 75-річчя Дніпропетровської області)



Hosting Ukraine Проверка тиц