Днепропетровский национальный исторический музей

Д.І. Яворницький — дослідник Микитинської Січі

Представлено опис науково-пошукової діяльності видатного історика запорозького козацтва Д.І. Яворницького по вивченню історії Микитинської Запорозької Січі (1639-1652 рр.).

Видатний історик запорозького козацтва Д.І. Яворницький під час подорожей по місцям славного Запорожжя неодноразово відвідував м. Нікополь у 80-х рр. ХІХ – 20-х рр. ХХ ст. Під час перебування у цьому старовинному наддніпрянському містечку він здійснював пошукову роботу, спрямовану на дослідження предметів запорозької доби, православного культу, українського фольклору, обстеження місць, пов’язаних з Микитинською Січчю, давніх будівель та інших старожитностей.
Вперше молодий Д. Яворницький прибув до Нікополя на початку 80-х років ХІХ ст., ймовірно у 1881-1882 рр. по завершенню навчання на історико-філологічному факультеті Харківського університету. У цей час і пізніше він познайомився з нікопольцями, що цікавилися місцевою історією і згодом листувався з ними. В епістолярній спадщині вченого, що зберігається у Дніпропетровському історичному музею, що носить його ім’я, найбільш ранніми з листів від мешканців Нікополя є від: А. Фектистова (1884 р.), П. Сидоренка (13.VI.1884 р.), колекціонера запорозької старовини В. Мінаєва (22.ХІІ.1883 р., 14.VIІ.1886 р.), купця Бурдюмова Н. (17.ІХ.1887 р.), фотографа К. Литвиненко (27.09.1887 р.). Ймовірно, саме вони і допомогли молодому досліднику оглянути у Нікополі місця, пов’язані з історією запорожців, Микитинської Січі, зустрітися із старожилами тощо [1, с. 22-23].
Безперечно, Д.І. Яворницький ретельно опрацював і наукові публікації того часу для створення хронології найважливіших подій, пов’язаних із Микитинською Січчю, її передісторією та подальшою історичною долею. Під час цієї роботи, ним були використані праці – «Нікополь» І. Кареліна (Одеса, 1867 р.), «Путевые записки Эриха Лясоты» (Одеса, 1873 р.), «История о казаках запорожских» С. Мишецького (Одеса, 1852 р.), «Летописное повествование о Малой России» О. Рігельмана (Москва, 1847 р.), «История Малороссии» Д. Бантиш-Каменського (Москва, 1842 р.), «История Малороссии» М. Маркевича (Москва, 1842 р.), «Богдан Хмельницкий» М. Костомарова (Санкт-Петербург, 1870 р.), «Очерк истории запорожского казачества» М. Марковина (Санкт-Петербург, 1878 р.), «Рассуждение о запорожцах» Г.Ф. Міллера (Москва, 1848 р.) та інші [2, с. 274-275].
Необхідно зазначити, що під час своїх мандрівок по Запорожжю, історик намагався знайти землеміра, щоб скласти топографічні плани всіх Запорозьких Січей. За допомогою у реалізації свого наміру він звертався до відомого науковця Я. Новицького, що мешкав у м. Олександрівську Катеринославської губернії (нині м. Запоріжжя) [2; 11].
Неодноразові науково-пошукові експедиції Д.І. Яворницького, які він здійснював по Запорожжю як індивідуально, так і спільно із своїми друзями, надали йому велику кількість етнографічного матеріалу, а робота в архівах – сотні документів про події козацької доби. Дослідження славного минулого запорожців, у тому числі і події, пов’язані із Микитинською Січчю, були узагальнені ним у його найголовніших працях – «Число и прядок Запорожских Сечей с топографическим очерком Запорожья» (Київ, 1884 р.), двохтомнику «Запорожье в остатках старины и преданиях народа» (Санкт-Петербург, 1888 р.), «Вольности запорожских казаков» (1890 р.), трьохтомнику «История запорожских козаков» (1892, 1895, 1897 рр.).
Дотримуючись комплексного вивчення наукової проблеми, Д.І. Яворницький наводить за І. Кареліним народні перекази про ґенезу топоніма Микитин Ріг і документальні дані про його першу згадку у джерелах 1594 р. Вчений не має сумніву про існування Микитинської Січі і дотримується точки зору І. Срезнєвського, який приводить дані літопису Дзевовича про віднесення року її будівництва до 1638 р., одночасно з відбудовою поляками Кодака. Д.І. Яворницький вважав, що період її існування завершився у 1652 р. і був пов’язаний з перенесення запорожцями Січі на Чортомлицький Ріг [2, с. 274-275].
У своїй праці «Запорожье в остатках старины и преданиях народа» дослідник в емоційній формі подав відомості про події початку Визвольної війни українського народу у 1648 р., які мали тоді надзвичайно важливе значення «… на Микитинской Сичи Богдан Хмельницкий нашел себе пристанище, услышал первый отклик на защиту всей Украины, здесь он увидел искреннее желание со стороны «добрых лыцарей» сражаться за унижение предковской веры, и за осквернение православных храмов, здесь же Хмельницкий, выбранный на общей казацкой раде гетманом всего запорожского и малорусского войска, сам того не сознавая, положил начало осуществившемуся впоследствии слитию в одно политическое тело Малороссии и Великороссии» [2, с. 275].
