Днепропетровский национальный исторический музей

Сармати Північного Причорномор’я в сучасній історіографії

На протязі останніх двох десятиліть у вітчизняному сарматознавстві сталися серйозні зрушення. Значно збільшилася джерельні база, яка нараховує близько 4000 поховань і окремих знахідок, а також сталися зміни в історіографії.

Довгий час в історії України виділявся «сарматський період», або «сарматський час», хронологічні межі якого встановлювалися з III ст. до н. е. по IV ст. н. е. Досягнення в розробці хронології пам’яток Азіатської Сарматії дозволили А. С. Скрипкіну висунути нову гіпотезу. Час сарматського періоду для Європейської Сарматії він обмежив II ст. до н. е.– III ст. н. е. Більш ранній час – IV–III ст. до н. е. дослідник вважає туманним. Античні автори ще не знають реальних сарматів в причорноморських степах, вони проживають за Танаїсом.

У формуванні Сарматії активну участь брали східні скіфські елементи. їх просування на захід. почалося під тиском хунну, які посилили свою активність у кінці III – першій пол. II ст. до н. е. Тиск східноскіфських племен привів до переселень сарматів і їх сусідів. Так, Страбон називає втікачами аорсів та сіраків і відрізняє їх від сарматів. У II–І ст. до н. е. на просторах Азіатської Сарматії змішалися сарматські і східноскіфські племена. Вони посилили тиск на своїх сусідів і почалися масові переселення язигів, роксоланів, аорсів та аланів.

Назву «сарматський час» або «сарматська епоха» А. С. Скрипкін пропонує вважати умовною, так як у формуванні Сарматїї приймали активну участь і скіфи і сармати. Цей час – важлива частина загальноскіфської історії Євразії, але і час її занепаду, коли в степах наступає панування тюрків.

Важливу гіпотезу висунула М. Г. Мошкова. Вона пропонує об’єднувати сарматські пам’ятки євразійських степів і суспільства їх носіїв в сарматську культурно-історичну спільність, яка з рубежу ери охопила територію від Дунаю до Південного Уралу. До її складу входили в різні часи і на різних землях етнічні утворення, в яких провідну роль грали ті чи інші групи іраномовного населення. В основу сарматської КІС М. Г. Мошкова поклала поняття історико-етнографічної спільності. КІС представлена савромато-сарматськими культурами VI ст. до н. е.– IV ст. н. е. Кожна культура вимагає джерелознавчого та інтерпретаційного аналізу. їх зміна відбувалася не тільки за рахунок внутрішнього розвитку місцевих суспільств, а й за рахунок інновацій.

Основою всякого історичного дослідження є хронологічна класифікація археологічного матеріалу. До останнього часу існувала хронологічна схема Б. М. Гракова і К. Ф. Смирнова. Сарматські старожитності було розбито на ранньосарматські (прохорівські) – IV–II ст. до н. е.; середньосарматські (сусловські) – І ст. до н. е.– І ст. н. е.; пізньосарматські – II–IV ст. н. е. Вона не викликала сумніву. Щонедавно А. С. Скрипкш запропонував серйозні уточнення. Ранньосарматські пам’ятки він пропонує датувати III–І ст. до н. е., середньосарматські – 1–2-у пол. II ст. н. е., а пізньосарматські – II–IV ст. н. е. Взявши на озброєння новації, О. В. Симоненко запропонував нову хронологічну схему сарматських старожитностей України. Ранні пам’ятки він відніс до II–І ст. до н. е., середні–до I середини II ст. н. е., а пізні розділив на дві стадії – 2-а пол. II – середина III ст. н. е. та 2-а половина III – середина IV ст. н. е. Така хронологічна схема майже співпадає з запропонованими А. С. Скрипкіним рамками сарматського часу Північного Причорномор’я.

Розробка сарматської хронології йде майже паралельно дослідженням в області етнічної інтерпритації старожитностей. На сьогодні вже виділено специфічні ознаки деяких етнополь тичних об’єднань: сіраків (А. М. Ждановський, І. І. Марченко), сарматів-конеїдів (О. П. Медведев), роксоланів (О. В. Симоненко) та північнокавказьких аланів (А. С. Скрипкін, Б. А. Раєв). Уточнити їх кордони можна також за допомогою картографії могильників, виділення контактних та прикордонних зон.

Вказані зміни можуть внести суттєві зміни в наші погляди на сарматську історію. Вони ще потребують детального вивчення, але вже сьогодні видно, що ці дослідження мають певну перспективу.

В. I. Костенко (Дніпропетровськ)

Джерело: Регіональне і загальне в історії: Тези міжнародної наукової конференції, присвяченої 140-річчю від дня народження Д.І.Яворницького та 90-літтю XIII Археологічного з’їзду (9 листопада 1995 р.). Дніпропетровськ, 1995. — 328 с.



Hosting Ukraine Проверка тиц