Всебічно, наскільки це було можливо зробити на основі літописів С. Величка і Г. Граб’янки, окремих документів із збірок «Акты Южной и Западной России» (т. ІІІ) та «Памятников Киевской комиссии» (т. 1), і в той же час яскраво, Д.І. Яворницький розкрив послідовно задуми і дії Б. Хмельницького у Микитинській Січі у дванадцятій главі 2-го тому «История запорожских казаков» [3, с. 176-181].
Навесні 1648 р. Микитинська Січ під керівництвом Б. Хмельницького стала могутнім джерелом піднесення національно-визвольної боротьби українського народу: тут були отримані перші стратегічні перемоги над поляками, звідси йшли заклики по всій Україні підніматися на боротьбу з ними, сформована повстанська армія, укладено воєнний союз з татарами. Яворницький Д.І. підкреслює, що Б. Хмельницький із вдячністю запорожцям за допомогу після перемог на Жовтих Водах і Корсуні направив у Січ подарунки: за одну хоругву – чотири добрі хоругви, за один бунчук – два бунчука, за одну булаву – дві булави, за одну пару простих казанів – три пари чудових казанів, за три гармати – шість найдобірніших гармат, і крім цього 1000 талерів на військо та на Божу церкву і її служителів триста талерів [3, с. 184-185].
В зв’язку з цим додамо, що під час огляду запорозьких церковних речей у Нікопольській Свято-Покровській церкві Д.І. Яворницький звернув увагу на старовинний кований залізний хрест, що за легендою знаходився на куполі Микитинської Січової Свято-Покровської церкви. Він уявляє собою хрест з трьохпелюстковими кінцівками на фоні символу променистого сонця, який опертий на півмісяць перегорнутим догори [2, с. 277]. З 1925 р. він зберігається у Нікопольському державному краєзнавчому музеї.
Не без суму Д.І. Яворницький констатував: «В настоящее время в Никополе от бывшей Запорожской Сичи не осталось и следа» [2, с. 276]. Він наводив свідчення І. Кареліна про те, що 50 років тому Дніпро розмив береги притоки Підпільної у цьому місці і безповоротно знищив тут лугову місцевість, утворив нову широку річку Орлову, яка і стала фактично новим руслом Дніпра. На підставі вищезгаданого висновок Д.І. Яворницького був досить категоричний: «Места, где была самая Сича знаменитого Микитина-Рога, совсем не существует: оно смыто весенним полноводием и унесено Днепровскою водою» [2, с. 276].
Тому, як зазначив дослідник: «Место бывшей Микитинской Сечи можно восстановить только по рассказам стариков. Сича и при нем кладбище находилось ровно на 350 саженей ниже теперешней пристани, у правого берега Днепра, против того места, где теперь в нем мельницы, иначе говоря, против двора крестьянина Василия Ходарина, живущего почти у самого берега Днепра …» [2, с. 277]. Вищезгаданий цвинтар розмірами (140х200 м) та каплиця при ньому, що була збудована на місці запорозької церкви, було знищено повністю повінню 1846 р. Д.І. Яворницький визначив, що особисто бачив цю місцину, де зустрічаються купи козацьких кісток та напівзгнилі дубові труни тощо.
Не залишив без уваги Д.І. Яворницький наявні у Нікополі давні фортифікаційні споруди: «Со времен пребывания запорожских казаков в Никополе сохранились земляные укрепления, в виде валов и рвов, находящихся близ кладбищенской церкви, верст на пять от Днепра, по направлению к юго-западу. Они начинаются с южной стороны, у двора крестьянина Никиты Петренка, идут понад дворами крестьян Павла Сидоренка, затем Семена Гребенника, Федора Вязового и Григория Дорошенка; от двора Григория Дорошенка до двора ветренок, с западной стороны, укрепления имеют пропуск для въезда и потом вновь начинаются от ветренки крестьянина Дмитрия Хрипуна, затем поворачивают к востоку и идут в огород караима Мардохая Бабаджана, далее через загон Ивана Бабушкина, через огород Прокофия Демуры, через двор Федора Безридного и отсюда уже совсем теряются» [2, с. 277-278].
Дослідник зазначив, що укріплення мають форму правильного кола і наводить дані І. Кареліна про їх розміри – 750 саженів довжини та 500 саженів ширини. Про висоту та широту валів, як і про глибину ровів ніяких показників не наводиться, що не може не викликати питання про причину незавершеності їх опису. Д.І. Яворницький схильний вважати, що ці укріплення були створені не польськими жовнірами Потоцького, а швидше росіянами під час війни з Кримом, посилаючись при цьому на свідчення автора «Истории о казаках запорожских» князя С. Мишецького [2, с. 278].
Під час опису подальшої подорожі у с. Капулівку на місця Чортомлицької Січі дослідник намагається знайти відповідь на питання про причину перенесення запорожцями Січі з Микитиного до гирла р. Чортомлик: «Дело состоит в том, что местность Микитина Рога, как довольно возвышенная и с трех сторон совершенно открытая, представляла большие неудобства в стратегическом отношении» [2, с. 303]. Подібне пояснення дає підставу зробити висновок, що Д.І. Яворницький не був остаточно впевнений у поясненні І. Кареліна, що назва Микитин Ріг відноситься лише до річкового мису, де начебто поселився козак Микита на початку ХVI ст. і там начебто була Січ. Отже у цьому випадку дана назва обіймала більшу за територією місцевість, ніж мис (коса), і до якої входило і високе плато, де були розташовані вищезгадані укріплення.
Нерозв’язаність до кінця проблеми місця розташування Микитинської Січі знайшло своє відображення у тому, що Д.І. Яворницький так і не склав і не показав ні її плану, ні місцевості, де вона знаходилась. Про це показує перелік планів місць тільки семи Запорозьких Січей: Хортицької, Базавлуцької, Томаківської, Чортомлицької, Каменської, Нової [2, с. 445-446]. Ймовірно, це пов’язано з відсутністю коштів для оплати праці землеміра. Але в майбутньому історик до питання скласти план Микитинської Січі за невідомих нам причин так і не повертався.
Таким чином, Д.І. Яворницький доклав певних зусиль, щоб зібрати, узагальнити і викласти історію Микитинської Січі та визначити її політичне значення. Без сумніву, останнє на той час повинно бути на основі тільки пануючої імперської ідеології та оцінок офіційної історичної науки, яка не визнавала за українським народом жодних прав, у тому числі і на дослідження з національних позицій власної історії. Проте, навіть в цих умовах конкретних перепон, які чинили російські чиновники дослідженням Д.І. Яворницького, вони не змогли зупинити створення ним наукової концепції про число і порядок Запорозьких Січей, їх значення в історії українського козацтва, зокрема і Микитинської. У цьому полягає науковий та громадянський подвиг Дмитра Івановича Яворницького – патріота України.
Вчений вперше систематизував і узагальнив наявні наукові праці про Микитинську Січ. Доповнив їх власними спостереженнями. Тільки браком коштів і часу, загальною несприятливою атмосферою козацьким студіям у Російській імперії можна пояснити певну незавершеність дослідницької діяльності Д.І. Яворницького, зокрема щодо вивчення картографічних фондів російської армії XVIII ст. в період їх перебування на Запорожжі, здійснити археологічні дослідження земляних укріплень у Нікополі тощо.
Саме ці проблеми і покладені в основу завдань Національної програми відродження і розвитку Українського козацтва на 2002-2005 рр., ухвалені Указом Президента України 15 листопада 2001 р., що стало можливим тільки в умовах проголошення Української Самостійної держави – історичної правонаступниці Запорозької Січі.
Протягом перших років ХХІ сторіччя Нікопольська археологічна експедиція Нікопольського державного краєзнавчого музею під керівництвом автора публікації провела розвідку місця розташування укріплень, описаних Д.І. Яворницьким. В 2002 р. було виявлено їх фрагмент та здійснено частково по довжині окопного рову реконструкцію валу.
У поєднанні з виявленими картографічними документами середини XVIII – поч. ХІХ ст., на яких відтворено розташування вищезгаданих козацьких укріплень, це дало змогу суттєво доповнити дослідження Д.І. Яворницького і локалізувати розташування Микитинської Січі на території сучасного м. Нікополя, який веде свій початок від неї і буде відзначати 370-річчя свого буття у вересні 2009 р.

Бібліографічні посилання

1. Жуковський М.П. Яворницький і Нікополь / Регіональне і загальне в історії. [Тези міжнародної наукової конференції, присвяченої 190-річчю від дня народження Д.І. Яворницького та 90-річчя ХІІІ Археологічного з’їзду (листопад 1995 р.)]. – Д.: Пороги, 1995. – С. 22-23.
2. Еворницький Д.І. Запорожжя в залишках старовини і переказах народу: Т. 1; Ч. 1. – К.: Веселка, 1995. – 447 с.: іл.
3. Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків. У 3-х т. – Т. 2. – К.: Наукова думка, 1990. – 560 с.

Автор: Жуковський М. П., заступник директора музею з наукової роботи Нікопольського державного краєзнавчого музею

Джерело: Роль музеїв у культурному просторі України й світу: стан, проблеми, перспективи розвитку музейної галузі. (Збірник матеріалів загальноукраїнської наукової конференції з проблем музеєзнавства, присвяченої 160річчю заснування Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворннцького) Вин. 11. — Д.: АРТПРЕС. 2009. 608 с.



Hosting Ukraine Проверка тиц